"Цікаві книжки" з Вахтангом Кіпіані

Вахтанг Кіпіані
У 1943 р., коли справи на фронті у німців пішли гірше, в Україні почали взагалі забороняти базарну торгівлю до моменту виконання плану здачі державі.

Що читаємо? Монографію історика-бібліографа Костянтина Курилишина "Українське життя в умовах німецької окупації (1939-1944 рр.): за матеріалами україномовної легальної преси" (Львів, 2010).

Що цікавого? Кілька років тому автор видав найповніший двотомний довідник т.зв. "окупаційної періодики", з якого дізнаємось, що під час ІІ Світової війни на українських етнічних землях, а також на території Великонімеччини виходило не менше 365 назв газет, бюлетенів і журналів.

На території нацистської Генеральної Губернії (куди було включено, зокрема, Галичину) виходило 113 видань, у Рейхскомісаріаті "Україна" та прифронтовій смузі – 232 часописи. В окупованій румунами Трансністрії (Одещина та частина Миколаївщини) виходили здебільшого російськомовні газети, а україномовних було лише три – в Одесі та містечку Голта (нині входить до складу м. Первомайськ). На Закарпатті зафіксовано вихід 17 пресодруків. Власне, в результаті опрацювання цих раніше недоступних вченим джерел і народилася презентована книга.

У першій частині Курилишин переконливо ілюструє тезу про те, що жага до відновлення державності була поширена у всіх регіонах України. Про це свідчить як аналіз текстів, так подекуди і самі назви видань – "Самостійна Україна", "Тризуб", "Воля" тощо. Але – "пропаганда ідеї державності чи можливості такої обов'язково супроводжувалося подяками нацистській Німеччині за звільнення і декларуванням підтримки".

Чільне місце в легальній періодиці займала антиєврейська проблематика. Станом на початок війни євреї в містах Західної України становили другу кількість мешканців після поляків, а в частині містечок їх була більшість. Загалом – понад 2 мільйони. Вже в 43-му більша частина України була по факту "зоною вільною від жидів".

У райхскомісаріаті видавалися періодичні "Політичні повідомлення відділу пропаганди України", які розсилалися по всіх виданнях, і передрук їхніх антиєврейських текстів був обов'язковим. Ухилитись видання від цього не могло, виконання контролювалося. "Легальна преса виконувала роль незаперечного пропагандиста, який обґрунтовував право нацистської Німеччини на знищення цілої нації".

7 серпня 1941 р. у Галичині почав діяти нацистський закон щодо приналежності до єврейської нації – такими визначалися ті, у кого двоє чи більше дідів були євреями та належали до "жидівської віросповідної громади". Підприємство визначалося як "жидівське", якщо власником був єврей. Колективне підприємство, в управі якого був хоча б один єврей, - так само.

В кожному місті були створені єврейські ради чи комітети, які мали скласти списки членів громади, за якими спершу їх обкладали додатковими податками та контрибуціями (за відмову платити – розстріл), а потім – і знищували. 6 вересня 1941 р. вступило в силу розпорядження про носіння білої (іноді – жовтої) пов'язки з "сіонською звіздою". Таку ж відзнаку треба було прикріпити до дверей помешкань і підприємств. За невиконання – штраф, ув'язнення або розстріл.

У Брест-Литовську, Умані та інших містах нацистські комісари наказали євреям нашити кола з жовтої матерії на груди та спину – щоб, припускаю, було легше цілитися...

Восени 41-го від євреїв перестали приймати пошту. Їм продовжили на дві-три години комендантську годину. Не дозволяли лікувати "не жидів". Не реєстрували як безробітних, що не давало можливості отримати працю і, як наслідок, хлібні та інші картки. Заборонили використовувати електричний струм повністю (Львів) або частково (Станіслав), користуватися залізницею та їздити в трамваях (деінде – в окремих вагонах, але зі сплатою додаткової пені). Звинувачували у поширенні інфекційних хвороб – у Костополі примусили зрізати бороди, поголитися, що для віруючих стало жахливим приниженням. Євреї могли купити харчі в крамницях протягом тільки двох годин на день. У Коломиї їм взагалі заборонили "вступ на торгову площу". Подібних виокремлень і принижень було чимало – все це "переконувало загал, що євреї не такі як усі, а гірші". Це все підготовлювало ґрунт для загалом відстороненого споглядання за вбивством мільйонів співвітчизників Мойсеєвої віри.

"Абсолютний послух і жорстоке покарання" - на цих двох китах базувалась окупаційна німецька влада. За найменшу провину часто застосовували смертну кару. Скажімо, у Коломиї місцева поліція могла покарати на горло за порушення комендантської години (тільки лікарі та акушерки могли, маючи посвідки, пересуватися між 20-ю та 6-ю ранку). За порушення приписів використовували метод розстрілу цивільного населення за жеребкуванням. Хоча, "на загал німецька влада не дозволяла друкувати у легальній пресі повідомлення про страти місцевих жителів".

Дослідник цитує автора замітки в криворізькій газеті "Дзвін" В. Нікітіна, який в 1942 р. так визначив принципи радянської преси – "читач повинен знати рівно стільки, скільки повідомляє газета; все написане є істиною, яку не можна піддавати сумніву; повторення певного твердження багато разів робить його незаперечним". Це повною мірою відноситься і до нацистської пропаганди. І до легальної української періодики воєнного часу.

