Цікаві книжки з Вахтангом Кіпіані

Вахтанг Кіпіані
"1-я Русская бригада СС "Дружина" війшла в історію як 1-ша… Антифашистська бригада. Справді, такого кульбіту ще пошукати.

Що читаємо? Монографію істориків Дмитра Жукова та Івана Ковтуна "1-я Русская бригада СС "Дружина" (Москва, видавництво "Вече", 2010). Автори анонсують документальне дослідження про "самый скандальный эксперимент немецких спецслужб в годы германо-советской войны". У різні роки це військове з’єднання мало різні назви – офіцерська сотня "Бойового союзу російських націоналістів", 1-ша Російська національна бригада СС, бригада "Дружина" і, нарешті, як 1-ша… Антифашистська бригада. Справді, такого кульбіту ще пошукати.

Що цікавого? Колабораціоністське з’єднання підполковника Володимира Гіль-Родіонова було сформовано в першій половині 1942 року з числа радянських військовополонених і перебіжчиків. Спочатку їх готували для диверсійно-розвідувальної та підривної роботи в тилу Червоної Армії.

Ідея створення належала "Службі безпеки" – есесівській розвідці, більше відомій під німецькою абревіатурою СД. У довоєнний час і в першій фазі кампанії літа 41-го керівники СС не надто активно проявляли себе в контактах із російською еміграцією, поступаючись вермахту, Міністерству пропаганди, Міністерству у справах окупованих територій і, звичайно, своїм головним конкурентам з абверу – військової розвідки.

Полковник Клаус фон Штауфенберг влітку 1942 року казав одному з чільних російських колабораціоністів – "СС, несмотря на свою теорию об унтерменшах, без стеснения пойдёт по пути использования [російських] людей. И если Гиммлер возьмётся за русское освободительное движение, он привлечёт для СС и сотни тысяч русских. Одни поверят обещаниям, другие пойдут по бесхарактерности или из карьеризма".

Глава РСХА, Головного управління імперської безпеки, Гейдріх в одному з документів зазначав, що серед полонених треба шукати елементи, які заслуговують на довіру – "невзирая даже на то, что речь идёт о коммунистах". На місцях офіцери СД, абверу, чиновники ігнорували вказівки та інструкції як використовувати "недолюдей".

Гіль, який згодом став використовувати псевдонім "Родіонов", народився у Білорусі. У Червоній армії – з 1926 року, член ВКП(б) – з 1931-го. Закінчив із відзнакою Військову академію ім. Фрунзе. Війну зустрів начальником штабу 229-ї стрілецької дивізії. Потрапив у полон на Вітебщині – очевидно, пораненим. Але вже незабаром став комендантом табору для радянських військовополонених.

20 квітня 1942 року на офіцерському зібранні в таборі "Офлаг-68" у Сувалках (нині – місто на сході Польщі), приуроченому до дня народження Гітлера, проголосили створення "Національної партії російського народу" на чолі з колишнім підполковником РСЧА Володимиром Гілем. У програмі організації було зазначено, що майбутня Росія буде націоналістичною, а "народам, населяющим Украину, Белоруссию, Прибалтику и Закавказье, предоставляется право на самоопределение и выделение в самостоятельные государства под протекторатом Великой Германии". Згодом "партію" перейменували в Бойовий союз російських націоналістів і бригаду "Дружина".

Соратниками Гіля стали не якісь ображені радянською владою маргінали, а червоні командири – генерал-майор Богданов, полковник Єгоров, майор Калугін, капітани Івін і Блажевич. Після нетривалого перебування у вербувальному таборі, членам нової антирадянської групи було зроблено місячну ознайомчу поїздку по Німеччині. У Сувалках же нацисти полегшили режим, покращили харчування, створили музичний оркестр, організували театр і самодіяльність.

1 травня 1942 року перші сто офіцерів, які вступили в союз, були офіційно звільнені і переодягнені в нове чеське обмундирування. "Бывших командиров РККА свели в один взвод, в котором в качестве рядовых состояли командиры со званиями от младших лейтенантов до подполковников". Їх перекинули під Люблін, де перенавчали, плюс, для закріплення теорії, залучають до каральних акцій проти партизан Армії Крайової та євреїв (разом було знищено близько 1,5 тис. осіб).

В кінці літа 42-го сотня перетворюється в батальйон. Проблеми з кадрами не було – "Появилось много новых командиров в крупных чинах – подполковников и полковников. Их число значительно превышало штатные потребности".

Відтак російських есесівців перекидають на "визволені території". Після участі в антипартизанській акції "Жовтий слон", під час якої Смоленщина була "зачищена" від червоної партизанки, вояків перекидають у Білорусь, південніше Могильова.

