"Цікаві книжки" з Вахтангом Кіпіані

Вахтанг Кіпіані© УНІАН
"Галичане повели войну с уличными вывесками - все русские вывески были заменены украинскими. Киевские евреи скупали у владельцев вывесок твёрдые знаки, которые уже при белогвардейцах были проданы тем же владельцам за громадные суммы".

Що читаємо? Дослідження історика Ярослава Тинченка "Белая гвардия Михаила Булгакова".

Актуальність огляду підсилюється зйомками в українській столиці фільму за мотивами твору культового письменника.

Прізвище Булгакова зазвучало навіть у політичних ток-шоу. Отже, цілком логічно перенестись у Київ кінця 1918-го – початку 1919-го.

Що цікавого? Ідея історика – показати не тільки тло, на якому розгортаються події роману, але й розповісти про людей, обставини з життя яких зробили їх прототипами героїв книги.

Київські лікарі, офіцери, інтелігенти, люди, яким довелося пережити аж шістнадцять змін влади в Києві 1917-1920 рр.

Тло роману – це змагання між соціалістами з Директорії та гетьманцями. Але ситуація не була двоколірною, третьою силою були "єдінонєдєлімщікі", прихильники відновлення царської Росії.

"Под знаком носителей Белой идеи мы и воспринимаем персонажей романа. В своей "белогвардейской сущности" были глубоко убеждены и те офицеры и добровольцы, которые действительно в ноябре-декабре 1918 года защищали Киев. Как выяснилось позже, белогвардейцами они не были".

Тинченко доводить, що "Его Ясновельможность Пан Гетман Всей Украины" гетьман Павло Скоропадський пішов на лукавство, щоб заручитись підтримкою тисяч офіцерів: "Правительство Скоропадского в газетах объявило якобы имеющий место приказ Деникина о вхождении войск, сражающихся с Директорией, в состав Добровольческой армии… Этот приказ оказался откровенной ложью министра внутренних дел правительства Скоропадского Игоря Кистяковского, который таким образом завлекал в ряды защитников гетмана новых бойцов. Антон Деникин отправил в Киев несколько телеграмм, отрицающих факт наличия такого приказа, в которых он отказывался признавать защитников Скоропадского белогвардейцами. Эти телеграммы были сокрыты, и киевские офицеры и добровольцы искренне считали себя частью Добровольческой армии".

Отже, представники російського офіцерства виявилися "своими среди чужих, чужими среди своїх" – "Фактически, они защищали Киев неизвестно зачем и неизвестно от кого. Киевские пленные для всех воюющих сторон оказались персонами вне закона: белые от них отказались, украинцам они были не нужны, для красных оставались врагами". В цьому сенсі, назва роману є доволі іронічною.

Не треба забувати, що і за складом населення, і за пануючою ідеологією Київ на зламі 1918-1919 років був не таким як сьогодні. "Большинство жителей города осталось равнодушным к борьбе на улицах Киева между украинцами и большевиками. Последним в какой-то мере они даже сочувствовали, ведь это были "свои" – русские".

Трагедія гетьмана Скоропадського, який так і не зміг стати своїм для киян – теж подається через іронію – "Немцы уезжали на родину, пожелав гетману счастливо оставаться… Скоропадский бросился искать поддержку в среде интеллигенции и офицерства, но та, русская по духу и белогвардейская по сути, предложила "Ясновельможности" не дурить, оставить свои гетманские замашки и вновь надеть генеральские погоны русской императорской гвардии. Скоропадскому пришлось вспомнить, что он действительно бывший генерал-лейтенант российской армии, объявить о том, что теперь его Украинская Держава будет частью возрожденной России…".

Зрозуміло, чимало фактів роману є авторською вигадкою. Хронологія подій за Булгаковим мало відповідає плину реальних історичних подій. Так, приміром, ті бої, які описуються як триденні, насправді тривали місяць. "Среди перечисленных в романе погибших офицеров нет ни одной правильной фамилии" - хоча левова частина книги присвячена пошукам прототипів, і це читво доволі захопливе.

Автор провів кілька років у архівах, роблячи виписки з офіцерських списків, справ Бржезицького, Гладиревського, Карума, Судзиловського, брата письменника Миколи Булгакова, Петра Богданова та інших.

Дуже цікаво Тинченко описує калейдоскопічну зміну влад у Києві – німці, білі, червоні, поляки, синьо-жовті і жовто-сині. Дехто, як отаман Струк з-під Чорнобиля, приходили на день, інші затримувалися на місяці.

