Час жбурляти каміння

Футболісти "Динамо" святкують перемогу© fcdynamo.kiev.ua
Схоже, ліміт на серйозні футбольні сенсації вичерпався наприкінці першого року животіння української Прем’єр-ліги.

Фінальний матч розіграшу Кубку України, в якому полтавська "Ворскла" зубами вигризла перемогу в донецького "Шахтаря", на хвилинку - новоспеченого володаря Кубку УЄФА, став (принаймні поки що) останнім акордом нетривіального, буйноцвітного футболу.

Старт нового футбольного чемпіонату повернув нас до затертих, але таких живучих пусто цвітних істин, де бракує напівтонів та яскравих фарб, де домінує сірість, а перемагають ті, кому це більш потрібніше за рангом. Два тури вже позаду – а попереду звичні до болю й оскомини знайомі обличчя...

Результати 1-го туру Прем'єр-ліги

Даруйте, панове, але це також принагідно говорить про емоційний окрас нашої першості. Якщо пригадуєте, в минулому сезоні "Шахтар" у перших двох турах здобув лише одне очко, "Металіст" та донецький "Металург" вирвалися вперед настільки, що "Динамо" змогло їх наздогнати лише в середині першого кола. Головне, що команди - причому майже всі – були тоді якісь свіжіші, скажу навіть мотивованіші.

Нині ж пройшло лише два змагальних дні, а деякі так звані головні тренери вже волають про втому, брак концентрації та обмаль часу на підготовку. Таке враження, ніби в будинку терпимості амністія. А що ж ці "коучі" будуть "втірать" після десятого туру? Невже про те, що чемпіонат вже час завершувати, що вони стомилися? У цьому контексті був і залишаюся прихильником тези, що добра половина наставників наших елітних клубів – випадкові люди. І це – м’яко кажучи. Щоб нікого не образити. І доки ці так звані тренери воротарів, помічники адміністраторів чи просто хороші в минулому футболісти, котрі волею випадку опинилися на тренерському містку, не займуться своєю безпосередньою справою – тобто не повернуться до виконання обов’язків тренерів голкіперів, асистентів адміністраторів чи просто до матчів команд ветеранів на першість Баришівського району, справа на краще не повернеться.

Прем'єр-ліга. 2-й тур. Результати і турнірна таблиця

Не має наш футбол слугувати збіговиськом для випадкових посередностей. Ми й так багато в чому у методичному та тактичному сенсі програємо футбольному Заходу. Доки президенти клубів не зрозуміють, що головний тренер має першочергово "ставити" гру, налагоджувати тренувальний процес, а не домовлятися з таким же колегою, у якій послідовності віддавати одне одному очки, доти середній рівень нашого футболу залишатиметься таким же – сірим і нікчемним.

Попри волаючу аморфність команд, що давно і міцно слугують тлом для лідерів, тобто які разючою примітивністю схожі між собою, як всі нещасливі родини, себто як "Зоря" з "Кривбасом" чи "Чорноморець" із "Таврією", впала в око й ще одна стартова риса нового сезону. Навіть знані фаворити перегонів – "Шахтар", "Металіст" – певним чином виявилися заручниками обставин. І з тих чи інших причин на даний момент (підкреслюю – саме зараз) не можуть варіювати ні тактичним, ні кадровим інструментарієм. І якщо стосовно слобожанського клубу це хоч якось можна зрозуміти, то така обмеженість чинного володаря євротрофею бентежить. І, знову ж таки, це м’яко кажучи. Я розумію, що Гладкий і Селезньов – однопланові форварди, і з приходом/поверненням Агахови одного із них треба кудись подіти, натомість придбавши кваліфікованого і вправного нападника під єврокубки. "Поділи" Селезньова. До "Дніпра". І що далі? А те, що навіть проти фактично нетренованого "Іллічівця" донеччани змушені були (наголошую: саме змушені) грати з одним форвардом. Уявляєте, альтернативи Луїсу Адріану немає! Мені завше здавалося, що потенціал саме цього шахтарівського бразильця найнижчий. І що в разі появі в "Шахтарі" справді класного забивали він сяде на лаву. Проте щоб переконатися в правильності чи хибності цієї думки, варто дочекатися на цього забивалу. Чи все-таки надії марні? Якщо так, то дуже дивно, особливо враховуючи гучні слова з-за териконів про Лігу чемпіонів.

