9 головних помилок галичан, які проявилися 9 травня

Володимир Павлів
Погляди 16 травня, 2011, 13:28 10308 117
Додати до обраного
Події Дня перемоги цього року у Львові продемонстрували у всій красі, що так званий середньостатистичний галичанин живе в полоні власних помилок.

Про причини їх виникнення було і ще буде сказано чимало. Але даний текст покликаний назвати і коротко охарактеризувати дев'ять головних з цих помилок, пише публіцист Володимир Павлів у своєму блозі на ZAXID.net.

1. Багато галичан вважають, що переможцем у війні можна стати пост-фактум. Для груп націоналістичної молоді у Львові та Івано-Франківську, а також тих, хто "душею був з ними", заборона підняття червоного прапора перемоги дорівнювала забороні на офіційну версію історії Другої світової війни. Історію, як відомо, не перепишеш. І щоб залишити ці марні і приречені на провал спроби, галичанам слід усвідомити і визнати той факт, що в даній війні вони не були ні переможцями, ні переможеними. Ні польська Галичина, ні радянська Україна не були суб'єктами цієї війни. Тільки об'єктами, як і десятки або сотні інших європейських, африканських і азіатських територій.

2. Галичани думають, що вищою формою громадянської непокори є насильство з мордобоєм. При цьому не має особливого значення - дати чи отримати по пиці. Демонстрація громадської незгоди шляхом, наприклад вивішування у вікнах або на балконах багатьох тисяч проклять "червоним фашистам" або перекреслених серпів з молотами - вважається проявом слабкості і боягузтва. А от обмін стусанами і запотиличниками двох сотень юних націоналістів з сотнею делегатів червоного партактиву, під наглядом кількох тисяч міліціонерів - це справжній героїзм.

3. Галичани схильні плутати причини і наслідки. Тому причиною подій у Львові 9 травня вони вважають: позицію голови ЛОДА Цимбалюка, голови МВС Могильова, спікера парламенту Литвина, президента України Януковича. Помилка полягає в тому, що все це є не причиною, а наслідком зневажливого ставлення української держави та більшості її громадян до "системи цінностей" галичан.

4. Галичани розцінюють націоналізм як вищу ступінь патріотизму. А націоналізм по- суті, це реакція на власну невпевненість у сьогоденні, це прояв побоювань за майбутнє, це сублімація сорому за минуле. А отже, предметом національної гордості вони вважають право забороняти будь-кому що-небудь, а не - дозволяти. У такому сенсі націоналізм не тільки не має нічого спільного з патріотизмом, але й суперечить йому. Адже патріотизм - це любов до батьківщини сьогодні, це гордість за неї в минулому і віра в її світле майбутнє.

5. Галичани припускають, що сенс життя в тому, щоб перемагати ворогів, а не в тому, щоб ворогів не мати. З таким підходом вони, звичайно ж, приречені на те, щоб шукати ворогів, замість того, щоб шукати друзів. У результаті їхня боротьба ведеться не за право на власне щастя, а за нещастя для ворогів. Щоб вловити абсурдність такого становища, потрібно зуміти визначити своє реальне місце в майбутньому, а не підтасовувати своє місце в минулому.

6. Галичани уявили, що живуть в тій Україні, за яку воювали їх предки. Згідно з цією уявою: вороги - "москалі і комуністи" - випарувалися; а нова еліта народилася разом з незалежністю.
Ця маячня заважає їм зрозуміти, що сучасна Україна не є спадкоємцем тієї "держави", яку на пару місяців проголосив Петлюра, чи на пару днів - Бандера. Україні - це правонаступниця УРСР, а всі її еліти - логічний розвиток і продовження традиції еліт тієї держави. Участь же в цій еліті окремих представників Галичини - не що інше, як імітація плюралізму, свободи і демократії.

7. Галичани погано вловлюють різницю між символами і цінностями. Символ є умовним позначенням цінності, але не цінністю самою у собі. Відповідно їх можуть використовувати різні люди в різних цілях. Наприклад, символи боротьби за певні цінності, можуть бути використані з прагматичною метою людьми, що не мають нічого спільного з цими цінностями. Тому в боротьбі проти "неправильних" символів, як то прапори, стрічки та ін, вони фактично ведуть боротьбу проти "правильних" цінностей, як то особиста недоторканність людини, свобода слова, совісті і переконань.

8. "То ся зробит" - впевнені галичани. Це легендарне галицьке "тося" тільки звучить як жіноче ім'я. Насправді ж - це життєва концепція, згідно з якою кожен проект колись буде здійснено. Не відомо тільки ким і коли.

У справах, типу: спорудження будинку або ремонту квартири, покупки машини або посади для дитини, забезпечення сім'ї предметами першої необхідності і шенгенськими візами - тут «тося» працює майже безвідмовно.

Але ось у справі зміни ментальності, прищеплення цінностей, підвищення власної культури і освіченості тощо - "тося" повністю капітулює. Зрозуміло, що «тосі» не під силу виховувати наших дітей замість нас, дисциплінувати безголових членів спільноти і підтримувати світлі уми свого народу, стимулювати інтелектуальне і духовне самовдосконалення.

Тому чимало галицьких священиків - це націоналісти в сутані, інтелігентів - красномовні ксенофоби та антисеміти, студентів - сліпі прихильники «справи Бандери». Відповідно той, хто намагається подолати стереотипи та упередження, розширити горизонти суспільного світогляду, відокремити образ подвижника від героя, популяризувати універсальні цінності і т.д. - це хрунь, лібераст і толераст.

9. Галичани сподіваються, що можна бути європейцем не розділяючи європейських цінностей і традицій. Колишня приналежність Галичини до європейських держав, історії та традиції, культури і архітектури нібито автоматично робить з галичан європейців. І якщо Європі не подобається те, що сьогодні відбувається в Галичині, то це скоріше проблема європейців, а не галичан.

 

Автор: Володимир Павлів

Сутички у Львові під час святкування Дня Перемоги

Укрaїнa 10 травня, 2011, 11:28

Дізнавайтеся головні новини першими — підписуйтесь на наші push-сповіщення.
Обіцяємо повідомляти лише про найважливіше.

Відправити другу Надрукувати Написати до редакції
Побачили помилку - контрол+ентер
Погляди 16 травня, 2011, 13:28 10308 117
Додати до обраного
Останні Перші Популярні Всього коментарів: 117
  • Презираю галичан Презираю галичан 16 травня, 16:17 Згоден 24 Не згоден 31 Хорошая статья, все верно подмечено. К сожалению галичане этого не поймут и будут дальше ковыряться в своих региональных комплексах. Автор определенно талантливый и толковый человек, знает тему изнутри, вот с такими можно сотрудничать, отмечать дни памяти и жить в одной стране. Но пока что он только приятное исключения из основной массы этих люмпенов. відповісти цитувати Дякуємоспам ! ! 16 травня, 16:40 Згоден 23 Не згоден 15 Лізь назад до шахти і не рефлексуй над питаннями які не твого ума діло. цитувати Дякуємоспам
Вибір редакції