"Цікаві книжки" з Вахтангом Кіпіані

Вахтанг Кіпіані
Радянський інформатор повідомляє, що вилучене у колгоспах зерно "бандити" роздають населенню, "которое сочувственно относилось к ним и оказывает всяческую поддержку".

Що читаємо? Книгу за редакцією Геннадія Іванущенка "ОУН-УПА на Сумщині", т.2, видану 2009-го Державним архівом Сумської області (ДАСО) та Центром досліджень визвольного руху.

Важливо знати, що саме зараз тривають спроби сумської влади, контрольованої регіоналами, зняти професійного історика, автора кількох монографій Іванущенка з посади директора ДАСО.

Що цікавого? Взагалі сама тема викликає інтерес, а в декого – і категоричне заперечення. Справді, де та Сумщина, а де Волинь з Галичиною, місця, де, як всім відомо зродилася і діяла Повстанська армія…

І, тим не менше, книга (а перед тим – і 150-сторінковий перший том під аналогічною назвою) містить 89 документів з архівів управлінь СБУ та МВС у Сумській області, Галузевого архіву СБУ в Києві, ДАСО і ЦДВР. Зрозуміло – нагромаджених ще в радянські часи, отже, розмови про підступних "бандер", які пролізли в архів і приховали одне, вип’ятивши інше, можна відразу опустити як неконструктивні.

Центральною фігурою українських націоналістів Сумщини можна назвати Семена Сапуна, уродженця села Попівка Карлівського району Полтавської області, з родини заможних селян, за освітою – вчителя. У 1926 році сім’я була позбавлена виборчих прав. У 1930-му і батьки Сапуна були розкуркулені "по ІІІ-й категорії".

У 1938-1939 рр. перебував за ґратами, за обвинуваченням у приналежності до "контрреволюційної повстанської організації". Проте, довести це фактами протягом 8-ми місяців не вдалося. Відтак його випустили.

На початку німецько-радянської війни на Сумщину приходять члени похідних груп ОУН, обидвох напрямків – і бандерівського, і мельниківського. Це були кільканадцять осіб, які взялися до участі в самоврядних органах, окупаційній пресі, школах. Ідея була опанувати українське середовище і підготовляти боротьбу за Українську самостійну соборну державу.

"Подекуди учасники похідних груп знаходили на сході України залишки підпільних організацій, що діяли тут ще з 20-30-х років. Це осередки "Мужичої партії", які існували в Полтаві, Охтирці, Ромнах, та розрізнені учасники інших організацій, у першу чергу СВУ-СУМ. Не останню роль відігравала та обставина, що Сумщина, з огляду на унікальні природні умови та географічне положення, мала давні традиції визвольної боротьби. Наприклад, лише за попередніми оцінками, протягом 1919-1923 років тут діяло 106 антибільшовицьких повстанських загонів, загальною кількістю понад 40 тис. людей. Останній такий загін під командою отамана Пилипа Ващенка був розбитий у шосткинських лісах на початку 1929 року, тому виникнення підпільних клітин ОУН в Сумській області не було чимось несподіваним і штучним".

Збереглася замітка, написана Сапуном у газеті "Сумський вісник" – "Вивчаймо мову наших друзів… наших визволителів… бо якже [не] вивчати мову і культуру того народу, якому ми будемо завжди вдячні, який великими жертвами здобув нам волю, здобув нам наш рідний край". Повідомляє, що за три дні записалося на курси німецької 140 громадян віком від 17 до 60 років.

Оскільки патріотично налаштованим вчителям було важко знайти собі роботу, Сапун лобіює створення приватної української гімназії, отримує таке право, але буквально за пару місяців втрачає довіру. Надто очевидним було те, що націоналісти не мали наміру допомагати німцям визискувати Україну.

За зізнаннями одного з чільних націоналістів Сумщини Григорія Сергієнка, питання про створення в Сумах підпілля ОУН виникло вже в середині листопада 1941-го: "організатори підпілля основний акцент робили на підготовку молодіжних націоналістичних кадрів, застосовуючи при цьому можливості своєї викладацької роботи. У навчальну програму гімназії було включено такі предмети, як історія України, географія України, українознавство. Однак через деякий час, викладання цих предметів німецькою комендатурою було заборонене". Конститування осередку припало на перші місяці 1942 р.

