"Цікаві книжки" з Вахтангом Кіпіані

Вахтанг Кіпіані
Газети писали про знищення тисяч людей, не приховуючи кривавих фарб – "Ціла Україна купається в крові. Меншиков уживає засобів московського варварства".

Що читаємо? Перевидану книгу чернігівського історика та журналіста Сергія Павленка "Загибель Батурина" (Київ, Видавничий дім "Києво-Могилянська академія", 2009).

Що цікавого? Порубіжне поселення, засноване вихідцями з Правобережної України на початку ХVI століття, менше, ніж за сто років стало столицею Гетьманщини – тогочасної української держави. Там були осідки гетьманів Дем'яна Многогрішного (1669-1672), Івана Самойловича (1672-1687), Івана Мазепи (1687-1708).

Походження самої назви міста суперечливе. Деякі дослідники (зокрема, М. Янко, автор "Топонімічного словника-довідника") виводять назву від імені польського короля Стефана Баторія. Тоді як більшість сучасних вчених вважають, що старовинне слово "батура" означало "фортеця, укріплення". Та й на момент приходу Баторія до влади територія Чернігівщини належала Московській державі, а не Польщі.

Першою значною віхою в історії міста стало підписання у ньому в 1663 р. "Батуринських статей" між московськими послами та гетьманом Іваном Брюховецьким. Крім підтвердження дії Переяславської угоди 1654 р. були й доповнення – "московським поміщикам потрібно було повертати селян-віткачів, а українським купцям заборонялось завозити в Росію горілку й тютюн".

В 1669 р. на гетьманській раді у Глухові, де очільником держави було обрано Многогрішного, саме в Батурин переводиться гетьманська столиця. Але тимчасово – "А как дасть Бог, что Переяславль придет в свое совершенство прежнее, тогда бьем челом его царскому пресвітлому величеству, чтобы жити в Переясловле".

1687 р. гетьманом обирають Івана Мазепу. Як і всім його попередникам, Москва не надто довіряє і посилає агентів "проведать про новообраного гетмана про Ивана Степановича Мазепу, и об его гетманском поведении, что у него в Батурине делается".

Мазепа заводить жорсткі порядки, перебудовує фортецю, будує кам'яні хороми для старшини, фондує кілька кам'яних храмів – понад 20 тис. золотих на Троїцький собор, 4 тис. – на храм святого Миколи, 15 тис. на будівництво дерев'яних церков – Воскресенської та Покрови Богородиці. Завдяки прихильності та підтримці Мазепи під Батурином у скиті оселяється письменник і церковний діяч Дмитро Туптало, автор збірника житій святих "Четьї-Мінеї", по смерті канонізований як Дмитро Ростовський.

Опустимо всі причини й перипетії військово-політичного виступу Мазепи проти царя Петра І, це не тема даної книги. За одним винятком, Павленко наводить написану гетьманом ще у 1698 р. думи, де сум за втраченою вольністю України, "Мати моєї, старенької", закінчується пророчим – "Же през шаблю маєм права". Отже, Мазепа виношував можливість збройного виступу проти Росії, оскільки та систематично порушувала свої обов'язки суверена, наступала на права гетьмана та старшини. Плани царя зробити з вільних козаків "устроение в драгуны и солдаты" жахали і обурювали соціальні низи.

Мазепа виступив із Батурина 24 жовтня 1708 р. і вже ніколи більше не повернувся до своєї столиці. Наступного дня він переправляється через Десну неподалік Коропа. З ним тільки 1200 осіб: наближені зі старшини та віддані їм компанійці (вільнонаймана кіннота) та козаки. До переправи гетьмана супроводжували Прилуцький, Миргородський і Лубенський полки, які потім повернулися до столиці.

Анонімний автор "Історії Русів" переказує промову Мазепи перед вирішальним виступом: "Ми стоїмо тепер, Братіє, перед двома проваллями, готовими нас пожерти, коли не виберемо шляху для себе надійного, щоб їх обминути. Воюючі між собою монархи, що наблизили театр війни до границь наших, до того розлючені один на одного, що підвладні їм народи терплять уже і ще перетерплять безодню лиха незмірну, а ми між ними є точка, або ціль всього нещастя...".

Таємність і обмежене коло посвячених у задуми гетьмана, а також перехоплена Петром ініціатива, призвели до того, що населення Гетьманщини не пішло за Мазепою, бо "нічого не знало про плани та дії своїх зверхників, а тому й не встигло зробити вирішального вибору".

Петро направляє листа полковнику Чечелю, який командував батуринською фортецею, наказуючи "в тот замок немедленно великороссийских людей впустить и обще со оным в наступление неприятельское отпор чинить". Посол Голіцин побачив, що Батурин "заперся от всех сторон и трох ворот, тилко одни четвертые ворота береговие, что от Сейму, не заперти були". Він передав охоронцям-сердюкам листа від царя і усно розповів про вчинок Мазепи. У відповідь, як повідомляв Петрові князь Меншиков, - "как старшина, так и товарищество единогласно отвешали, что без нового гетмана нас в город не впустят, а гетмана де надлежит им выбирать общими голосами".

Місто вирішило зберегти присягу гетьманові і "до последнего человека держатца". Меншиков прибув до Батурина з 14 полками драгун (не менше 15 тис. вояків). Поруч були два піхотних полки. Відтак підійшли інші сили. Разом – не менше двадцяти тисяч війська.

Кілька спроб – вдалих і невдалих – парламентерів від Меншикова потрапити в Батурин не дали результату. Наказний гетьман, "породний шляхтич православний" Дмитро Чечель категорично відмовлявся виконувати накази царського міністра, посилаючись на Мазепу – "дабы они до возвращения ево никого московских людей в Батуринский замок не пустили, понеже де от них великое разорение малороссийскому народу происходить".

Гарнізон захисників складався з двох сердюцьких полків, гармашів, якими керував генеральний гарматний осавул німець Фрідріх Кьонігсек, Батуринської сотні – отже, за підрахунками дослідника, 7,5-8 тис. людей.

Кількаденний штурм закінчився нічим, і війська Меншикова були вимушені відступити. Тим часом у фортеці кипіли пристрасті. Частина старшини не хотіла лити кров у бою з православними росіянами. Відсутність якихось повідомлень від Мазепи ймовірно тлумачилися як зрада. Та й очевидне панікерство в обкладеній фортеці – звичайна річ. Дійшло того, що полковника Івана Носа закували в кайдани, прикувавши до гармати, щоб не розкладав залогу.

Раніше вважалося, що Ніс якимсь дивом таки покинув фортецю і зрадливо вказав росіянам на якусь непримітну хвірточку в стіні фортеці, і через неї вороги увійшли до Батурина. Насправді, він фортеці не покидав, але, судячи з усього, вислав до Меншикова довіреного на прізвище Соломаха. У царській жалуваній грамоті полковникові Носові так само немає жодних згадок про його втечу з фортеці, навпаки згадано – "от генерала нашего, князя Александра Даниловича Меншикова, освобожден".

Як пише автор, "час міфологізував деякі деталі". Достеменно невідомо, чи існувала та "хвірточка", чи драгуни проникли через якийсь із виказаних численних підземних ходів. Ясно тільки, що захисники фортеці побачили ворога зненацька, і йому сприяв хтось із місцевих.

Одночасний штурм у ранковій темряві і удар у спину не дав оборонцям шансу вистояти: "Руїни та згарища п'яти батуринських церков виразно свідчать". Лизогубівський літопис подає драму так: "...рядовые солдаты, понапившиеся... кололи людей и рубали...". Різали і жінок, і старих, і дітей. Полонених в'язали в одну юрбу мотузками для подальших катувань.

Тогочасні австрійські, французькі газети писали про знищення тисяч людей, не приховуючи кривавих фарб – "Ціла Україна купається в крові. Меншиков уживає засобів московського варварства".

