"Цікаві книжки" з Вахтангом Кіпіані

Вахтанг Кіпіані
Прочитавши "Зелену книгу" я зрозумів, де черпав натхнення для своєї "Рухнами" Туркменбаші. Це не він, а Каддафі першим підмітив - "Кочевые народы не знают театра и зрелищ, потому что жизнь их предельно сурова".

Що читаємо? Інтелектуальний доробок незмінного лідера Лівійської революції та Великої Соціалістичної Народної Лівійської Арабської Джамахірії Муамара Аль-Каддафі, який має назву "Зелена книга". Брошура з обкладинкою справді зеленого кольору була випущена в Москві видавництвом "Международные отношения" у 1989 році, і тепер, з огляду на повідомлення інформагентств, настав час її погортати.

Логічне запитання, а чому ця книга, написана в 1976-1979 роках, має таку назву? Автор дає вичерпну відповідь – "цвет которой есть цвет весны, цвет народа, цвет развития, цвет рая".

Що цікавого? Оскільки це перше і єдине видання в СРСР вийшло в офіційному радянському видавництві, то воно містить передмову:

"Приветствую великие народы огромного Советского Союза. Приветствую ваше руководство, добившееся величайших результатов в области мысли и на поприще практических дел со времен Маркса и Ленина. Приветствую Горбачева… Я, простой бедуин, который ездил на осле и босым пас коз, проживший жизнь среди таких же простых людей, вручаю вам свою маленькую, состоящую из трех частей Зелёную книгу, схожую со знаменем Иисуса, скрижалями Моисея, и краткой проповедью того, кто ехал на верблюде".

Що є, то є. Вміст книги – пекельна суміш соціалістичних ідей, анархізму, націоналізму і "повчальних" історій, як кажуть, для хвореньких дітей. На кшталт: "Отделение детей от своих матерей и содержание их в яслях превращает их в подобие цыплят… РЕБЕНОК ДОЛЖЕН РАСТИ В СЕМЬЕ, В ОБЩЕСТВЕ МАТЕРИ И ОТЦА, БРАТЬЕВ И СЕСТЕР, а не на птицеферме". Даруйте за великі літери, але це стиль справжнього полковника Каддафі.

Історія божественного одкровення, яке покликало офіцера стати в один ряд з Ісусом і Мойсеєм, не розкрита кінця.

Читачеві дозволено знати лише героїчну легенду: "книгу я написал, сидя в палатке, ставшей известной миру после того, как её атаковало 170 самолётов, подвергнувших ее бомбардировке с целью сжечь рукописный черновик моей Зелёной книги".

Каддафі написал цю роботу з метою промоції вигаданої ним ідеології та моделі суспільного устрою, яку він назвав Джамахірією. У перекладі це звучить дуже прозаїчно – "народоправство".

Іноді здається, що читаєш не політичну доктрину, а релігійний текст: "К демократии лежит лишь один путь, она имеет лишь одну теорию".

Існуючі політичні системи та, особливо, ідея представницької демократії, викликають у революційного філософа лють: "Представительство народа в парламентах является обманом, а парламентаризм - это порочное решение проблемы демократии… Сам факт существования парламента означает власть без народа".

Далі свою порцію ненависті отримують партії ("это современное диктаторское орудие правления, поскольку партия – это власть части над целым") та референдуми ("те, кто говорит "да", и те, кто говорит "нет", на деле не выражают своей воли, а обречены современной демократией на молчание").

Опозиція – некорисна річ. Оскільки, нібито, "старается свести на нет его [правительства] достижения и дезавуировать программу его деятельности, даже если эта программа служит интересам общества".

Проте, нема правди діти, не можна не погодитись із твердженням, що політичні партії "продажны и могут быть подкуплены как изнутри, так и извне".

"Зелена книга" пропонує "окончательное решение" проблеми і вказує шляхи переходу від фальшивого до справжнього народовладдя. "В основе новой теории лежит власть народа без всяких форм представительства".

Альтернативою проголошується і вже кілька десятиліть реалізується в Лівії ідея народних конгресів і народних комітетів. Останні, хоч і проголошуються унікальним винаходом і "конечной целью движения народов на пути к демократии", все одно дуже нагадують систему рад.

"Сначала всё население разбивается на первичные, низовые народные конгрессы. Каждый конгресс избирает в качестве руководящего органа комитет. Комитеты формируют народные конгрессы на уровне округов, то есть уже не первичные. Далее, массы, объединенные в первичные народные конгрессы, избирают административные народные комитеты, которые заменяют собой государственную администрацию и берут на себя управление всеми отраслями хозяйства общества". Ну, і де тут пряме народовладдя, суперякісне і супервідмінне від недосконалої демократичної системи?..

Забігаючи наперед, в кінці книги Каддафі приходить до іншого висновку, що нині наступає період панування раніше упослідженої чорної раси. Років із десять тому народний трибун пішов ще далі, закликавши африканців "викинути білих з континенту". Коротко кажучи, буде вам наша африканська Джамахірія по повній програмі.