Як зазначає Геннадій Іванущенко, ініціатори створення підпільної групи спочатку відхилили саму можливість друкувати матеріали в легальному органі міської управи, газеті "Сумський вісник", з огляду на те, що в її редакції "немає українців". З огляду на українські прізвища серед членів редакції та авторів можна припустити, що тут малося на увазі не етнічне походження, а політична позиція та національна свідомість.

Учасниця бандерівської групи Семена Сапуна Марія Голубова підтримувала зв’язки з своїм племінником Олегом Ольжичем, який на той час керував крайовою організацією ОУН-мельниківців.

"Емісари ОУН зі Львова Савченко і Чайка влаштувалися сторожами на курси німецької мови". Директором курсів був Сапун, отже він мав можливість залучати їх до організаційної роботи. "Під приводом різних господарських доручень, вони часто виїжджали до різних районів Сумської області: Лебединського, Краснопільського, Конотопського, Хотінського та інших".

Спочатку створювався осередок товариства "Просвіта", а потім через нього "фільтрувалися" люди для більш серйозної політичної роботи. У Лебедині почали накопичувати зброю, в Конотопі готувався випуск підпільної газети.

За свідченнями Сергієнка до обласного активу ОУН входили: Сапун Семен Семенович, Сергієнко Григорій Іванович, Лозенко Гнат Олексійович, Власенко Віктор Іванович, Тарасенко Микита, Савченко Андрій, Чайка, Швачко Пилип Кіндратович. До міського – Барило Анатолій Андрійович, Абрамович Петро Никандрович, Корнієнко Іван Петрович, Педерій, Горбань Федір Панасович, Зайцев Олександр Іванович, Черевко.

Сапуна та частину його однодумців заарештовали 7 жовтня 1942 року. Проведенням арешту керував начальник СД Ганен. Під час арешту було вилучено націоналістичну літературу. Слідство тривало майже 5 місяців – до 20 лютого 1943 р.

Відтак більшість чільних оунівців було нацистами страчено. Один із уцілілих, Данило Махонько незабаром на допиті в НКВС розповів подробиці: "немцы согнали заключенных в подвал овощехранилища, расположенного во дворе тюрьмы и два отстойника канализационных ям наполненных нечистотами около пятисот человек. Облили это овощехранилище и ямы какой-то горючей жидкостью и подожгли. Таким образом все заключенные сгорели живьем и спасти их никак было нельзя, т.к. немцы их охраняли… в течение трех суток".

Боротьба українських націоналістів на Сумщині не припинилася з поверненням "совітів". Навпаки, подекуди вона переходила в форму "партизанки".

Чернігівський дослідник С. Бутко, посилаючись на документи архівного підрозділу УСБУ в Чернігівській області, повідомляє, що у травні 1944 року з Волині була направлена для підпільної роботи в Чернігівську та Сумську області група учасників УПА, чисельністю понад 20 осіб. Усі вони були уродженцями тих країв, куди прямували.

15 листопада 1944 р. Роменський райвідділ НКВС прийняв повідомлення, що на території Волковицької сільради діє "вооруженная бандгруппировка", члени якої одягнені в військову форму, мають автомати та гвинтівки, які під виглядом співробітників НКВС провели кілька пограбувань, "исключительно сельского и колхозного актива". Крім вилучення харчів, кращих коней і речей на суму 150 тис. рублів, "бандиты" крейдою написали на паркані "Смерть жидовским коммунистам". Сина завгоспа Зименського поставили на коліна і змусили повторити, що він служитиме "українському уряду".

Для пошуку і знешкодження повстанців було створено агентурну справу "Автоматчики" і одному із сексотів на псевдо "Гром" було поставлено завдання влитися в "банду". Через кілька тижнів він повідомив "органи", що загін складається з 6 осіб, всі – місцеві мешканці, на озброєнні – автомат, гвинтівка, 70 патронів і 2 гранати. Командир – Микола Цуб, колишній вояк УПА, який отримав наказ повернутись на батьківщину та організувати "банду из числа дезертиров Красной Армии, бывших полицейских и лиц, недовольных советской властью".

Прикметно, що радянський інформатор повідомляє, що вилучене у колгоспах зерно "бандити" роздають населенню, "которое сочувственно относилось к ним и оказывает всяческую поддержку".

19 грудня 1944 р. боївка УПА була знешкоджена через зрадницьку роботу тридцятирічного агента "Грома", мешканця хутора Широкий Яр, прізвище якого упорядники книги не вказують з етичних міркувань. Крім зброї, вилучили 60 листівок Головного Команування УПА.

Затриманий повстанець Іван Рибалко повідомив на слідстві, що Цуб наполягав на потребі розстріляти та спалити кількох голів колгоспів і бригадирів, які змушують працювати на трудодні, накладають на селян штрафи – "тем самым колхозный актив поймет, что требовать от колхозников выхода на работу нельзя".

У грудні 44-го на терені цієї східноукраїнської області було ліквідовано 5 "бандгрупп" чисельністю 27 осіб.

"Особливо активізувався повстанський рух на Сумщині в період голоду 1946-1947 років. Так, 26 серпня 1947 року Кролевецький районний відділ МВС повідомляв, що в ніч на 26 серпня 1947 року трьома невідомими [група УПА Кобзаря], озброєними автоматами скоєно напад на колгоспну ферму. Ними було розірвано 2 портрети, залишено "контрреволюційнну листівку".

За повідомленням Охтирського РВ МВС 25 листопада 1947 р. в м. Охтирка виявлено пять "контрреволюційних листівок" повстанського характеру.

15 грудня 1947 року на пошту м. Лебедина із Станіславської області поступило 3 листи з "антирадянськими націоналістичними листівками", віддрукованими друкарськми способом.

В ніч на 25 листопада 1947 року у м. Охтирці в різних місцях виявлено 25 "контрреволюційних листівок" писаних від руки друкарським шрифтом на стандартних листах паперу".

Учасники ОУН, які уціліли від гітлерівських репресій, після війни "розроблялися" уже комуністичною "охранкою". Навіть ті, як, наприклад Власенко, Барило, Сик, котрі встигли побувати на фронті, були нагороджені орденами і медалями, були покарані роками таборів. Ніщо, навіть пролита "за Родину, за Сталина!" кров, не могло стати індульгенцією. "Боротьба проти німців за створення незалежної України була таким злочином, який перевершував усі фронтові заслуги".

Фраза. В Середино-Будському районі є село Зернове, про яке залишив цікаві спогади знаменитий свого часу партизанський ватажок Олександр Сабуров:

"Да, это село у нас как бельмо на глазу… Оно преграждало путь нашим партизанам, уходящим на задание. Чуть только кто покажется на виду, из села несутся крики: "В ружьё, бандиты идут!" - и начинается пальба.

Что же случилось с Зерново? Почему оно так разительно отличалось от других украинских сёл, где партизаны всегда находили сочувствие? Дело в том, что сразу же с приближением немцев все честные люди покинули Зерново… Село наводнили предатели-полицаи и их семьи. По нашим данным, полицейский гарнизон там насчитывал триста пятьдесят человек. Трезуб – этот знак принадлежности к буржуазным украинским националистам – красовался на воротах почти каждого дома. Другого такого коварного села мы больше на Украине не встречали".

________________________________________________________

Читайте також:

"Цікаві книжки" з Вахтангом Кіпіані

"Хмель і татари поєдналися з православними". Оце ніби і стало причиною всіх нещасть, які впали на єврейські голови у середині XVII століття.

Дізнавайтеся головні новини першими — підписуйтесь на наші push-сповіщення.
Обіцяємо повідомляти лише про найважливіше.

Відправити другу Надрукувати Написати до редакції
Побачили помилку - контрол+ентер
Останні Перші Популярні Всього коментарів: 1
Вибір редакції