Благодать під дулом автомата

Роман Чайка
Ніде більше на Землі абстрактне поняття миру не відчувається так матеріально й предметно, як на Святих землях Ізраїлю. Після скасування віз для українців це надзвичайна можливість для співвітчизників відчути чітку межу між реальною політикою і благодаттю мирного співжиття.

Цього року єврейська Пасха і християнський Великдень усіх конфесій співпали. Найдивніший великодній тиждень довелося прожити у травневому Ізраїлі.

Ніде більше на Землі абстрактне поняття миру не відчувається так матеріально й предметно, як на Святих землях Ізраїлю та Палестини. Тут головні святині трьох світових релігій не те, що стоять поряд, а часто межують стіна до стіни або територіально накладаються, як от Стопка – каплиця на місці вознесіння Ісуса Христа, що перебуває нині у власності мусульман. У самому Єрусалимі на місці Єрусалимського (Іудейського) Храму тепер височіють мечеті Омара та Ель-Акса. Іудеї нестримним потоком проходять арабсько-мусульманськими вуличками до Стіни Плачу, а Хресна дорога по Віа Долороса, якою пливе багатотисячний потік християн-паломників з цілого світу, проходить через бурхливий східний базар єрусалимських мусульман.

Тут, у центрі старого Єрусалиму, водночас проходять один повз одного не просто десятки тисяч мусульман, християн та іудеїв – у суцільному людському потоці щохвилини зустрічаються араби-мусульмани з арабами-християнами, ортодоксальні євреї та євреї-християни. Храми римські та грецькі, католицькі й православні межують із древніми християнськими церквами єгиптян-коптів, сирійців-християн, ефіопів та вірмен, які не визнають розколу християнської церкви 1054 року, бо були засновані ще у перші століття нашої ери. На одному квадратному кілометрі Храмової гори мешкає двадцять тисяч єрусалимців і водночас перебуває сотні тисяч паломників і туристів. Мусульманський, єврейський, вірменський і християнський квартали. Часто поряд на перехрестях стоять солдати - араб і єврей з автоматичною зброєю, поліцейські зі спец-засобами і бойовими пістолетами: в одного - ярмулка, а в іншого – куфія, по-простому "арафатка". У "совєтских" людей, які вперше сюди потрапляють це толерантне, але озброєне різноманіття викликає подив й оніміння. Виховані на ворожому сприйнятті усього "не нашого" туристи-совки просто не знають як усе це сприймати. Вухо часто виловлює із багатоголосся натовпу російські слова про "чурок і чорномазих" з вуст благочестивих православних "бабушек" на чолі із бородатими батюшками. Їх паломницька християнська любов в одну мить перетворюється на мову ворожнечі. Як і хто зможе пояснити і вилікувати цей совково-ортодоксальний синдром? Але це окрема тема…

Ще більше ціна миру відчувається, коли автобус повільно їде вздовж величезної стіни розмежування між палестинською автономією та Ізраїлем. Блокпост. Озброєні ізраїльські юнаки-солдати і вісімнадцятирічні дівчата з американськими автоматичними рушницями М-16 оглядають салон і багажник і передають туристів у руки молодих палестинських вояків з "калашниковими" на грудях. Далі – ще одна святиня християн – Вифлеєм. Більшість у місті становлять мусульмани, але ще недавно християнська громада становила половину населення. Попри зміни демографії і зростання мусульманського фактору ситуація тут достатньо спокійна. Військовий контроль і жорсткі заходи безпеки дали результат, і вже декілька років поспіль потік паломників і туристів зростає.

Тут в Палестинській автономії, де рівень життя значно нижчий, від решти Ізраїлю, ціну миру вимірюють матеріально. Світова криза виявилася дрібницею у порівнянні з економічною катастрофою, що почалася після палестинської інтифади 2000 року, яка тривала декілька літ. Економіка обвалилася. Господарка зупинилася. Потік туристів почав відновлюватися лише після 2004-го. Мир став економічною категорією, яку обчислюють в шекелях.

Палестинські прапори практично усюди, як і гасла про вільну Палестину, а по інший бік стіни розмежування - прапори Ізраїлю на кожному будинку, на кожному таксі і приватному авто. Патріотизм реальний, навіть монументальний - із обох боків. Спірних територій і конфліктних зон розмежування дуже багато, але в розмовах із палестинцями у Вифлеємі та Ієрехоні лише переконуєшся, що сценарії силового вирішення, які пропонують політики ФАТХ чи ХАМАС, тут зовсім не популярні, на відміну від войовничого Сектора Гази. Саме тут переконуєшся найбільше, як політики легко розділяють і зіштовхують простих людей попри їх волю і віру.