В січні 43-го "дружинників" залучають до чергової антипартизанської операції, яка отримала назву "Свято врожаю". В зачитаному перед початком наказі було сказано – "За врага следует принимать бандита, еврея, цыгана и каждого заподозренного в бандитизме".

Німці та колабораціоністи намагалися захопити побільше сільгосппродуктів (звідси й назва операції) та трудової сили – для відправки в Німеччину. В результаті було вбито 1165 осіб, забрано 1308 на примусову роботу в Рейх, вилучено 2803 голови скотини, 562 свині, 1500 овець, 393 коня, 438 тон зерна. Один із чільних нацистів, фон Готтберг, доповідав у Берлін – "эта состоящая из 1200 русских часть очень скоро будет ударной силой, и в борьбе с бандами представляется надёжной".

Наприкінці 43-го "Дружину" вчергове перекидають, місцем її дислокації стає село Лужки Вілейської області. Гіль давно просив німців довірити йому район, який він гарантовано звільнить від партизанів, обіцяв встановити самоврядування та виконувати постачання, яких вимагатимуть інтереси Німеччини. Гіль-Родіонов отримує чин полковника.

Невдовзі у 1-шій Російській національній бригаді СС були вже 1500 осіб. Росіян – 80%, українців та представників інших народів – 20%. Дві третини особового складу – це колишні військовослужбовці РСЧА, поліцейські – 16-17%, решта – російські емігранти та колишні куркулі.

Влітку 1943 року у Родіонова було, за різними оцінками, від 3 до 8 і навіть 12-ти тисяч вояків. Правда, насильно мобілізовані білоруси найчастіше тікали за першої ж нагоди. В літературі пишуть, що вояки Родіонова спалили кілька білоруських сіл за те, що їхні мешканці не змогли виконати вимогу полковника "обратиться к нему с просьбой о помиловании на русском литературном языке". У спогадах білоруських емігрантів також фігурує факт розстрілу 5 молодих людей лише за те, що вони прикріпили на груди значки біло-червоного, національного кольору.

"Гилю не так уж было важно, сколько евреев или белорусов (а чуть позже и немцев) убьют его подчинённые, - в этом проявляються его омерзительные черты. И в то же время очевиден трагизм данного положения, его двусмысленность, двойственность и противоречивость. Выходом из этого положения в условиях войны могла быть только смерть". Крайня жорстокість його вояків деякими дослідниками з російсько-націоналістичних кіл аргументується навмисними діями Гіля як законспірованого агента НКВД – мовляв, "намеренно провоцировал ненависть местного населения к немецким оккупантам".

Не маючи можливості перемогти есесманів у відкритому бою, білоруські партизани активно намагались розкладати колабораціоністські формування зсередини. В інструкції, отриманій з Москви, за підписами Климента Ворошилова та глави Центрального штабу партизанського руху Пономаренка, було сказано – "Каждому такому перебежчику предоставлять возможность искупить свою вину личным участием в борьбе за освобождение Родины от немецко-фашистских захватчиков". Однак, це не стосувалося людей масштабу Гіля – "Беспощадно истреблять или захватывать в плен организаторов и активно проявляющих себя командиров карательных и полицейских отрядов".

В листопаді 42-го одна офіцерська рота "родіоновців" з 75 осіб перебила німців (близько 30-ти), підірвала міст і зі зброєю здалася партизанам з автомашиною, кухнею, радіостанцією тощо. Згодом ще 39 "дружинників" перейшли на бік радянських. Потім ще…

Нерви почали не витримувати й у командира. 18 квітня 1943 року за наказом Гіля було розстріляно 13 бійців за прослуховування зведень "Совинформбюро". Відтак ще 35 осіб перейшли до партизанів… Німці, зокрема й куратор Гіля, Вальтер Шелленберг, відчували це. В одному з донесень вказано – "Родионов не внушает доверия своим поведением… в ближайшее время «Дружину» постигнет катастрофа".

"Желание остаться в живых для Гиля всегда было важнее, чем какая-либо ідеологія". В липні 43-го Гіль і командири партизанського загону "Железняка" обмінюються понад 20(!) листами. Спочатку було багато образ, нецензурної лексики і закликів здаватися, так би мовити, "за їжу". Але якось, в одному з послань, Гіль запитав про гарантії у випадку переходу. Само собою, партизанські ватажки Тітков і Манкович подумали, що це підступна гра СД.

Москва і глава штабу партизанського руху Пономаренко наказують продовжувати гру – дати гарантії, посилити агітацію тощо. Партизани обіцяють есесівцям, що ніхто не буде заарештований, офіцери будуть відновлені у званнях, отримають грошове "довольствие", зможуть налагодити листування з близькими.

Такі звернення були адресовані персонально кожному старшому офіцеру "Дружини". Частина з них надіслала відповіді – від негативних із пропагандою боротьби за "новую Россию" до обережних, де зондувався ґрунт щодо можливості повернення.

