Цікаві книжки: чиїми руками Гітлер розстріляв польську еліту у Львові?

Вахтанг Кіпіані© УНІАН
У 1939 році Гітлер говорив найближчим соратникам: «Будь-кого з тих, кого ми можемо знайти у Польщі як представників верхніх класів необхідно ліквідувати». Прикметно, що аналогічними мотивами керувався Сталін, знищуючи польську військову еліту.

Що читаємо? Монографію історика Андрія Боляновського «Убивство польських учених у Львові в липні 1941 року: факти, міфи, розслідування» (Львів, «Видавництво Львівської політехніки», 2011).

Як вказує в передмові доктор історичних наук Леонід Зашкільняк, починаючи з 1960-х років вивчення й висвітлення теми «супроводжувалося політичними спекуляціями й фальсифікаціями».

Зокрема, стараннями радянських спецслужб тінь виконавців убивства було кинуто на батальйон «Нахтігаль», сформований з активістів бандерівської фракції Організації Українських Націоналістів.

Що цікавого? Ідея обезголовити польську націю, знищити видних її представників – всіх, хто міг би претендувати на лідерство: офіцерів, чиновників, підприємців, священиків, інтелектуалів тощо, прийшла нацистам задовго до літа 41-го.

У 1939 році рейхсканцлер Німеччини Адольф Гітлер говорив найближчим соратникам: «Будь-кого з тих, кого ми можемо знайти у Польщі як представників верхніх класів необхідно ліквідувати».

Прикметно, що аналогічними мотивами керувався Сталін, знищуючи польську військову еліту в Катині, Харкові, Осташкові, Херсоні та інших місцях.

Восени 39-го до нацистських концтаборів було скеровано 180 професорів і співробітників краківських вишів. Частина з них загинула в ув’язненні. Декого довелось нацистам випустити, бо на заході піднялась хвиля протестів.

Отже, далі застосовували тактику знищення на місці, без депортації. Генерал-губернатор Польщі Ганс Франк благословив це – «Будь-який інший спосіб поведінки буде обтяжливим для Рейху і додатковим ускладненням для нас».

На вересень 1939 року у львівському Університеті ім. Яна Казімежа було близько 200 професорів, серед яких було 160 поляків, 31 українець, 8 євреїв.

Після «золотого вересня» частина галичан – і поляків, і українців, і євреїв, стали співпрацювати з владою – повернулись до викладання в перейменованому університеті та інших навчальних закладах Львова.

Як висловився один із очевидців тих подій – «нас визволили, і немає на то ради». Почалося нове життя, в рамках якого колишній прем’єр-міністр Польщі, професор Казімеж Бартель з групою колег поїхав до Москви – ходили чутки, що вони зустрічались зі Сталіним і обговорювали питання польської автономії.

Радянська влада поширенням легенд про «карателів з «Нахтігалю» намагалась замаскувати наразі абсолютно документований факт – з 24 червня до 8 липня 1941 р. на Західній Україні було без суду розстріляно понад 9 тисяч людей.

Німці увійшли до Львова 30 червня 1941 року. У представників СС на руках уже були списки і адреси тих, кого потрібно було репресувати в першу чергу. Судячи з усього, першими під нацистський ніж пішли ті, хто найактивніше співпрацював з червоною владою.

Хто склав списки на знищення? Радянський письменник і публіцист Володимир Бєляєв озвучував версію КГБ, що це зробили члени ОУН. Польський дослідник Ришард Тожецький конкретизував – нібито це зробили мельниківці.

Боляновський вважає, що початкові списки були укладені наці без сторонньої допомоги. І прізвища брались з довоєнного телефонного довідника, бо врозстрільному переліку були ті, хто помер до окупації німцями Галичини.

По війні КГБ поширював міф про те, що знищення професорів було відплатною акцією ОУН на нібито зроблений поляками замах на життя Ярослава Стецька, глави сформованого бандерівцями уряду Української Держави. І це неправда: невідомий стріляв у Стецька не до, а через три дні після вбивства першої групи польських інтелігентів.

На даний момент не знайдено жодного документу з наказом про арешт і страту професорів. Але факт –2 липня 1941 року до Львова прибули 230 членів айнзацгрупи з Варшави, Любліна та Кракова. Цього ж дня першим був взятий під варту професор Бартель, за ним – ще 28 науковців, а також членів їхніх родин та випадкових осіб, яким не пощастило – вони просто опинились в гостях. Переважно – медики та правники.

З цієї групи вижив тільки один професор – Юзеф Стефан Гроєр, ймовірно тому, що він мав німецьку кров.

Після нетривалих допитів всіх розстріляли на Вулецьких пагорбах, нині це місце називається парком Студентів. Чи не єдиним свідком розстрілу виявився співробітник Політехніки Тадеуш Гумовський, який описав те, що бачив з вікна своєї квартири:

«Людей приводили з боку будівель «Абрагамовичів»… і вишуковували над самим краєм ями, обличчям до нас. Військові стояли з другого боку ями. Після залпу майже всі жертви падали в могилу. Ми лічили четвірки. Наскільки пригадую, їх було щось до п’яти. Серед приречених були жінки… Після розстрілу військові швидко закидали могилу землею… Крім мене, екзекуцію спостерігали мій батько, дружина і сестра… Жоден з приречених після залпу не був дострілений пострілом із револьвера. Тому цілком вірогідно, що деякі з них були засипані живими».

Факт убивства поляків зафіксував у своєму щоденнику офіцер СС Фелікс Ландау. Згодом, після війни, виявлення цього документу призвело до засудження нациста до довічного ув’язнення. Згідно з його записами в першу ніч було розстріляно 32 людини.

За кілька днів екзекуцію повторили. Разом було вбито 41 людину, між ними 23 професори. Віком від 18 до 74 років.

26 липня в цій історії було поставлено розстрільну крапку. У тюрмі на Лонцького (або, за деякими відомостями, у місцевості Янівські піски) було розстріляно екс-прем’єра, професора геометрії Бартеля. Напередодні з ним зустрівся сам шеф ССГенріх Гіммлер, але вони про щось не домовились. «Побутує думка, що йому запропонували очолити маріонетковий польський уряд». Відмова Бартеля коштувала йому життя.

Виконавцями злочину були члени Оперативної команди «Б» (згодом – «Ц») поліції безпеки і СД особливого призначення під командуванням группенфюрера СС Отто Раша та Карла ЕбергардаШьонгарта. Між іншим, останні – не якісь тупіесесмани, а доктори наук з досвідом викладання в університетах Німеччини.

В серпні 41-го розвідка Армії Крайової дізналась, що «професорів заарештувало гестапо». Імен, крім Бартеля та Станіслава Пілата, не називалось. Згодом прозвучала цифра в 60 осіб. Родини писали запити в німецькі органи, але отримували відписку, що їхні долі поліції невідомі.

В січні 1942-го німецький прокурор Станіславова Роттер розповів завідувачці кафедри історії мистецтва Львівського університету Кароліні Лянцкоронській, що професорів розстріляли.

Через кілька місяців Лянцкоронській вдалося зустрітись із командувачем АК генералом Тадеушем Бур-Коморовським і вона передала йому інформацію про злочин. Так інформація потрапила до уряду Польщі в еміграції, що знаходився в Лондоні.

В 1943 році німці змусили вцілілих у гетто євреїв викопати трупи науковців і їхніх близьких. Тіла було спалено на території Кривчицького лісу. Відтак попіл просіяли «з метою виявлення коронок золотих зубів, перстенів та медальйонів і залишки кісток пропустили через бетонозмішувальну машину, що перетворила їх на порошок».

У 1944 році в акті Львівської обласної комісії про злочини німецько-фашистських загарбників було вказано, що нацисти вбили 64 діячів науки, техніки, мистецтва.

Ніяких фактів і доказів причетності українських націоналістів і зокрема «Нахтігалю» до злочину в жодних офіційних документах Радянського Союзу та Міжнародного військового трибуналу в Нюрнберзі не було.

Звідки ж взагалі розмови про причетність ОУН і військового підрозділу в складі вермахту до вбивства? Про це йдеться в щоденнику 15-річного мешканця Львова Яцека Вільчура. Він називає організаторів вбивства «пташниками», натякаючи на зображення птахів на машинах убивць. Польська та радянська пропаганда виводила з цього запису висновок – мовляв, це натяк на «соловейків», якими командували Євген Побігущий та Роман Шухевич.

Боляновський критикує свідчення Вільчура як «сумнівні». Надто ж фразу, що українці нібито допомагали німцям шукати адреси майбутніх жертв. По-перше, звідки про це може знати підліток, навряд чи гестапівці ділились з ним інформацією. По друге, слова про те, що серед вояків розстрільного підрозділу було «більше всього українців» ніяк не підтверджується жодними іншими джерелами.

Врешті решт, а Галузевому державному архіві СБУ зберігаються кримінальні та архівні справи на кількох командирів «солов’їного» підрозділу і в жодному з десятків томів немає згадок про участь кого-небудь з українців у розстрілах поляків.

Вперше про «Нахтігаль» радянська пропаганда згадала 1958 року у зв’язку з т.зв. «справою Оберлендера».

Теодор Оберлендер в роки війни був заступником командира-політичним радником «Нахтігалю». Після війни став депутатом бундестагу та міністром переміщених осіб, біженців та жертв війни в уряді Конрада Аденауера. Саме його КГБ призначив на головного винуватця липневих 1941 року розстрілів.

За компанію радянські газети звинуватили Оберлендера ще й в убивстві… Степана Бандери. Мовляв, провідник ОУН був свідком злочинів «Нахтігалю» і саме тому його вбили. Хоча, і це безсумнівно, Бандера взагалі не був в ті дні у Львові – саме тоді нацисти допитували його самого в Кракові, а згодом і в Берліні.

На купу «органи» наліпили ще й відповідальність членів батальйону за вбивство 3 тисяч євреїв уЛьвові, Тернополі, містечку Сатанів на Поділлі тощо. І хоча політичне замовлення було очевидним КГБ не зміг зібрати бодай якісь факти, звинувачення не трималось купи – «Розстрілів ним радянського партійного активу та їх сімей не встановлено».

У розсекречених нещодавно інструкціях держбезпеки чорним по білому вказано – свідків треба підготувати до давання потрібних свідчень, дарма, що вони нічого про український батальйон вермахту не знають. Звучить порада: «при допиті свідків потрібно використовувати опубліковані статті про злочини «Нахтігалю».

Рідкісний цинізм: «свідок» Габріель Сокольницький, львів’янин 82-х років, погодився озвучити вину українців за умови, що його відпустять у відрядження в Берлін та до дітей у Польщу. І це не вигадка ЦРУ чи націоналістів, а «цілком таємні» документи КГБ, що зберігаються в архіві СБУ.

Поставлене завдання шукати свідків було по-ударному перевиконано. Знайшли 15 «свідків» в Ізраїлі, Польщі, НДР, на Львівщині.

На спеціальну прес-конференцію в Москві привезли кількох членів ОУН, які розкаялись. Один із колишніх розповідав, що його товариші вбили польських вчених, включно з Бартелем. Хоча насправді професора і політика вбили через кілька тижнів після того як «Нахтігаль» покинув Львів.

Справа мала й юридичне обличчя. Суд у НДР присудив (заочно) Оберлендера до пожиттєвого ув’язнення, а в ФРН – закрив справу через відсутність складу злочину. Вже після об’єднання Німеччини її верховний суд вирішив, що звинувачення проти Оберлендера скасовуються.

Дискусія щодо доцільності створення «Нахтігалю», звісно, триватиме ще довго. Але Андрій Боляновський цією книгою переконливо доводить, що до злочину липня 1941 року українські націоналісти чи просто які-небудь українці не причетні. Всю відповідальність за злочин несуть діячі СС – від Гіммлера до тих, хто натискав на курок.

Фраза. «…усіх представників польської інтелігенції треба знищити. Це звучить жорстоко, але таким уже є закон життя»(Адольф Гітлер).

________________________________________________________________________________________________

Вахтанг Кіпіані
Вахтанг Кіпіані
Читайте також:

Цікаві книжки: «Пакт Молотова-Риббентроппа»… у світлі історичної адвокатури Москви

«…с правовой точки зрения… ввод советских войск на территорию Второй Речи Посполитой не мог быть трактован как начало войны – и не был»

Дізнавайтеся головні новини першими — підписуйтесь на наші push-сповіщення.
Обіцяємо повідомляти лише про найважливіше.

Відправити другу Надрукувати Написати до редакції
Побачили помилку - контрол+ентер
Останні Перші Популярні Всього коментарів: 17
Вибір редакції