БАТЕ – "Динамо" – 1:4. Очевидне-неймовірне

БАТЕ – "Динамо" – 1:4. Очевидне-неймовірне

БАТЕ - "Динамо" - 1:4 / Фото: fcdynamo.kiev.ua

Нарешті київське "Динамо" здобуло ім'я не завдяки прізвищу. Втрачену гідність було повернуто в матчі проти того ж суперника, з яким її фактично й було загублено.

Зазвичай, ненависть, образа, помста – надзвичайно сильні якості. Причому не лише з точки зору емоційного окрасу. Вони виникають не на порожньому місці і гартуються, як правило, роками. Вочевидь, що показово, відчуття ці виникають не до будь-кого. Подразник також має бути непересічним. Якщо спроектувати всю цю теорію на суто футбольні стосунки, то глибоко не любити один одного можуть антагоністи. Як та ж "Барселона" і "Реал".

У контексті "Динамо" це може бути "Спартак" (колись) чи "Шахтар" (нині). Усе решта – звичайна статистика. Проте час як категорія суб’єктивна та бездіяльність як об’єктивний чинник зробили свою чорну справу. Змаліло нині "Динамо". Якихось пари реплік із вуст безіменних зухвалих трактористів виявилося досить, аби вивести з рівноваги солідну київську команду. Психологічно нестійка, розтренована, вона вмить натрапила на недбало розкидані камінці критики. І одразу ж отримала численні пробоїни. Передовсім – в іміджевому сенсі. А посередній, хоча й організований суперник водночасся був записаний у принципові. Здолати якого – честь. Певна річ, і матч проти нього – надвирішальний, показник усього року. Воістину, як треба мало, щоб захотіти багато. І навпаки. На очах міліємо, панове...

Як "Динамо" розгромило БАТЕ у Мінську (відео)

Хоча, у декого і коротке замикання на все  життя. Повторний матч проти білорусів  для киян таки став вирішальним у всіх відношеннях. До Мінська наша команда приїхала явно не лише за прийнятним результатом. А ще й за реваншем. Добре, що все закінчилось добре.

БАТЕ - Динамо - 1:4. Кияни вийшли у лідери

Помста, як правило, не подається в числі перших блюд. Вона має відстоятись, прохолонути. Однак, незважаючи на мінський мороз, навряд чи можна однозначно стверджувати, що динамівці підійшли до свого найвирішальнішого матчу року винятково з холодною головою. Бажання заїхати в писок кожному, хто намагатиметься бодай стелитися в підкаті читалося не лише на світлому чолі Милевського, для якого ця взагалі-то сіра буденність миттєво перетворилася на справжню вендету. Навіть далекі від ностальгії за Союзом РСР динамівські ландскнехти наскрізь просякли, так би мовити, фабулою поєдинку, що були готові за першим же покликом симпатика "Мазераті" та нічних клубів йти стінка на стінку.

Зовсім не хочу сказати, що це погано. Радше – дивно. Бо, як показали події, БАТЕ, при всій повазі до цієї команди, навряд чи рівня  навіть нинішньому, розхристаному й  розкуркуленому "Динамо". Причому не тільки в кадровому рівні, а й за показником тактично-індивідуальному вишколу.

Можливо, закидати капелюхами борисівську команду навряд чи вдалося б, одначе те, що наявний динамівський потенціал просто вимагав матеріалізації в три очки ще в першій зустрічі – однозначно. Проте замість того, щоб грати так, як потрібно, почали зайвий раз звертати увагу на недолуге белькотіння, що лунало з чужого городу. Тут би посміхнутися услід і навіть не намагатися щось комусь доводити чи, не доведи господи, ставити на місце. Кого ставити? Кому доводити? Але куди ж там! Пацани образилися. Пацани вирішили помститися. Мужчин, які б могли всю цю бурю в склянці води вирішити миттєво й безболісно, не виявилося. Тому й довелося доводити, що не жирафи. Дійсно, чим обмеженіша людина, тим безмежніша її зарозумілість.

Повторюся –  добре те, що добре закінчується. Довели. Першочергово тому, що не перегоріли. Чого про білорусів сказати не можна – надто довго вони чекали на приїзд свого головного подразника, надто довго клеїли дурня на внутрішніх теренах. Надто виносили за рамки цей, узагалі-то, звичайнісінький поєдинок.

З іншого боку, дивуватися немає чому - вони це можуть собі дозволити. Хоча б через комплекс меншовартості, що обов’язково притаманний периферійним діячам, не обтяженим історичною пам’яттю, який доведеться перетравлювати ще не один рік – аж до справді значних звитяг. Якщо, певна річ, ті звитяги будуть. До того ж, сябри вже вирішили турнірне завдання. Тому й могли ставити знак оклику там, де вистачило б і крапки.

Мені здається, що "Динамо" не повинно приймати такі умови гри. Саме кияни мають створювати, диктувати ці умови. Бо мають все необхідне для того, аби виразно, помітно відрізнятися від молодих і ранніх на кшталт БАТЕ чи "Шерифа". Так сталося, що зуміли вийти з цікавої, за великим рахунком штучної ситуації на коні. А якби не вийшли? Це була б катастрофа. Причому планетарного масштабу. А ось за інших умов невдача була б тільки сенсацією. Відчуйте різницю.

Про динамівські персоналії зайвий раз говорити не доводиться. Всі вони кваліфіковано виконали свою справу. Як і заведено у професіоналів. Зірочки на крилах малюватимуть іншим разом. В іншому місці. Хоча місцями самолюбство своє вони таки потішили. Що ж, не будемо забирати в них цього пряника, адже найчастіше останнім часом їм доставався батіг. До того ж, з великою долею ймовірності можна стверджувати, що "Динамо" нинішнього розливу буде помітно відрізнятися від, скажімо, березневого. Хтось неодмінно залишить команду, дехто осяде на лаву запасних. Тому нехай гуртом відчують свою значущість. Колись стане в нагоді.

Важко щось  говорити й на адресу тренера. Лужний, безумовно, молодець – зіграв тактично грамотно. Тим більше – під неабияким пресингом. Причому не тільки під тиском "помсти", а й помітних незручностей від свого нестійкого статусу. Та чи це саме той, хто потрібен "Динамо", сказати не берусь. Надто все заплутане.

Що виявилося в сухому залишку – команда таки виконала основне завдання на рік – єврокубкова весна Києву забезпечена. На безриб’ї – і це здобич.

Для повного  щастя тепер конче необхідно зробити ще одне зусилля над собою - помститися молдаванам. Немає нічого неймовірнішого, ніж очевидне...

Повʼязані теми:

Наступна публікація