10-13 серпня 1943 року Гіль скерував партизанам лист, який визначав перші кроки для розв’язки – не проводити операцій один проти одного. Підписався своїм червоноармійським званням – як підполковник. Він уже для себе все вирішив.

16 серпня відбулася зустріч командира "желязняковців" Тіткова і Родіонова. Останньому показали умови – перехід всією бригадою, зі зброєю, боєприпасами, запасами продовольства, і відразу початок активних бойових дій проти окупантів. Вимагали віддати партизанам начальника контррозвідки Богданова та гауптштурмфюрера СС, князя Святополк-Мирського.

Родіонов погодився з умовами і видав наказ "частям 1-й Антифашистской партизанской бригады" виступити проти "фашистских гадов", "беспощадно истреблять фрицев до последнего их изгнания с русской земли". Знаки відзнаки – свастики, черепи, орли негайно знімалися, замість привітання "хальб-литр" - прикладання руки до головного убору згідно вимог статутів РСЧА.

Свого слова Родіонов дотримався. По поверненню в бригаду вишикував особовий склад і зачитав наказ – той, що був узгоджений з партизанами. Співробітник НКВД Табачніков, приставлений до нього як офіцер зв’язку, згадував після війни – "встречен он был с ликованием".

Гіль заарештував і здав партизанам всіх пронімецьки налаштованих офіцерів, бургомістра і начальника поліції райцентра Докшиці. Кількадесят колишніх товаришів по зброї наказав повісити та розстріляти "для поднятия боевого духа".

Користуючись знанням паролів і системи охорони, захопив залізничну станцію. За спогадами партизанів, бригада Родіонова знищила кілька сотень німецьких солдатів і офіцерів. Після зміни "орієнтації" з Гілем залишилися 106 офіцерів, 151 сержант і старшина, 1175 рядових. Німці, в свою чергу, організували свій збірний пункт і туди прийшли понад 500 осіб з "Дружини", зокрема 30 офіцерів.

Далі була війна на болотах і на рельсах. 16 вересня 1943 року Гілю було присвоєне чергове звання – полковник, його нагородили орденом "Красной Звезды", а багатьох його підлеглих – медаллю "Партизану Отечественной войны".

В грудні 43-го "антифашистів" Родіонова перекидають у Полоцько-Лепельську зону – своєрідну партизанську республіку площею понад 3 тис. квадратних кілометрів і з населенням у 80 тис. осіб. Навесні німці почали операцію ліквідації партизанського гнізда під кодовою назвою "Весняне свято". Втрати лісовиків були дуже сильними, понад 30 тис. убитими.

14 травня 1944 року Володимир Гіль-Родіонов був поранений у бою, помер від втрати крові. Деякі еміграційні історики пишуть, що його застрелив хтось із колишніх підлеглих з вигуком "Собаке – собачья смерть!". У спогадах один із його нових товаришів зауважив – "Может, и лучше, что такой конец; и не было огорчений, если бы он попал в Москву".

В липні 1944 року те, що залишилось від 1-ї Антифашистської бригади, злили з одним із підрозділів Червоної армії. По факту, лише одиниці з російських есесівців повернулися додому, більша частина "дружинників" знайшли свою смерть у білоруських болотах.

В 1992 році пошуковики з Вітебська знайшли залишки полковника Гіля і перепоховали в братській червоноармійській могилі в місті Ушачі.

Фраза. "…не имеет даже отдалённых аналогов в летописи отечественного коллаборационизма. Разумеется, единичные и групповые переходы участников "Русского освободительного движения" на сторону СССР были нередки, но чтобы в стан советских патриотов неожиданно устремилась целая бригада, непосредственно ответственная за безжалостное уничтожение многих тысяч мирных граждан, да потом ещё и сражалась как отдельное партизанское соединение, - такого не было никогда!".

Читайте також:

"Цікаві книжки" з Вахтангом Кіпіані

Ще в другій половині 1920-х народилася "динамівська" традиція брати в дружини гімнасток. Блохін, Буряк, Бессонов та інші йшли стопами лідерів "Желдора", предтечі біло-синіх.

Дізнавайтеся головні новини першими — підписуйтесь на наші push-сповіщення.
Обіцяємо повідомляти лише про найважливіше.

Відправити другу Надрукувати Написати до редакції
Побачили помилку - контрол+ентер
Останні Перші Популярні Всього коментарів: 3
  • Одессит Одессит 23 лютого, 18:22 Згоден 0 Не згоден 0 Вот тебе ещё один пример Нынешней власти россии и Украины они осуждают УПА(хотя УПА сражалось не за немцев а ради независимости нашей страны)а таких тварей как власов и ему подобных не замечают как буттобы таких не когда небыло відповісти цитувати Дякуємоспам
Вибір редакції