Чи хотіли росіяни війни?

Вахтанг Кіпіані© УНІАН
Дні російсько-грузинської війни надто близько, щоб їх коментувати відсторонено. Але, з іншого боку, вже накопичено певну масу знань, які дають можливість по іншому, ніж в 2008-му оцінювати скоротічну війну між грузинським Давидом і російським Голіафом.

Сьогодні третя річниця війни, яка увійшла в свідомість як "війна 08.08.08". Дехто її називає п'ятиденною війною між Росією та Грузією. Для третіх це "геноцид Цхінвалі, який мирно спав". Для четвертих — це ніщо, яке було давно і далеко, нас не стосується; урок, який не треба вчити.

Ті дні, коли інтернет-народ по всьому світу прикипів до екранів, спостерігаючи війну в прямому ефірі, надто близько, щоб їх коментувати відсторонено. Але, з другого боку, вже накопичено певну масу знань, які дають можливість по іншому, ніж в 2008-му оцінювати скоротічну війну між грузинським Давидом і російським Голіафом.

Найважливіша річ — чому ця війна стала можливою. Без з'ясування комплексу причин ми далі не рушимо, залишившись, як часто і буває, лише "фанатами", "віруючими", а не експертами.

На мою думку, найближче до з'ясування істини в цьому питанні просунувся відомий російський економіст Андрій Ілларіонов. Колишній радник президента РФ багато років тому пішов в опозицію й звідти дошкульно критикує корумпований і безперспективний курс Путіна-Медведєва.

Більше року знадобилося Ілларіонову, щоб педантично зібрати та проаналізувати тисячі новинних повідомлень, статистичних даних, які лежать у відкритих джерелах, і вибудувати струнку та логічну конструкцію, систему доказів.

Не побоючись звинувачень в антипатріотизмі, вчений в результаті дослідження, яке отримало назву "Как готовилась война" (надруковано в російському журналі "Континент" в 2009 році), дійшов висновку — події, які прийнято називати "08.08.08" були не випадковим збройним конфліктом, а цілеспрямованим актом агресії Російської Федерації проти Грузії.

Щоб не бути голослівним, наводитиму аргументи в тому самому порядку — за хронологією, як це робив сам Андрій Ілларіонов.

До 1999 року ситуація в регіоні була складна, але стабільна. Зберігався статус кво, який наступив внаслідок бойових дій 1992-1993 рр. Контроль над територією, яку грузини назвають Самачабло або Цхінвальським регіоном, а самі осетини — Південною Осетією, утримувала проросійська влада на чолі з президентом Людвігом Чібіровим. Він тричі зустрічався з президентом Грузії Едуардом Шеварднадзе, йшло обговорення можливих шляхів врегулювання конфлікту.

В 2000 році Російська Федерація в односторонньому порядку вводить візовий режим для громадян Грузії, водночас вводячи полегшений його варіант для мешканців трьох грузинських автономій — Абхазії, Аджарії та Південної Осетії.

В 2001-му до влади, замість компромісного політика Чібірова, за підтримкою РФ приходить Едуард Кокоєв (Кокойти), який в колі своїх соратників неодноразово висловлювався за збройний конфлікт як передумову набуття Південною Осетією "справжньої незалежності".

У вересні 2001 р. президент РФ Володимир Путін заявив, що Грузія несе "терористичну загрозу" і не виключив можливість застосування військової сили проти неї. У відповідь на ультиматум президент Шеварднадзе заявляє про намір Грузії вступити в НАТО.

В 2002 році Росія починає масову видачу своїх паспортів громадянам Грузії, які проживали на територіях, які контролювались сепаратистами. Вже в квітні 2003 р. 56% населення регіону мали документи з двоголовим орлом. Протести Грузії ігорувались.

Росія завимагала надати свій повітряний простір для прольоту військової авіації над територією Грузії — це нібито було потрібно для ведення "контртерористичної операції" в Чечні. Після відмови — в серпні т.р. російські літаки бомбували Панкіську ущелину Грузії: одна людина загинула, кілька було поранено. Місія ОБСЄ знайшла докази, що злочин був зроблений ВПС РФ.

В січні 2003 року Кокойти звертається до Путіна з проханням прийняти Південну Осетію в склад Росії. Реакцією була передача осетинам важкого озброєння, зокрема 12 танків Т-55, які розмістили в місцях, куди не мали доступу змішані миротворчі сили. Це було за десять місяців до "Революції троянд", яка спривела до влади нову політичну команду на чолі з Михайлом Саакашвілі.

