"Цікаві книжки" з Вахтангом Кіпіані

Вахтанг Кіпіані
Дім з башенкою на розі вулиць Хмельницького та Гончара міг би увійти до книги рекордів – адже на ньому 27 меморіальних дошок на честь митців, які мешкали в ньому.

Що читаємо? Детективна історія української літератури від Станіслава Цалика та Пилипа Селігея "Таємниці письменницьких шухляд" (Київ, Інформаційно-аналітична агенція "Наш час", 2010). В основу книги покладено майже сто інтерв’ю, зібрання родин літераторів плюс невідомі досі матеріали з архівів, зокрема й колишнього КДБ.

Що цікавого? Будинок, в якому відбуваються всі події книги, має назву "Роліт" – скорочення від "робітники літератури". Кожен киянин і багато гостей міста знають цю помпезну будівлю з башенкою на розі вулиць Богдана Хмельницького та Олеся Гончара. Дім цей міг би увійти до національної книги рекордів – адже на ньому є 27 меморіальних дошок на честь тих митців, які в різні роки мешкали в ньому.

Як же так сталося, що Бажан і Рильський, Микитенко і Тичина, Яновський і Остап Вишня мешкали під одним дахом, адже як іронічно зауважують автори – "Олександр Дюма не тулився поряд із своїм сучасником Оноре де Бальзаком. Так само Ернест Гемінгвей не мешкав поверхом вище від Джона Стейнбека і не сварився з ним, якщо проривало опалення. Та й жінка Льва Толстого чомусь не позичала сіль у мешканки сусідньої квартири, дружини Федора Достоєвського".

"Комунальний" письменницький будинок – дитя 1920-х років, коли уряд запропонував бажаючим покращити свої квадратні метри шляхом об’єднання в житлово-будівельні кооперативи ("житлокоопи", "стройкопи"). Вартість будівництва власної квартири була не по кишені більшості. Треба було внести щонайменше тисячу радянських рублів, для прикладу – київський робітник тоді заробляв у середньому 857 рублів на рік. Але письменники заробляли набагато більше пролетаріїв і бажаючих "побудуватися" було дуже багато.

Згодом, вже в похмурі тридцяті, переваги такого співмешкання оцінить і чекістське відомство – "письменники та їхні родини опинилися під ковпаком чи не цілодобового нагляду сусідів-сексотів – донощиків з літературного середовища".

Виконробом від замовників, членів Спілки радянських письменників України, був також майстер пера Іван Ле. Один із мешканців "Роліту" сталінський лауреат і знаменитий дисидент Микола Руденко розповідав мені, що якраз Ле й був одним зі стукачів. Але в книзі про це нічого немає, проте сказано, що він був "майстром фокстроту… цей танець у його виконанні очікували як кульмінаційну подію".

В грудні 34-го перші автомобілі та підводи з особистими речами почали прибувати на подвір’я по вулиці Леніна, 68. У перші 60 квартир заселялися поети, письменники, критики, драматурги, друзі, конкуренти й вороги. Найпрестижнішими були найбільші – чотирикімнатні – квартири, їх було всього шість. До них заселилися тодішні "літературні генерали" – Іван Кулик (голова спілки письменників), Іван Микитенко, Іван Кириленко, Петро Панч...

Павло Тичина, Максим Рильський, Андрій Головко, Микола Бажан, Олександр Корнійчук, Леонід Первомайський, Семен Скляренко, вже згадуваний Ле отримали ордери на трикімнатні, а Натан Рибак, Олекса Кундзіч, Савва Голованівський та інші задовільнилися двокімнатними помешканнями.

В 1930-1940-х з будинку "органи" забрали, багатьох навічно – редактора "Літературної газети" Щупака, письменників Кулика, Савченка, Проня, Коваленка, Абчука…

Микола Бажан, як виявилося, невипадково зібрав речі й майже рік спав у штанях, очікуючи арешту. З документів спецслужби тепер відомо, що він проходив як один із керівників неіснуючої "Украинской военной организации". І якби Сталінові не сподобався його переклад поеми Руставелі, доля поета була б сумною, як і тисяч його колег по цеху.

Однак, з "Ролітом" у Бажана пов’язані не тільки сумні спогади. В 1938 році він закохався в Ніну Лауер і згодом попросив дружину його відпустити. Однак, постало вічне "квартирне питання" – де жити. "Допомогли… орден Леніна і друг Юрій Яновський". Як кавалерові високої нагороди поетові виділили пятикімнатну квартиру в новому корпусі будинку, тож він віддав її своїй колишній дружині Гаїні Симонівні з донькою Майєю з батьками Бажана, а дві інші шляхетно погодився зайняти Яновський із дружиною. А орденоносець з новою дружиною в’їхав у двокімнатну Яновських.