Поблизу синагоги стоїть величезний пікап Мітсубіші, а поряд на килимку водій-мусульманин здійснює намаз. Молиться. Повз нього проходять євреї-хасиди. За древнім муром височить щогла з єрусалимським хрестом. Заходить сонце і вже у ці вечірні години п’ятниці починається шабат. Єрусалим завмирає. Євреї з повагою визнають святу для мусульман п’ятницю, мусульмани не порушують тишу іудейської суботи, християни усіх конфесій різними мовами святкують святу неділю літургіями. На цих Святих землях ще одне віртуально-абстрактне поняття "толерантність" стає відчутним на дотик.

Після скасування віз для українців потік туристів до Ізраїлю лише у ці великодні дні зріс втричі і досяг майже чверті мільйона. Надзвичайна можливість для співвітчизників відчути чітку межу між реальною політикою і благодаттю мирного співжиття.

Тут можна багато чому повчитися. Наприклад, як правильно організувати туристичний бізнес та інфраструктуру. Наші гречкосії мусять побувати в ізраїльських кібуцах. Це такі колективні господарства, але не совкові колгоспи. Ізраїльтянам вдається на сухій кам’янистій землі збирати по 5 врожаїв на рік, кожен удвічі більший, ніж на наших уславлених чорноземах. Утричі більше отримувати коров’ячого молока за рік від однієї корови і зберігати кошерну екологію виробництва. Маленька держава на піску і на камені стала світовим експортером фруктів та овочів. Перше, ніж призначати міністра сільського господарства, кандидата вартувало б на рік відправити попрацювати на землі у звичайній кібуці. Укравтодор варто б відправити в Іудейську кам’яну пустелю, щоб навчитися класти ідеальні дороги крізь камінь і скелі. Сюди дуже хочеться відправити на перевиховання і навчання наших міністрів оборони і міліції, увесь генштаб і керівників СБУ, банкірів та інженерів.

Держава ця далеко не ідеальна. Тут політична боротьба жорстока. Конфлікти далекі від справедливості. Тут корупційні скандали пов’язані із коштами, які виплачує Німеччина жертвам Голокосту. Але про це вільно розповідають по телевізору. Шахраїв переслідують. Тут останнього "недоторканого" президента Моше Кацава засудили до 7 років ув'язнення і запроторили до в’язниці. Приклад правосуддя достойний наслідування.

Ізраїль показує українцям приклад як здобувати і відстоювати свою державу не ціною терпіння утисків, поступок, дискримінації та асиміляції. Патріотизм ізраїльтян не пропагандистський, а масовий і народний. Божа благодать тут відчувається у повітрі, у кожному камені і пам’ятці. Тисячолітня історія дихає зі стін, святі книги перетворюються на туристичні путівники. Але цю благодать тут кожен готовий відстоювати із зброєю в руках будь-якої миті.

До 9 травня увесь Єрусалим і всі маленькі древні та сучасні поселення вже завішані прапорами. Але це не підготовка до дня перемоги. Тут жертв війни і Катастрофи згадують напередодні молитвою. А буде це свято всенародним. Переможним. День Незалежності.

_________________________________________________________________________________

Читайте також

Нові журавлі

Пісня "Чуєш, брате мій", яку співали українські в'язні радянських концтаборів Сибіру, отримала нових адептів. Вони будуть її співати у далекому Ванкувері.

Дізнавайтеся головні новини першими — підписуйтесь на наші push-сповіщення.
Обіцяємо повідомляти лише про найважливіше.

Відправити другу Надрукувати Написати до редакції
Побачили помилку - контрол+ентер
Останні Перші Популярні Всього коментарів: 4
  • Арійка Арійка 9 травня, 13:37 Згоден 9 Не згоден 0 Там влада єврейська, патріотична, там ніколи чужинець не допускався на пушечний постріл до влади, а у нас чужа - іудохазарська, шабесгойська, і ніколи своєї не було. Тому і дивуватися нічого. відповісти цитувати Дякуємоспам
Вибір редакції