В лютому 2004-го у Москві відбулась перша зустріч президентів РФ і Грузії. Путін попросив колегу не форсувати виведення російських військових баз, а також "беречь" тодішнього главу міністерства безпеки Хабурдзанія, з яким російський лідер колись служив??. По поверненню додому Саакашвілі ініціює реформу правоохоронної системи і звільняє путінського протеже.

В травні т.р. Росія, у порушення свого миротворчого мандату, починає будівництво військових баз у Цхінвалі та Джаві, набирає курс майбутніх офіцерів для армії Південної Осетії. Починається відрядження вищих армійських, міліцейських чинів та офіцерів ФСБ у силові структури "незалежної" держави, зокрема й на посади міністрів.

Збройні сили сепаратистів отримують 70 російських танків Т-72, десятки "Градів", сотні переносних зенитно-ракетних комплексів "Игла" та інші види озброєння. Це було прямим порушенням двосторонніх угод.

В червні-серпні тривають провокації в регіоні. Внаслідок дій артилерії сепаратистів є загиблі в грузинських селах та серед миротворців. У вересні 2004-го — неодноразові підриви електромереж у Грузії, Саакашвілі заявляє, що за цим стоять диверсанти з Цхінвальського регіону.

1 лютого 2005 р. було підірвано поліцейський відділок у Горі, неподалік адміністративного кордону з Південною Осетією. Троє правоохоронців загинули, 17-ро були поранені.

Навесні 2005 року уряд та всі силові структури Південної Осетії були очолені громадянами Росії. Прем'єр-міністром став директор Курської паливної компанії Морозов, МВС очолив начальник штабу МВС Північної Осетії Міндзаєв, КГБ республіки — екс-начальник ФСБ Мордовії Яровой. Раніше міноборони сепаратистів очолив полковник російської армії Баранкевич.

В квітні президент Путін і міністр закордонних справ Лавров на офіційному рівні прийняли в Москві лідерів абхазьких і південноосетинських сепаратистів Багапша та Кокойти.

На початок 2006 р. військові поставки РФ Абхазії та Південній Осетії з загальним населенням у 250 тис. осіб перевищили військовий арсенал Грузії, країни з населенням 4,5 млн.

26 січня 2006 р. російська Рада безпеки вперше приймає документ, де не згадано територіальну цілісність Грузії як непорушний принцип.

В травні помічник прем'єр-міністра Приходько заявляє, що рішення про обєднання Північної та Південної Осетії "в принципі вже прийнято". Це був зондаж громадської думки. Оскільки захід не реагує — Москва йде далі. Міністр оборони Іванов заявляє, що у Росії є право на превентивний удар.

Росія будує третю військову базу на території регіону — на 2,5 тис. військовослужбовців. Знову в порушення свого миротворчого мандату. 98% громадян отримують російські паспорти — тепер є кого "захищати".

7 липня Рада Федерації приймає закон, який дозволяє використовувати збройні сили РФ за кордоном "для пресечения международной террористической деятельности". Це був "привіт" не тільки Грузії, але й Україні, всім державам колишнього СРСР.

28 листопада 2006-го на саміті країн СНД Путін погрожує Саакашвілі влаштувати "Північний Кіпр", тобто відторгнути частину території збройним чином.

В червні 2007 р. Росія неочікувано швидко, менше, ніж за п'ять місяців, виводить всі свої бази з території Грузії. Раніше Москва наполягала, що на це піде 11 років. На думку Ілларіонова, це пов'язано з небажанням отримати ситуацію, коли після початку бойових дій проти Грузії бази могли б бути взяти кільце, а війсковослужбовці та техніка — захоплені.

6 серпня було з літаків Су-25 випущено ракету по грузинській РЛС неподалік адмінстративного кордону Цхінвальського регіону. Одна з ракет не вибухнула і західні експерти змогли визначити її російське походження.

Проголошення незалежності Косова в лютому 2008-го, до речі — не підтримане Грузією, відкрило шлях для реалізації південноосетинського та абхазького сценаріїв. Путін заявляє, що не буде "мавпувати", у Росії будуть свої "домашние заготовки".

Саміт НАТО у Бухаресті, завдяки російському тиску і лобізму, не дає зелений світ Грузії та Україні, які просили про план дій щодо членства в Альянсі. МЗС Росії заявляє, що якщо таке рішення буде прийнято, то Москва відразу почне процес визнання Сухумі та Цхінвалі.