Ліквідація експлуатації, яка полягатиме не тільки в ліквідації класу тих, хто володіє засобами виробництва, але й скасування найму. Бо Каддафі наполягає – "работники, как бы ни был велик их заработок, - это те же рабы". А, врешті решт, ліквідується і зарплата, людина буде звільнена "от её оков". Так і сказано – чорним по білому.

Житло проголошується головною потребою окремої особистості. Але тільки в рамках тих кількох метрів, які будуть визначені як достатні. Бо категорично забороняється практика здачі житла в оренду, навіть будувати житло з надлишком житлоплощі "никто не имеет права".

Особисті потреби різко обмежуються до середніх. Людина може робити накопичення, але не за рахунок ефективнішої праці, а тільки "умеряя свои потребности".

Економічна діяльність поза процесом задоволення обмежених особистих потреб забороняється. Це передусім стосується вмілих працівників, які за одиницю часу можуть виробити більше продукції, товарів, але це трактується не як благо, а… як зазіхання на чужу долю суспільного багатства.

Великий розділ з доволі пікатними фізіологічними подробицями присвячено ролі жінці в ідеальній демократичній системі.

З апломбом "капітана Очевидність" автор промовляє: "Женщина – человек. Мужчина – тоже человек… Женщина, как и мужчина, ест и пьёт, ненавидит и любит, мыслит, учится и понимает. Женщине, как и мужчине, нужен кров, одежда и средство передвижения. Женщина, как и мужчина, испытывает чувство голода и жажды, как и мужчина, женщина живёт и умирает".

Каддафі виступає за формальну рівність обох статей, але, оскільки фізіологічні особливості та біологічні ролі чоловіків і жінок є різними, то й рівність, виходить, неможлива. Головне призначення жінок – самореалізація через материнство.

Якщо батьки відмовляться від дитини, турботу та виховання візьме на себе суспільство. Причому, опіка суспільства проголошується бажанішою, ніж опіка прийомних батьків.

Преса може належати тільки "народним комітетам", бо є "способом самовыражения общества, а не отдельного физического или юридического лица".

Спорт – вітається, але не професійний, а тільки масовий: "Тысячи аплодирующих и смеющихся зрителей, заполняющих трибуны стадионов, - это тысячи введённых в заблуждение людей, которые, не имея возможности заниматься спортом лично, праздно сидят на трибунах и аплодируют чемпионам, которые перехватили у них инициативу, оттеснили их и монополизировали спорт, используя в своих интересах возможности, предоставленные им массами".

Та й не всі види спорту, на думку сина бедуїна, візьмуть у щасливе майбутнє – "бокс и разные виды борьбы свидетельствуют, что человечество ещё не окончательно избавилось от пережитков варварства".

Прочитавши "Зелену книгу" я зрозумів, де черпав натхнення і списував цілі розділи для своєї "Рухнами" Туркменбаші Сапармурат Ніязов. Адже, як виявляється, це не він, а Каддафі першим підмітив – "Театральные и концертные залы заполняют люди несерьёзные, неспособные играть в жизни героическую роль, те, кто не понимает смысла исторических событий и не представляет себе будущего… Кочевые народы не знают театра и зрелищ, потому что жизнь их предельно сурова, заполнена трудом, они серьезно воспринимают жизнь, им смешны всякие имитации жизни".

Як справедливо зауважує полковник Каддафі, "если физическое лицо является безумным, это не означает, что остальные члены общества также умалишенные".

Фраза. І, наприкінці, привіт полковника Каддафі нібито демократично обраному президенту України В.Ф. Януковичу: "Политическая борьба, в результате которой побеждает, например, кандидат, набравший 51% голосов избирателей, приводит к установлению диктаторского орудия правления, облаченного в фальшивую тогу демократии, поскольку 49% избирателей оказываются под властью орудия правления, за которое они не голосовали, а которое было им навязано, а это и есть диктатура".

_______________________________________________________________________________________

Читайте також:

"Цікаві книжки" з Вахтангом Кіпіані

"Галичане повели войну с уличными вывесками - все русские вывески были заменены украинскими. Киевские евреи скупали у владельцев вывесок твёрдые знаки, которые уже при белогвардейцах были проданы тем же владельцам за громадные суммы".

Дізнавайтеся головні новини першими — підписуйтесь на наші push-сповіщення.
Обіцяємо повідомляти лише про найважливіше.

Відправити другу Надрукувати Написати до редакції
Побачили помилку - контрол+ентер
Останні Перші Популярні Всього коментарів: 1
  • 11 11 28 лютого, 20:06 Згоден 1 Не згоден 0 Wsjaka knyha, jak nosij informaciji, maje prawo na isnuwannja, nawit' " Zelena..." Zwyczajnyj wariant faszyzmu (bedujins'koho) - pewna kil'kist' material'nych blah dlja ljudej w obmin na dyktaturu. Krytyka zh predstawnyc'kych demokratij u Kaddafi genial'na, zwyczajno z punktu baczennja dyktatora : " Predstawnyctwo narodu w parlamenti je obdurjuwannjam... Sam fakt isnuwannja parlamentu oznaczaje wladu bez narodu. " Mow pro teperisznju ukrajins'ku Werchownu Radu skazano ! відповісти цитувати Дякуємоспам
Вибір редакції