У Горлівці цивільному населенню заборонялося виходити з помешкань, ходити по місту й зупинятися на вулицях протягом дванадцяти годин на добу – з шостої вечора до шостої ранку. Також поза законом оголосили "зберігати зброю і боєприпаси, підтримувати зв'язок з радянською стороною за допомогою телефону, телеграфу, оптичних чи інших приладів, переховувати або допомагати солдатам і офіцерам Червоної армії, фотографувати, утримувати поштових голубів, мати радіоприймачі, контактувати з полоненими". Прикметно, що оголошення про це було оприлюднено в тамтешній газеті "Український Донбас".

Категорично заборонялося володіти та збирати військове спорядження та боєприпаси. За його здачу часто обіцяли винагороду. У Києві за автомат давали 15 карбованців або 2 пачки махорки, за мотоцикл – у чотири рази більше.

У грудні 41-го було введено обов'язкову трудову повинність. Це стосувалося населення у віці від 13-15 років і до 60-65-ти. Винятком були хворі та матері, які мали більше трьох дітей віком до десяти років, у деяких регіонах не працювали священики, інваліди, співробітники державних установ. За невихід на працю карали – штрафом, примусовими роботами, ув'язненням.

Робочий тиждень – шестиденний, тривалість робочого часу була не меншою 54 годин (у Бресті – 56, у Кіровограді – 60!). Понаднормовий час у принципі мали оплачувати, але насправді примушували працювати задурно – і у вихідні, і вночі. Зарплати євреїв були нижчими, ніж у українців на 20 відсотків, єврейок – на третину. Німці ж навпаки отримували наполовину більше.

Некваліфіковані робітники мали платню від 60 копійок на годину, майстри – 1,5-2,5 карбованці. Писарі, креслярі – від 130 крб., бухгалтери, журналісти – від 220, інженери, керівники підприємств – від 280-ти і до 800 (залежно від розміру підприємства та його потрібності райху).

Ціни на товари регулювалися. Так, у Проскурові місцевий комісар розпорядився, щоб кіло пшеничного борошна коштувало не більше 1,8 крб., гречка – 2,2-3,8, макарони – 4-7, молоко – 1,5, масло – 24-26, яловичина – 5-8, сало – 15-20 карбованців.

"Після збору врожаю 1942 р. райхскомісар встановив такі ціни на овочі та фрукти за 1 кг: рання картопля – 0,90 крб., капуста – 0,8 крб., ...редиска – 1,75 крб., ...баклажани – 1,10-1,30 крб., ...полуниця і малина – 3,20-4 крб.".

Робота базарів і обмін продуктами жорстко контролювалася. Взагалі заборонялася торгівля зерном і борошном, кукурудзою, гречкою, картоплею, м'ясом, свинями (крім поросят вагою до 15 кг), олією, молоком... Це означало, що право на першочергове отримання продуктів харчування має "переможна німецька армія", а не "звільнений від більшовиків народ".

Під повну заборону потрапив і алкоголь, особливо – самогон, адже на його виробництво йшли дефіцитні зерно та цукор. Продаж горілки солдатам вермахту оцінювався як важкий злочин, карався штрафом до 500 крб. або "більш тяжкими карами за законами воєнного часу".

У 1943 р., коли справи на фронті у німців пішли гірше, почали взагалі забороняти базарну торгівлю до моменту виконання плану здачі державі – отже, вільний продаж молока, масла, м'яса, яєць не дозволявся. Окружний комісар Лохвицького району заборонив ринки, мотивуючи це тим, що в неділю "усі зобов'язані працювати на збиранні врожаю".

У Львові харчі відпускалися по картках у крамницях за місцем помешкання. Діти на місяць теоретично могли розраховувати на таку пайку – хліба 2,8 кг, дорослі – 4,2 кг (на початку війни – 5,6 кг). Також можна було викупити м'ясних виробів – 300 грамів (або 6 яєць), борошно – 400 г, мармелад або штучний мед – 240 г, цукор – 100 г, цикорій – по 100 грамів дітям і дорослим, дріжджі – 30 г, цигарки – 60 штук, сірники – 1 коробка.

Працювали клуби, театри і кіно. Але місцеве населення не мало право ходити в кінотеатри в суботу та неділю. Разом із німцями, тобто.

Книжки, виданні в радянський час, підлягали перевірці на наявність "пропагандивного та ідеологічного большевицького друкованого матеріалу". Із творів класиків потрібно було вирвати сторінки з передмовами і коментарями. Окупаційна влада закликала здати підручники з фізики, хімії, математики, креслення. Як не дивно, така сама доля належала й навчальним посібникам з німецької мови.

Фраза. "Жодним чином не виправдовуючи тих, хто повинен відповідати за воєнні злочини чи злочини проти власного народу, вважаємо, що цей термін можна використовувати для характеристики співробітництва (політичного, військового, адміністративного, економічного, культурного, побутового чи будь-якого іншого) представників українського народу з окупаційною владою тільки у випадку вилучення із класичного визначення колабораціонізму поняття "державна зрада". Пояснюється це тим, що на початок Другої світової війни Україна не була незалежною державою".

________________________

Читайте також:

"Цікаві книжки" з Вахтангом Кіпіані

Комуністична влада боролася з релігією, знищуючи інститути сім'ї та школи: "Будем бороться с варварским обычаем – портить яйца раскраской и кормить ими попов".

Дізнавайтеся головні новини першими — підписуйтесь на наші push-сповіщення.
Обіцяємо повідомляти лише про найважливіше.

Відправити другу Надрукувати Написати до редакції
Побачили помилку - контрол+ентер
Останні Перші Популярні Всього коментарів: 1
Вибір редакції