Читати й запам’ятовувати

Сергій Жадан
Я, скажімо, заздрю сьогоднішнім школярам. Заздрю їхній можливості потрапляти до цих книжкових палаців, до теперішніх будинків книг, переповнених небаченими за часів мого дитинства фоліантами, всіма цими коштовними виданнями. Хоча купують чомусь переважно товари більш широкого вжитку.

Коли я закінчував школу, в нашому містечку було кілька книжкових магазинів. Моїми улюбленими були три з них.

Перший, найменший, знаходився в напівпідвалі дореволюційного двоповерхового будинку, зовсім поруч із парком. Напроти входу росло велике, теж якесь дореволюційне дерево. Двері були металеві, пофарбовані в світлобрунатний колір, крім замка зачинялися ще й на великий засув. Була це не зовсім книгарня – скоріше канцтовари з кількома книжковими шафами.

До книжок потрібно було пробиратися між різними шкільними штуками – портфелями, глобусами, прилавками з різним школярським начинням. Книг було не так багато, але вони були, й мені це видавалося головним.

Друга книгарня знаходилась на головній площі, напроти будинку культури. Займала теж не надто багато площі, й так само в доважок до книг нафаршована була портретами Леніна, географічними картами та іншою рекламно-пізнавальною продукцією. Я вивчив, мабуть, назви всіх книг у цій крамничці, я чекав на поповнення асортименту, постійно ним закуповуючись. Третя книгарня була найбільшою – це був справді великий зал, заповнений книгами.

В цій крамниці був навіть букіністичний відділ – моя найбільша дитяча травма, мрія моїх підліткових років. Там стояли повні зібрання класиків і рідкісні пригодницькі романи, добре оформлені книги, котрі годі було купити в сусідніх відділах цього ж таки магазину. Проте коштували ці книги так дорого, що я міг хіба розглядати їх здалеку, розпалюючись і втрачаючи спокій. Хоча в сусідніх відділах теж вистачало цікавого чтива, яке хотілося мати, читати й запам'ятовувати.

Слід сказати, що читав я доволі безсистемно. По-перше, доводилося читати лише те, що було. По-друге, це заняття подобалося мені настільки, що я читав навіть книги зі шкільної програми, без особливого примусу з боку вчителів. Більше того – багато що з цієї самої шкільної програми мені як подобалося тоді, так подобається і дотепер.

Я і нині люблю Яновського, Панча та Вишню, перечитую Гоголя з Чеховим, особливо коли трапляються старі видання – ті, які бачив колись у книгарнях нашого містечка. Відтоді минуло трішки більше як двадцять років. Книгарні, що знаходилась коло парку, вже немає. Там узагалі нічого немає, лише великий засув і далі висить на дверях. Найбільшої крамниці, тієї, що мала букіністичний відділ, теж більше не існує.

Там знаходиться якийсь інший торгівельний заклад. Третя книгарня якимось дивом уціліла – в її приміщенні й далі знаходиться книжковий відділ, котрий сиротливо тулиться собі в торгівельному залі поряд із товарами більш широкого вжитку. Продаються там переважно дамські романи та детективи.

Я дуже люблю старі книги. Вишукую їх на вуличних розкладках та базарах, завжди, приїхавши кудись, намагаюсь знайти "букініст", приглядаюсь до книжкових зібрань на полицях тих помешкань, де трапляється бути, кожного разу з задоволенням потрапляю до якої-небудь бібліотеки.

Дивовижний запах книжок, які пройшли через сотні рук та поглядів, аромат часу, котрий всотався в пожовклий папір, відчуття усіх тих дотиків, подихів та розмов, що супроводжували читання – все це речі, можливо й не настільки важливі, аби ставитись до них серйозно, а проте мені вони видаються необхідними й такими, що не потребують додаткового пояснення. Для мене завжди важливо було тримати при собі свої улюблені книги, мати можливість час від часу гортати їх, щось там собі перечитувати, щось таке, що вже давно знаєш напам'ять.

Я люблю віднаходити на чужих полицях книги, котрі пам'ятаю з дитинства. Можливо тому, що в моєму дитинстві книги в усіх були приблизно ті самі. За їхніми обкладинками можна відгадувати біографії й складати сімейні перекази.

Книги так чи інакше свідчать про той час, коли їх надрукували. Книги в наших помешканнях свідчать про нас самих куди вичерпніше за будь-які дизайнерські атрибути чи предмети розкоші. Книги загалом нас правлять і формують, вони вигинають (чи не вигинають) наші хребти, садять (чи не садять) нам зір, наповнюють нас іменами, датами й любов'ю, якою ми потім керуємося в своєму житті, залежно від того, скільки ми її змогли почерпнути зі шкільних бібліотек.

Мені загалом здається, що читання визначає наші характери й темперамент, відбивається на нашій уважності й принциповості, залишається в наших голосах та диханні. Припущення, можливо, доволі просте й банальне, але від цього не менш для мене важливе.

Я, скажімо, заздрю сьогоднішнім школярам. Заздрю їхній можливості потрапляти до цих книжкових палаців, до теперішніх будинків книг, переповнених небаченими за часів мого дитинства фоліантами, всіма цими коштовними виданнями – на кожен смак і на будь-який бюджет.

Треба ж, - думаю я, згадуючи книжкові крамнички свого піонерського дитинства, - вони в принципі можуть купити будь-яку книгу. Будь-яку! Навіть якщо в їхніх містечках приміщення колишніх книгарень завалені чіпсами – їхні ж батьки все одно бувають у мегаполісах, де книги так чи інакше є. І ось там вони напевне можуть купити будь-яку книгу! Будь-яку!

Хоча купують чомусь переважно товари більш широкого вжитку.

___________________________________________________________________________________

Сергій Жадан (Фото Антона Пайсова)
ТСН.ua
Сергій Жадан
Читайте також:

Звуки му

Існує не так багато речей, котрі визначають нашу індивідуальність, формують наш характер та наше ставлення до всього, що нас оточує. Музика, яку ми слухаємо, належить саме до таких речей.

Дізнавайтеся головні новини першими — підписуйтесь на наші push-сповіщення.
Обіцяємо повідомляти лише про найважливіше.

Відправити другу Надрукувати Написати до редакції
Побачили помилку - контрол+ентер
Останні Перші Популярні Всього коментарів: 11
  • 1111 1111 29 вересня, 19:10 Згоден 7 Не згоден 0 І мені дуже сподобалась ця тема у виконанні Сергія Жадана,у самої є ще книжка яку любила понад усе.хоча всі інші,ті,які з дитинства подарувала своїм племінникам й племінницям,але попри те,Є!Направду, знаю таких дітей,які вважають своїм найкращим часом це години проведені з книжкою і компютер, і друзі,все, ніби також, присутнє,але вона (маленька дитина),як виходить до друзів,то її слухають розкривши рота якжеж,це ж цікаво! І по "телєку" не покажуть такого.А світ читаючої дитини настільки багатий і безмежний, і так багато дає їй для розвитку власної особистості,це розумієш вже з роками.Тому примушувати їх читати не треба ,а зацікавлювати можна,бо є чим! У нас такого не було. Дуже дякую за статтю,і запах,особливо запах книжки завжди манить... і успіхів вам у вашому творчому житті! Пишіть:) відповісти цитувати Дякуємоспам
Вибір редакції