Базар-вокзал

Сергій Жадан
В натовпі, посеред руху та галасу, ми зовсім не зважаємо на час, він просто протікає в нас між пальців. Натомість варто опинитися на тих таки вулицях в серпні. Годині о п'ятій ранку, і вже помічаєш, як листя тьмянішає, і як ранкова роса сходить все повільніше, і все так чи інакше свідчить про швидку переміну в навколишньому просторі.

Виходячи поночі з дому, аби дістатись вокзалу, ти ще лишаєш у помешканні рештки темряви – не надто чіткі й виразні, вони западають кімнатами і стоять на сходах, ніби застояна річкова вода. Проте вже на вулиці повітря більш прозоре й легке, в ньому гостро проступають контури дерев і стіни будинків, де о такій порі зовсім немає світла – для тих, хто ночами не спить, пора вже пізня, для тих, хто рано прокидається – все одно ще триває ніч. Тому будинки виглядають особливо тихо й порожньо: відсутність електрики, це як відсутність серця – ти навіть можеш при цьому непогано виглядати, проте недовго, зовсім недовго.

О такій порі вулиці змінюють свою акустику – кожен твій крок відлунює кварталами, кожне твоє відображення в тьмяних вітринах лякає тебе самого своєю несподіваною появою. Можна уявити, що в цей час десь під твоїми ногами тягнуться порожні тунелі метрополітену, якими ще не рухаються вагони, тому підземна темрява робить їх прохолодними й особливо глибокими. Вулицями час від часу рухаються таксівки, втім багато з них просто стоять на перехрестях, чекаючи на виклик. Що якось заспокоює, оскільки відсутність автомобільного руху – мабуть, найкраще, що може статися з нашими містами.

Першими на світло виходять двірники, вони загалом живуть якимось своїм ритмом, ніби мурахи, мало зважаючи на зовнішній розпорядок дня. За ними загалом цікаво спостерігати – ясна річ, що всі вони один одного знають, збоку це схоже на таке собі кримінальне угруповання, котре в прямому сенсі цього слова замітає сліди нічних правопорушень. На вулиці Пушкінській, коло нової аптеки спить інтелігентного вигляду бомж. Акуратно поставлені в головах капці лише підкреслюють його інтелігентність. Я його тут, до речі, часто бачу – він постійно спить під цією аптекою, іноді навіть здається, що він свого часу зайняв чергу за якимось особливо рідкісним знеболювальним, й тепер боїться його проґавити, тож і спить просто під дверима аптеки, дозволяючи обмітати себе довколишнім двірникам та обнюхувати псячим зграям, яких, утім, стає все менше. Ще з якого-небудь клубу може вивалитись весела компанія, чиї голоси враз заповнюють вулицю й розганяють сонних голубів.

Ранкові міста виглядають так, як вони виглядатимуть після того, коли ми всі їх покинемо. Повчальне видовище, добра нагода подивитися на будинки й театри, пам'ятники й торгівельні центри, позбавлені нашої масової присутності. Адже так чи інакше ми є лише часткою безкінечної валки перехожих, розтягнутої в часі та просторі, ми всі просто оминаємо ці будівлі та дерева, переходимо вулиці й зупиняємося на світлофорах, доки місто живе своїм життям, мало зважаючи на нашу метушню. Його відстороненість відчувається особливо виразно, коли переходиш міст і вже на півдорозі до вокзалу обертаєшся й бачиш старе місто, над яким нависає світло-рожеве небо, освітлюючи дахи й засліплюючи пташині зграї, що рухаються з одного мікрорайону в інший.

Світла стає все більше, тіні кінцево відступають, і вже стає зрозуміло, що ось-ось і все зрушиться, і підземка почне перевозити перших заспаних громадян-пасажирів, і зі старих під'їздів почнуть вибігати бадьорі городяни, яких тягнутимуть за собою сумлінні пси, і перші торговці відчинять свої кіоски та лавки, розганяючи застояну за ніч малинову кров міста. Але поки що навіть в районі базару порожньо, і в старих дворах довкола стоять тихі дерева, листя на яких так швидко й незворотньо жовтіє, що наближення осені відчувається просто шкірою, так само як, скажімо, наближення необхідного тобі трамвая. І тоді стає зрозумілою головна ознака ранкових порожніх вулиць – в них, за відсутності голосів та силуетів, завжди видно, що відбувається з часом, як він нагрівається чи охолоджується, як наповнюється пилом чи вологою.

В натовпі, посеред руху та галасу, ми зовсім не зважаємо на час, він просто протікає в нас між пальців. Натомість варто опинитися на тих таки вулицях в серпні. Годині о п'ятій ранку, і вже помічаєш, як листя тьмянішає та береться передосінньою важкістю, і як ранкова роса сходить все повільніше, і все так чи інакше свідчить про швидку переміну в навколишньому просторі, про поступове згасання тепла й непомітне наближення холоду. Зрештою, нічого страшного – потрібно любити місто, в якому живеш, не залежно від пори року чи місцевої влади. Оскільки будь-яка пора року, навіть найбільш противна, рано чи пізно змінюється, причому змінюється, зазвичай, на краще. Щось подібне стосується й місцевої влади. 

_______________________________________________________________________________

Сергій Жадан (Фото Антона Пайсова)
ТСН.ua
Читайте також:

Із Донбасу з любов'ю

Коли фанатська позиція, ідеологія твого сектору підміняється гоном на цілий регіон країни – виглядає це щонайменше по-жлобськи.

Дізнавайтеся головні новини першими — підписуйтесь на наші push-сповіщення.
Обіцяємо повідомляти лише про найважливіше.

Відправити другу Надрукувати Написати до редакції
Побачили помилку - контрол+ентер
Останні Перші Популярні Всього коментарів: 7
Вибір редакції