Із "Металістом" ситуація схожа. Уже в минулому сезоні було очевидно, що команда не може повноцінно виступати на високому рівні на кількох фронтах. Конче потрібна нова кров. Лисенко і Пшеничних – це саме те? Навіть Шелаєв при всій до нього повазі – це вже не те. Років зо два вже не те. Колектив втратив основного оборонця (Ганцаржика) і майже втратив головного форварда (Коельйо), натомість задовольнившись косметичним ремонтом. Малувато буде. Явно малувато. Матч проти "Дніпра" це явно продемонстрував. Едмар, Папа і Валяєв, не кажучи вже про решту, досягли свого піку. Їм потрібен або ж значний емоційний сплеск, або новий партнер, до рівня якого потрібно дорости. Поки ж що ні того, ні іншого не простежується. І це також прикро. Особливо на тлі нового єврокубкового старту. Де уже все буде по-іншому.

Особлива тема – "Дніпро". Особлива передовсім тому, що за питомою вагою гравців та амбіцій ця команда ніби то й заслуговує на те, аби вважатись грандом, але через не дуже зрозумілі причини ним не вважається.

Придбали Селезньова. Подейкують, на черзі Кастильйо. Ці виконавці, безсумнівно, зайвих рекомендацій не потребують. Але не залишає відчуття, що майже всі останні гучні придбання дніпропетровського клубу, особливо постпротасівської доби – це підбирання об’їдків із шахтарівського (чи динамівського – як це було донедавна) столу. Повторюсь – у кваліфікації Селезньова ніхто не сумнівається. Проте Бєлик і Гоменюк – гравці дуже схожого стилю, такі ж вузькопрофільні, як і екс-гірник. Значить, когось треба віддавати в "Кривбас". Але ж кожен із цих двох коштував дай Боже!

Одначе хтось із найвищого дніпровського керівництва затято й моментами навіть закомплексовано взявся давати друге життя колишнім зіркам "Шахтаря". Погодьтеся, є у цьому щось схоже до ситуації з Валерієм Васильовичем, який намагався довести, що із відпрацьованого матеріалу з московського "Спартака" можна зліпити кулю. Схоже, історія вчить лише тому, що нічому не вчить.

І в той же час власні перспективні вихованці "Дніпра" змушені кочувати через незрозумілі причини із метрополії до численних "колоній"...

Проте особисто для мене навіть не це показово. Поряд із селекцією за залишковим принципом "Дніпро" продовжує робити ставку на тренера, котрий, на жаль, усім своїм попереднім творчим шляхом неодноразово довів, що вище певного (достоту невисокого) рівня він не зможе стрибнути. Колишній геніальний футболіст дуже рідко виростає в такого ж тренера. "Дніпро" все ж вирішив спростувати цю нехитру сентенцію?

"Динамо" поки що винесемо за дужки. Емоції з приходом нового тренера, достоту легкий початковий турнірний графік, неучасть у всіляких відбіркових циклах, сформоване ядро команди – усе це вже зараз дозволяє однією лівою бороти колгоспні команди, в які перетворились колись самобутні й честолюбні "Чорноморець" і "Таврія". Особисто для мене так і залишається загадкою істинна міць динамівської команди. Як незрозуміло й те, чи форсує Газзаєв функціональну готовність підопічних.

Тут вже лунає з усіх боків про новаторство нового біло-блакитного керманича, про реанімацію ветеранів колективу, про цікаві кадрові та тактичні ходи. Я б не поспішав – і знову ж таки, це м’яко кажучи – з подібними епітетами. Газзаєв помітно підсилив фланги. Про "лінійних" нині немає й мови. Але ж у подібному ключі "Динамо" грало й декілька років тому. Шовковський повернувся – давайте дочекаємося Ліги чемпіонів. Він уже повертався... Пінколіні пішов. Чи назавжди – нас знову розсудить свіжий подих справжньої футбольної осені. Як і возвеличення Милевського до рівня капітана команди. Зараз це видається як картинка із старого букваря, де зарюмсаному вередуну таки дали улюблену іграшку. Але в будь-якому разі все буде пізнаватися у порівнянні.

Приїде до Києва (як, між іншим, до Донецька, Харкова і так далі) хтось страшніший за "Таврію" – і майже все стане на свої місця.

Нині час жбурляти каміння.

Збирати будемо трішки пізніше.

Дізнавайтеся головні новини першими — підписуйтесь на наші push-сповіщення.
Обіцяємо повідомляти лише про найважливіше.

Відправити другу Надрукувати Написати до редакції
Побачили помилку - контрол+ентер
Всього коментарів: 0
Вибір редакції