Чекісти захопили Володимирську, 33

Це не сталося швидко й раптово. Не було ніякого штурму, перестрілок, хоч, здається, не обійшлося без заручників і ймовірною залишається велика кількість жертв.

Це не сталося швидко й раптово. Не було ніякого штурму, перестрілок, хоч, здається, не обійшлося без заручників і ймовірною залишається велика кількість жертв.

Це робилося відверто й нахабно, на очах мільйонів свідків, хоч, напевно, було спецоперацією. Чекісти спочатку захопили центральний офіс української спецслужби, а відтак почали підминати під себе її регіональні управління. Головний з них гордо в'їхав на Володимирську, 33 на чесно заробленому "Майбаху", який скромно вирізнявся на фоні службових "Фольксвагенів".

Проте чекісти не могли би вдало провести свою операцію, якби не опиралися на своїх людей у службі, які й відкрили їм двері зсередини. Тож дуже швидко під гарними європейськими костюмами і краватками почали проступати до болю знайомі чорна шкірянка й наган, що випирав із кишені. Ще вчора вони говорили про відкритість і демократичні цінності європейської спецслужби, а сьогодні до їхнього лексикону повернулося звичне "Тут МИ задайом вапроси". Серед них ті, хто вирішив "тряхнуть старіной" і згадати роки буремної молодості, проведеної у "славної пам'яті" п'ятому управлінні КГБ. Але є й молодняк, що надивився російських фільмів про крутих чекістів, вирішив бавитися у Дзержинського. Вони нахабні, активні, вони впевнено наступають.

Але все це лише для того, аби приховати страх, який дедалі більше їх опановує і штовхає на все більші й більші дурниці. Адже вони розуміють, що закон не на їхньому боці, адже вони чітко бачать, що використання нахабних незаконних методів чомусь не дає результату. Їх не бояться, більше того — вони виглядають кумедними ретроградами, що діють у стилі "ми із прошлого". І найважливіше: вони дуже чітко усвідомлюють, що таких, як вони, меншість не тільки в Україні, але й у самій Службі безпеки України.

Чекістам на п'яти наступає нове покоління співробітників, для яких служба Україні не є порожньою фразою. Та їх вирізняє не тільки патріотизм — їхній професійний рівень значно вищий. Це люди, які знають, як працюють провідні світові спецслужби і як використати їхній досвід на користь нашої країни. Люди, які розуміють, що КГБ — це минуле, причому минуле лузерів, які програли прогресивному світові у протистоянні ще двадцять років тому.

Я більше двох років працював у СБУ, бачив сотні таких людей, молодих і старшого віку, в Києві і в областях. Багато з них втратили керівні посади після зміни керівництва, когось перемістили на іншу ділянку роботи, але вони залишаються співробітниками служби і, найважливіше, залишаються Офіцерами. Їх короблять ідіотські вказівки керівництва, що перетворюють спецслужбу на інструмент залякування, вони хочуть пишатися своєю роботою, а не соромитися її.

Їм цікаво рятувати країну від наволочі, що діє всередині і ззовні, вони хочуть боротися з корупціонерами та шпигунами. Чекісти ж можуть запропонувати їм лише "пошугати" історика, профілактувати ректора чи заламати руки іноземному експерту. Справжній профі задоволення від такої роботи не отримує. Тим паче, він розуміє, що недалекий той час, коли "Майбах" виїде з Володимирської і більше не повернеться, а крайніми залишаться саме вони. Вже сьогодні реалізація незаконних вказівок керівництва неодноразово виливалася в те, що виконавці виставлялися як їх ініціатори, а начальство вмивало руки, віддавши на поталу ретивого служаку.

Аби усунути чекістів, не потрібно повстань чи переворотів. Достатньо, аби кожен співробітник продовжував діяти в межах закону. Ані закон про СБУ, ані закон про оперативно-розшукову діяльність, ані десятки інших законів, якими послуговується спецслужба, не передбачають її нахабного втручання в громадське і політичне життя на догоду одній політичній силі, так само вони не передбачають перетворення спецслужби на новий бізнес-проект її керівника, а співробітників — на його найманих робітників. Честь, гідність, закон — три поняття, які є основою світогляду справжнього Офіцера, стануть вироком їхній хваленій системі.

Я багато спілкуюся з політв'язнями — людьми, що найбільше постраждали від дій радянських органів безпеки. Спецслужба для них є синонімом інструменту репресій. Тож надзвичайно приємно було почути від них десь рік тому: "Нарешті ми дочекалися української служби безпеки". Попри дуже похилий вік і поганий стан здоров'я більшості з них, впевнений, що вже дуже скоро вони знову повторюватимуть цю фразу.

__________________________________

Читайте також:

Дородові травми української демократії

"Недозасуджені" злочини минулого далі тяжіють над сьогоденням, а практика злочинців минулого спокушає своєю "ефективністю" можновладців.

Залиште свій коментар

Аватар
Залиште свій коментар

Коментарі до посту

Останні Перші Популярні Разом коментарів: