Цікаві книжки: Наше життя і боротьба

Вахтанг Кіпіані© УНІАН
"Здобудеш Українську державу або згинеш у боротьбі за неї — ось першооснова нашої ідеології. Основна маса членів ОУН не засвоїла ні тієї, ні іншої філософії, а боролась і вмирала за волю Батьківщини".

Що читаємо? З нагоди чергової річниці створення Української Повстанської Армії – огляд книги одного з керівників збройного підпілля Василя Галаси «Наше життя і боротьба» (Львів, видавництво «Мс», Центр досліджень визвольного руху, 2005). Автор, полковник УПА «Орлан», один із небагатьох кавалерів Золотого хреста заслуги – найвищої відзнаки організованого націоналістичного підпілля, прожив надзвичайно бурхливе й наповнене подіями життя і помер 2002-го року в Києві.

Що цікавого? Націоналістом Галаса став ще у шкільні роки. «Формально мовою навчання була українська, але вчителька — полька, та ще й шовіністка викладала предмети переважно польською. Запорожців називала бунтівниками, різунами. Проте для нас, учнів, козаки були лицарями, українцями, а вчителька — «ненашою», ворогом».

Довершила формування національної свідомості, як і багатьох його ровесників польська пацифікація («втихомирення») 1930 р. Як це було: відділи поліції і прикордонники «вривались у село і починали бешкетувати. Розшивали солом’яні стріхи будівель, розкидали заскирдовані снопи, пороли подушки, перини, висипали на землю муку, крупи, інші продукти. Усе це поливали водою, гноївкою. До того ж били, били всіх, хто попадався сатрапам в руки, промовляючи: «Ми вам покажемо Україну!»… Жандарм помітив мене, схопив і почав лупцювати, питаючи, що я там заховав. Порвав на мені сорочку, повалив на землю, копав ногами, а я щосили кричав. Мені було тоді 10 років».

Галаса приєднався до ОУН на Тернопільщині в 1937 році, коли йому було 17-ть, перше псевдо – «Назар». Його навчителем був односельчанин-гімназист, у майбутньому один із найбільш відомих публіцистів підпілля Осип Дяків-«Горновий».

«Темної ночі в лісі на галявині збиралося до сотні підпільників. Навкруги стояла озброєна сторожа. Коротка палка промова провідника вищого рангу — і розхід. Придивлятись до незнайомих учасників збору, знайомитись, розмовляти між собою було строго заборонено. Емоційний заряд від таких зборів був надзвичайний. При ланковій конспіративній системі не відчуваєш сили й величі Організації. А тут бачиш, як нас багато! Кожний із нас усвідомлював себе частиною цієї сили, воїном цієї таємничої армії борців».

Поляки кинули Галасу до в’язниці. Звільнився вже під час війни. 16 вересня вартові відкрили камери, начальник тюрми звернувся до «підопічних»: «Німеччина напала на Польщу, нерівна боротьба продовжується. Згідно з рішенням уряду Речі Посполитої ми звільняємо вас. Ідіть додому і більше не попадайте в цей дім безчестя». Хто ж знав, що попереду прихід «перших совітів» і те, що Василь як і тисячі патріотів опиниться у тих самих застінках вже за два місяці.

У листопаді 1939 року Галаса був заарештований органами НКВД і просидів у Бережанській тюрмі до червня 1940-го. Відтак переходить у підпілля, де і перебуває більше п’ятнадцяти років.

Апологет УПА Галаса критикує позицію «деяких українських кіл» за агітацію молоді вступати до німецької дивізії зброї СС «Галичина».

«У цьому питанні ОУН зайняла різку антинімецьку позицію і протидіяла творенню окупантом військових формувань з українців, нехай і для боротьби з другим окупантом. Хто б із них не переміг у цій війні, український народ опинився б у неволі. Ми відкинули роль гарматного м’яса, яку нам нав’язували німці з допомогою наших, українських «дивізійників». Організація засуджувала й поборювала цю акцію ворогаІ вже цілковите політичне безглуздяставати союзниками Німеччини напередодні її катастрофи».

З літа 1943 р. – обласний провідник ОУН Перемишльської області, організатор перших відділів УПА.

«Тут поряд з українцями жило і мирне польське населення, яке займало нейтральне, а іноді навіть прихильне становище до нашої визвольної боротьби, і діяли шовіністичні польські збройні відділи, що нападали на українські села, примушуючи їх виселятися в Україну. Намагання Проводу ОУН домовитись із польським підпіллям про спільні дії проти московських окупантів, крім поодиноких випадків, успіху не мали, бо польський еміграційний Лондонський уряд твердо відстоював відновлення Польщі у довоєнних кордонах, включаючи Галичину та Волинь».

Не дуже відомою сторінкою визвольної боротьби була співпраця з польським антикомуністичним рухом. Але це стало можливим лише 45-го року, коли провідники ОУН «Аркадій» і «Борис» відбули зустріч з капітаном Армії Крайової на псевдо «Пірат Дража», який був сербом за походженням.

В одній з листівок наші партизани звертались до вояків Війська Польського: «Не дайте себе спровокувати на боротьбу проти українських і польських партизан, бо ганебно загинете на службі ворога... Знаємо, що вас гонять силою... Уникайте зустрічі з нами, попереджайте нас вистрілами або криком...».

Доти ж війна між українцями і поляками була в цьому районі шаленою. Палали села. Тисячі жертв з обох боків були платою за несумісність підходів двох сторін конфлікту. Українці прагнули до відновлення своєї держави на територіях, де переважало українське населення, поляки ж хотіли відновити свою державу у кордонах до 1939-го.

27 травня 1946 р. УПА і радикальна частина АК здійснили збройний напад на місто Грубешів. «Метою операції було захопити тюрму і звільнити в’язнів АК та УПА, знищити документи виселенської комісії, розгромити опорний пункт УБ [Служби безпеки] і НКВД… Акція мала великий політичний резонанс: вона зламала лід польсько-української неприязні».

Боротьба на Закерзонні тривала до літа 1947 р., до ганебної геноцидної акції вже «народної» Польщі, акції «Вісла», коли було насильно виселено всіх українців з їхніх віковічних земель.

«Били нас, але вдарили по ворогові й ми. 28 березня 1947 р. польські й західні радіостанції сповістили, що в бою з відділами УПА біля Балигорода загинув заступник міністра оборони комуністичної генерал Польщі Кароль Свєрчевський. Він був убитий у ході акції, проведеної відділом УПА під командою «Хріна». Це була відплата за наших поранених воїнів та медичного персоналу, що загинули у двох шпитальках, а також свідченням того, що Україна не скорилась і продовжує боротьбу проти своїх окупантів».

У травні 1945 р. Василь одружився з Марією Савчин – «Марічкою», яка тоді була надрайонною провідницею Українського Червоного Хреста Перемишльщини. Їхня історія переповнена біллю і карколомними поворотами долі. 15 грудня 1946 р. народився їхній первісток – Зенко, якого мати відвезла до знайомих у Польщу, але потім втратила назавжди – після арешту дитину всиновив один із високих чинів польської «безпеки» і виховав у відповідному дусі. Мати, батько і син разом так ніколи і не побачились.

За наказом провідника ОУН «Тараса Чупринки» -- Романа Шухевича, Галаса п’ять років (1948-1953 рр.) віддав роботі крайовим провідником ОУН на Північно-Західних Українських Землях (Волинь, південь Білорусі).

Попри статус, Галаса з дружиною живуть у таких самих умовах як і решта «лісовиків» - «ми всі дев’ятеро розміщались у бункері, призначеному для чотирьох. Поки не випав сніг, взялись додатково заготовляти харчі. Вилазки робили кожної ночі… Переважали крупи, ячмінна мука, з якої пекли паляниці, бо хлібних сухарів не було. Мали також небагато картоплі, м’яса, трохи сушених грибів, пару кілограмів цукру. Харчовий раціон був строго визначений на кожний день. Виняток зробили тільки для Різдвяних святЇжу варили, прибирали також по черзі. Спали в дві зміни, бо не вистарчало місць на двоповерхових нарах».

Навесні 1948-го, після виходу з криївки, виявилось, що «Марічка» знову вагітна. «Вирішили, що вона поїде до Львова і зробить аборт. Хлопці роздобули посвідку в сільраді… Поїхала, але зважитися на аборт не змогла. Розуміючи моральні мотиви дружини, я примирився з її рішенням: хай буде те, що буде».

Через рік Галаса дізнається про пережите. «Глянувши на неї, я зрозумів: трапилося щось страшне. Лице було змарніле, бліде, аж сіре». 18 жовтня 1949 року Марія народила другого сина. Назвала його Тарасиком. Але через три місяці співробітники МГБ заарештувують її, змушують покинути дитину, відшукати чоловіка та й переконати його вийти з лісу.

Ще майже чотири роки поневірялись лісами Волині й Поділля подружжя. Рахунок загиблих друзів йшов на тисячі. Кільце пошуків, які не припинялись, звужувалося. Один раз ворог був дуже близький, щоб вирішити проблему. В пакунці, адресованому «Орланові», крім газет і журналів, також була й вибухівка. Один бойовик-охоронець загинув, іншого та «Марічку» було поранено.

Влітку 53-го, вже після смерті Сталіна, Василя Галасу та його дружину підступно захопили за допомогою зрадника, провідника Хмельниччини «Скоба», якого знали і якому довіряли. Ніхто з керівників спротиву, зокрема головний командир УПА Василь Кук-«Леміш», про це не знав. КГБ починає шукати шляхи до його захоплення й водночас спецоперацію проти проводу ОУН в Мюнхені.

Заарештованих доправляють літаком до Києва. «Щоб пробудити бажання до життя, повезли нас набережною Дніпра, Хрещатиком і привезли до в’язниці на Володимирівській вулиці. Тюремна брама проковтнула нас, як і тисячі інших патріотів України».

Відразу ведуть до Тимофія Строкача – керівника МГБ УРСР. Пропонує не пручатись і співпрацювати з радянською владою. Допити йдуть і вдень, і вночі. Галаса пише, що хотів накласти на себе руки. Але постійний контроль з боку наглядачів не дає такої можливості.

В процесі спілкування з кагебістами розуміє, що його готують для використання як наживки для виходу на більшу «рибу». В голову приходить майже божевільна ідея – підіграти ворогові, але дати можливість Марії вийти на волю і потрапити на захід. Щоб розповісти правду, поінформувавши світ про боротьбу українського підпілля в СРСР.

«Я усвідомлював, що, погодившись на таке, пожертвую своїм ім’ям. Незважаючи на мої добрі наміри, завжди знайдуться люди, які мене засуджуватимуть».

Намагаючись «перевиховати» полковника Галасу, КГБ влаштовує екскурсію до Запоріжжя, щоб показати «досягнення радянської України»: «заводи, школи, театр, музей. Птічкін [слідчий] із командою кагебістів супроводжував нас і всюди представляв як екскурсантів із Західної України». Тактику пряника використовують і пізніше, вже у Києві.

«Почались розмови про підготовку пошти від мене і висилку кур’єрів за кордон. На запитання: «Хто ці кур’єри?» — відказували, що підберуть надійних, і ухилялися назвати конкретного кандидата. Я категорично відмовлявся посилати від свого імені невідомих зв’язкових. Боротьба тривала кілька тижнів, виснажила мене до краю, та я стояв на своєму… Я добивався того, щоб вони запропонували кандидатуру «Марічки». Сам пропонувати не хотів, щоб не викликати підозри».