"После того, как пятая власть продержалась в городе семь с половиной месяцев, в Киеве воцарилась шестая власть. Правда, эта самая новая власть заявила, что она не новая, а старая, и по совместительству является уже побывавшими в городе второй и четвертой властями. Дело в том, что в Киев явились войска Украинской Народной Республики, которые на сей раз перевернули вверх тормашками гетманское сине-желтое знамя".

Нелюбов Булгакова до української влади, петлюрівців, яка дотепер є чи не найбільшим закидом до нього, ґрунтується на спостереженнях самого письменника та на досвіді його родини. Російським інтелігентам влада, яка спиралася на селянську масу, і трималася на багнетах стрільців Євгена Коновальця, не могла не видаватися чужою і карикатурною.

"Галичане повели в городе тотальную войну с уличными вывесками - все русские вывески были заменены на украинские… Сложнее было с твёрдым знаком, который приходилось закрашивать или совершенно снимать... Некоторые киевские евреи по дешёвке скупали у владельцев вывесок твёрдые знаки, которые уже при одиннадцатой власти - белогвардейцах, были проданы тем же владельцам за громадные суммы".

Попри найгірші підозри киян, Симон Петлюра для них за роки революції став "своїм", його влада не була такою кровожерливою як денікінців та червоних. У нього не було "контрразведки" та "ЧК", та й полонених українські соціалісти здебільшого відпускали по домівках. Під таку амністію, зокрема, потрапив і брат Булгакова, прототип одного з героїв роману.

Останньою, шістнадцятою, владою стали більшовики, які 12 червня 1920 року вибили з Києва війська Петлюри та Пілсудського. "К воцарению советской власти в Киеве практически не осталось коренных жителей центральных районов, которые были уничтожены или пустились в эмиграцию. Гражданская война полностью опустошила город, изменила его облик".

Відомо, що Булгаков задумував не окремий роман, а трилогію, яка б охопила всю громадянську війну. Доля мала б розкидати героїв "Белой гвардии" – "Михаил Афанасьевич планировал отправить Мышлаевского служить к красным, Степанов же должен был служить у белых".

Центральною фігурою роману, яку багато хто ототожнює з самим письменником, є військовий лікар Олексій Васильович Турбін, який жив у будинку "на Алексеевском спуске, 13". В останньому домику легко вгадується власне булгаковський, нині – музей письменника на столичному Андріївському узвозі.

Ті з читачів і критиків, які не погоджуються з версією, що в образі Турбіна письменник зашифрував себе, як головний аргумент висувають, що в травні 1918 року лікар приїжджає на похорон матері. Тоді як мати Булгакова – Варвара Михайлівна – тоді "здравствовала", вона померла чотирма роками пізніше.

На думку Ярослава Тинченка, "простая и человечная версія" щодо версії смерті матері Турбіних пояснюється тим, що Булгаков почав працювати над романом у 1922 році, невдовзі після смерті матері.

Відомий момент у книзі, коли доктор Турбін дворами втікає від українських вояків. Тинченко для з'ясування звертається до спогадів першої дружини письменника Тетяни Лаппа: "Пришёл Сынгаевский и другие Мишины товарищи и вот разговаривали, что надо не пустить петлюровцев и защищать город… И ребята сговаривались на следующий день пойти. Остались даже у нас ночевать… А утром Михаил поехал. Там медпункт был… И должен был быть бой, но его, кажется, не было. Михаил приехал на извозчике и сказал, что все кончено и что будут петлюровцы".

У житті все було прозаїчно. Реальний доктор не бігав від реальних петлюрівців, а просто приїхав додому…

Фраза. "По большому счету, роман был использован нами в качестве фундамента, от которого можно оттолкнуться при описании нелёгкого пути обычной киевской семьи и ее друзей в годы гражданской войны. Герои нашей книги в первую очередь рассматриваются как участники важных исторических событий, и лишь затем как прототипы романа Михаила Афанасьевича Булгакова".

______________________________________________________________________________________________

Читайте також:

Цікаві книжки з Вахтангом Кіпіані

"1-я Русская бригада СС "Дружина" війшла в історію як 1-ша… Антифашистська бригада. Справді, такого кульбіту ще пошукати.

Дізнавайтеся головні новини першими — підписуйтесь на наші push-сповіщення.
Обіцяємо повідомляти лише про найважливіше.

Відправити другу Надрукувати Написати до редакції
Побачили помилку - контрол+ентер
Останні Перші Популярні Всього коментарів: 1
  • Австрійський сирота Австрійський сирота 26 лютого, 00:27 Згоден 0 Не згоден 2 І де потім поділась та русская інтєлігенція яка сочувствовала большевикам Вимерла як мамонти А дарма сочувствовала І зараз досить тих яничарів які готові під владу диявола аби тільки не українську відповісти цитувати Дякуємоспам
Вибір редакції