Щоправда, багаторічна дружба з вини Бажана була зіпсована в 1947-му, коли Микола Платонович, вже в статусі заступника голови Раднаркому УРСР, вислужуючись перед новим кремлівським посланцем на Україну першим секретарем Лазарем Кагановичем, не став захищати друга Яновського, коли того громили "літературні хижаки". А відтак ще й написав статтю, де серед інших зацькував і свого товариша. Згодом вибачився, але відновити стосунки вже не можна було. Перед смертю, у спогадах, поет-академік каявся за це малодушшя, але…

Інший легендарний мешканець будинку Максим Рильський, крім свого таланту та людських чеснот, запам’ятався сусідам як несамовитий джазмен, який вряди-годи влаштовував із друзями надто гучне музикування. А вже після війни пустив у свою розкішну пятикімнатну квартиру зубного лікаря Літфонду Абрама Патлаха, який, з очевидним почуттям гумору, повісив на дверях табличку – "Лікар Патлах. Лікую та вставляю зуби. Дзвонити 1 раз. М.Рильський – дзвонити 2 рази". Ще довго відвідувачі поета лякалися криків із сусідньої кімнати, де доктор рвав зуби…

У вересні 1948 році до оселі Рильського несподівано завітали три посланці ОУН на псевда "Меч", "Вітровий" і "Кущ", які запропонували поетові розірвати альянс з владою і скерувати свій талант проти більшовиків. Максим Тадейович почастував гостей кавою, підписав книжку і нібито сказав – "У моїй особі два Рильських – Рильський вільний і Рильський пригноблений".

Шляхом розслідування і вивчення таємних донедавна документів стало відомо, що знайдений у повстанському бункері лист з погрозами від "Проводу ОУН на східних українських землях", де сказано – "Ви справжній зразок українського запроданства…", який мав бути адресований поетові, насправді був підготовлений співробітниками МГБ з вулиці Володимирської, 33. Автори викладають свою версію, чому і як чекісти готували вбивство Рильського – читайте, переконливо. Як і у випадку з убивством Ярослава Галана, куратором виступав полковник держбезпеки Сергій Карін-Даниленко...

Любовні пригоди не раз розривали спокій престижного будинку. Але були й складніші за звичайний адюльтер чи трикутник комбінації. Скажімо, Павло Тичина спеціально наполіг, щоб йому виділили квартиру № 38, бо в наступній за ліком квартирі вже жила його колишня пасія Валентина, дружина актора з театра ім. Франка Олексія Ватулі. Але, виявилося, що жінка живе не поруч, а поверхом вище! Тоді поет вирішив провернути операцію з обміном житла. Ордер на квартиру мав графік Зиновій Толкачов – його шрифт використано у написі "Ленін" на мавзолеї у Москві. Але обмін не відбувся.

Виявляється, що Тичина мав своїм предком полкового старшину Гната Тичину – одного з найближчих соратників гетьмана Павла Полуботка, чиє золото вже майже чотири століття не дає спати історикам і авантюристам. Коли в 1907 році в українському полковому місті Стародубі (нині – райцентр у Брянській області Росії) відбувся з’їзд нащадків гетьмана, були складені переліки спадкоємців, серед яких фігурували й Тичини. І поет про це чудово знав. І, припускають історики Цалик і Селігей, "ось чому Павло Григорович, на відміну від багатьох колег по перу став незамінним [для Сталіна]. Ось чому його імя ніколи не фігурувало у протоколах допитів НКВС". А те, що радянські спецслужби та фахівці з зовнішньої торгівлі справді цікавилися можливістю отримання золота з англійського банку – відома річ.

Надзвичайно цікавою є оповідь про всесильного Шурку, Олександра Корнійчука, який протягом життя пройшов не тільки всі письменницькі щаблі але й доріс до посади голови Верховної ради УРСР. З молодості був посвячений у чекістські та кремлівські справи, виконував делікатні справи геть не літературного змісту.

П’єса "Загибель ескадри", візитна картка Корнійчука, яка принесла його всесоюзну славу, якщо вірити свідченням, які наводяться у книзі, – плагіат. Основа твору була написана режисером Арнольдом Кордюмом у співпраці з прозаїком Вадимом Охременком. А Корнійчук спритно подав на конкурс "як свій". Про це шепотіли у письменницьких розмовах і на кухнях "Роліту", але ніхто, крім як у писаних у шухляди текстів, не ризикнув сперечатись із вибором самого Сталіна. Після розстрілів 37-го статус Корнійчука знову йде вгору – він тепер стає керівником спілки письменників і переїжджає з міщанського "Роліту" на Терещенківську, у квартиру щойно заарештованого НКВС керівника Управління у справах мистецтв при Раднаркомі УРСР Андрія Хвилі…

За словами авторів, на сьогодні єдиним, хто мешкає вбудинку з першого дня, є Олег Іванович Микитенко, письменник і головний редактор журналу "Всесвіт".

Фраза. "Читач зустрінеться з керівниками УРСР Микитою Хрущовим, Петром Шелестом, Володимиром Щербицьким, митцями – кінорежисерами Іваном Кавалерідзе й Арнольдом Кордюмом, композитором Левком Ревуцьким, співачкою Оксаною Петрусенко, працівниками й агентами служб безпеки – УРСР та УПА…".

Анонс. Він народився як правнучатий племінник австрійського імператора Франца-Йосифа І, але півжиття воював за самостійну Україну під іменем Василя Вишиваного. Історія життя та смерті в книзі Юрія Терещенка та Тетяни Осташко "Український патріот з династії Габсбургів".

_______________________________________________

Читайте також:

"Цікаві книжки" з Вахтангом Кіпіані

Одним із перших заходів "влади робітників і селян" стала насильницька націоналізація приватних книгозбірень і створення своєрідних концтаборів творів друку.

Дізнавайтеся головні новини першими — підписуйтесь на наші push-сповіщення.
Обіцяємо повідомляти лише про найважливіше.

Відправити другу Надрукувати Написати до редакції
Побачили помилку - контрол+ентер
Останні Перші Популярні Всього коментарів: 2
Вибір редакції