Після суперечок і вагань заступник голови КГБ УРСР Слонь нарешті сам запропонував вислати на захід «Марічку». Ідея полягала в тому, що вона має встановити зв'язок з Закордонним представництвом УГВР у Німеччині і повернутись. Відтак могла б іти мова про звільнення чоловіка.

Подружжя переселили в квартиру на вулицю Горького в центрі Києва. З ними постійно перебували двоє охоронців і жінка-господиня, яка готувала їсти. Їх напевне підслуховували, але Галаси відшуковували можливості домовитись про те, що треба буде зробити по виходу на волю. Савчин мала намір повернутись в Україну після виконання завдання. Василь сказав, що «вона нічим не зможе допомогти» і «в нас немає майбутнього. Радив їй по змозі влаштовувати власне життя».

На Захід «Марічка» мала вирушити з-під Кременця. Напередодні її з чоловіком відвезли в село, де жив їхній другий син, якому було вже 6 років, і який не знав, що люди, в яких він живе не є його батьками. Їм дали можливість побачити Тараса, але тільки з вікна автівки. Без слів і без можливості востаннє бодай доторкнутись дитини. Це було в серпні 1954-го.

Через півроку Галаса зрозумів, що Марія обдурила-таки чекістів. Його повернули на Володимирську до в’язниці і поновили допити. Один із офіцерів прохопився, що місія його дружини «провалилася».

У середині 1958-го, тобто через п’ять років після арешту, відбувся суд, який тривав усього кілька днів. Замість смертної кари, як багатьом лідерам спротиву, Галасу засудили до десяти років позбавлення волі. Чому його не розстріляли як багатьох упівців, причому набагато меншого рангу?

Автор вважає, що «в КГБ були свої плани щодо мене». Відправили до колонії у Житомирі, а в згодом – під Київ, у Біличі.

Через два роки, навесні 1960-го, привели в кабінет голови КГБ УРСР Нікітченка, який гарною українською мовою «повідомив, що мене помилувано. Я повинен це оцінити і не займатись ворожою діяльністю. Спочатку буду жити у квартирі, яку вони винайняли, а згодом влаштуюся на роботу і заживу, як усі «радянські люди». Я запитав, що з «Марічкою». Нікітченко відповів, що вона знаходиться у США і після всього, що сталося, «вона боїться нас».

Галаса став працювати на заводі медичного устаткування учнем слюсаря-складальника. Йому заборонили розповідати кому-небудь, ким він є насправді. Відтак склав екстерном іспити за програмою середньої школи і вступив на вечірнє відділення факультету планування промисловості у Київському інституті народного господарства. По закінченню вишу став працювати економістом на Київському заводі напівпровідникових приладів. Аж до пенсії, на яку вийшов уже «незалежного» 1993 року.

«У 1962 р. одружився з киянкою Людмилою, українкою, у якої був шестирічний хлопчик. Забрав до себе Петруся. Жили скромно, спільних дітей не було».

Фраза. «Здобудеш Українську державу або згинеш у боротьбі за неї — ось першооснова нашої ідеології. Основна маса членів ОУН не засвоїла ні тієї, ні іншої філософії, а боролась і вмирала за волю Батьківщини. Суперечку щодо первинності основ буття ми вважали за доцільне залишити вченим».

_______________________________________________________________________________________________

Вахтанг Кіпіані
Вахтанг Кіпіані
Читайте також:

Цікаві книжки: Кривавими слідами Голокосту

Священик розказав нам, як під час війни він підіймався на дах з біноклем і разом із мешканцями села дивився як у таборі відбувалися екзекуції. Я спитав: «І вам не робилося зле, отче, коли ви бачили всі ці смерті?».

Дізнавайтеся головні новини першими — підписуйтесь на наші push-сповіщення.
Обіцяємо повідомляти лише про найважливіше.

Відправити другу Надрукувати Написати до редакції
Побачили помилку - контрол+ентер
Останні Перші Популярні Всього коментарів: 7
Вибір редакції