Начальник Генштабу ЗС РФ Юрій Балуєвський у розмові з західними військовиками прямо попереджує, що вступ на територію Грузії можливий вже цього року. "Бахвальство" виявляється правдою...

Москва бере Цхінвалі на повне утримання. В 2008 році російські субсидії вдвічі перебільшували бюджет власне Південної Осетії. 150% ВВП республіки направляється на військові потреби — це, за даними Ілларіонова, світовий рекорд. Рівень мілітаризації тут став вище, ніж у комуністичній Південній Кореї.

16 квітня 2008 р. президент Росії Дмитро Медведєв вимагає від центральної та регіональних влад встановити прямі відносини з Абхазією та Південною Осетією. Грузинський уряд заявляє, що це рівнозначно прямій анексії двох регіонів. Позицію Тбілісі підтримують ЄС, ОБСЄ, США, всі провідні країни Європи.

20 квітня російський літак Міг-29 збив грузинський безпілотний літак, але камера встигла передати на землю відео атаки. Місія ООН з моніторингу визнала цей факт.

Ілларіонов вважає, що саме з цього дня, з цього неприкритого акту агресії, Росія почала війну проти Грузії. Резолюція № 3314 Генеральної асамблеї ООН визначає, що таке агресія і коли держави починають перебвати в стані війни. Це якраз той випадок.

...Подальші процеси — у всіх на очах. Дестабілізація в кінці липня, обстріли, провокації, військові навчання з легендою, яка повністю потім була реалізована, випуск листівок про грузинів як ворогів — до початку бойових дій, колони танків, які ввійшли на територію Південної Осетії ще до того як грузинська влада віддала наказ про опір окупантам...

Ця війна народить масу легенд. Скажімо про "дві тисячі жертв геноциду", "розстріляних миротворців" тощо. Андрій Ілларіонов зібрав тисячі доказів того, що було насправді.

Світ задовільнився лукавим папірчиком, який називають "угодою Медведєв-Саркозі". Згідно нею російські війська мусили б повернутись до місць постійної дислокації. А вони й по сьогодні стоять у кількох десятках кілометрів від Тбілісі. А десятки грузинських сіл просто перестали існувати. Це до розмови про геноцид...

Маленька країна не могла, не мала шансів встояти перед 150-мільйонною ядерною державою. На це і був розрахунок нападників. Та й хто заступиться?

Вони прорахувались. Маса людей по всьому світу вийшли на вулиці, підтримуючи Грузію, країну та націю, якій не потрібен бодай клапоть чужої землі, яка хоче жити в своїх історичних кордонах, і яку вважає за батьківщину кожен, хто її любить. І вірменин, і азербайджанець, і осетин, і абхаз, і єврей, і українець, і росіянин. Тільки путіним цього не зрозуміти.

________________________________________________________________________________

Читайте також:

"Цікаві книжки з Вахтангом Кіпіані"

Мазепі було прикро дізнаватись, що князь планує використовувати тактику випаленої землі перед приходом шведів. Щоб не казали, Мазепа любив свою Україну і погодитись на це не міг.

Дізнавайтеся головні новини першими — підписуйтесь на наші push-сповіщення.
Обіцяємо повідомляти лише про найважливіше.

Відправити другу Надрукувати Написати до редакції
Побачили помилку - контрол+ентер
Останні Перші Популярні Всього коментарів: 21
  • Дмитрий Дмитрий 8 серпня, 19:00 Згоден 20 Не згоден 20 Независимый эксперт с чисто украинской фамилией Кипиани на очень независимом сайте канала ТСН рассказывает очень правдивую историю защиты Цхинвала от русских оккупантов грузинскими героями при помощи установок "Град", ссылаясь на выскребки ЭКОНОМИСТА Илларионова. Пусть грузины благодарят бога и российское правительство, что на шестой день войны российские войска не заняли Тбилиси и не заставили Сракашвили сосать у того же Кокойты... відповісти цитувати Дякуємоспам серж серж 8 серпня, 21:41 Згоден 14 Не згоден 13 Бандитська логіка: скажи еще спасибо, что живой. Гебня, як і бандити, живе ''по понятіям''. І ти такий самий, Дімо? цитувати Дякуємоспам Ром Ром 8 серпня, 21:06 Згоден 8 Не згоден 6 Сосать - твоя специальность. цитувати Дякуємоспам
Вибір редакції