Декого з мазепинців посадили на кіл, інших – четвертували: "Шляхом відрубування по черзі правої руки, лівої ноги, потім лівої руки і правої ноги". По річці Сейм попливли трупи закатованих "начальних козацьких людей", прибиті до дошок. Це мало показати всім, що буде з прихильниками "изменника Мазепы".

Полковник Чечель зміг урятуватися, з великими пригодами дістався села Обмочевка, де жив його кум. Однак, коли він заснув, той пішов і разом з війтом здав його великоросіянам.

2 листопада Меншиков "бавитца" у спустошеному місті і наказує... повісити портрет Мазепи. Що і було зроблено на спеціально зробленій шибениці. Згодом подібна акція була проведена й у Глухові.

Імператор, який перебував у селі Воронеж на Сумщині, отримавши рапорт Меншикова, пише у відповідь: "Сего маменту получил я ваше зело радостное писание, за которое вам зело благодарны, паче же Бог воздаятель будет вам. Что ж принадлежит о городе, и то полагаю на вашу волю". У постскриптумі наказує булаву і полкові прапори, "ежели есть", і канцелярію забрати "с собою всю их". Меншиков відписав "ис Конатопа" - везу із собою чимало гармат, решту розірвали вибухівкою, а з гетьманської скарбниці вилучили три булави, бунчук, "довольное число всяких знамен".

Гетьман побачив руїни 7 листопада і "ревно плакал", "крови людской в місті и на предмістью было полно калюжами". За переказом Пилипа Орлика, Мазепа "жалосным был и сказал тые слова: "Злые и нещастливые наши початки! Знатно, что Бог не благословит моего намерения, а я тем же Богом засвидетельствуюся, что не желаем и не хотели Христианского кровопролития".

Складними і непрямими підрахунками Сергій Павленко виводить цифру жертв Батуринської різні у 5-6,5 тис. осіб оборонців. Плюс 6-6,5 тис. мирних городян. Плюс приблизно тисяча мешканців спалених навколишніх сіл. Такою була перша ціна виступу Івана Мазепи в обороні українських прав.

Наступним гетьманом був обраний стародубський полковник Іван Скоропадський. Попри лояльність до Петербурга, він співчутливо ставився до родин "изменников", так і до самих учасників змови проти царя. Він виділив земельні маєтності багатьом із них, але обділив зрадника Івана Носа – "царський вірнопідданий, мов у насмішку, не отримав за свої "заслуги" жодного села".

Фраза. "Без Батурина важко зрозуміти українців".

Анонс. Монографія Оксани Федотової "Політична цензура друкованих видань в УСРР-УРСР (1917-1990 рр.)". Що і як піддавалося ножицям партійних цензорів? Цікаво й актуально.

_________________________

Читайте також:

"Цікаві книжки" з Вахтангом Кіпіані

Боротьба українського підпілля степових губерній на початку 1920-х років з "соввластью", боротьба ЧК з отаманами та козаками.

Дізнавайтеся головні новини першими — підписуйтесь на наші push-сповіщення.
Обіцяємо повідомляти лише про найважливіше.

Відправити другу Надрукувати Написати до редакції
Побачили помилку - контрол+ентер
Останні Перші Популярні Всього коментарів: 1
  • Банзай (Одесса) Банзай (Одесса) 27 липня, 23:16 Згоден 0 Не згоден 0 Се есть яркое проявление кацапской бртской любви к украинцам. Та самая "общая история". Интересно, шо результатом ужаснувшей даже недемократичную в высшей степени тогда Европу БАТУРИНСКОЙ РЕЗНИ стло предание Московским Патриархатом анафеме... Мазепы. А, вовсе не Петра I и не Меньшикова! Как втом фильме: "Иногда мне кажется, что Бог всё-таки есть... и тогда мне становится страшно... А тебе, святой отец?" відповісти цитувати Дякуємоспам
Вибір редакції