"Цікаві книжки" з Вахтангом Кіпіані

Вахтанг Кіпіані
Співробітник КГБ проник у житловий корпус, в якому проживали співробітники французького посольства, озброєний… пробиркою, в якій чекали свого зоряного часу лобкові воші, отримані в одному з вендиспансерів Москви.

Що читаємо? Захопливу книгу Бориса Гулька, Віктора Корчного, Володимира Попова та Юрія Фельштинського під назвою "КГБ играет в шахматы" (Москва, видавництво "Книжный Клуб Книговек", 2010). Колектив авторів – це два шахіста високого рівня – міжнародний гросмейстер і претендент на світову корону, підполковник КГБ у відставці та професійний історик, автор багатьох публікацій і монографій. Прикметно, що всі вони нині живуть не в Росії, яка так пишається своєю спадкоємністю від Радянського Союзу та його таємних служб, а за океаном – у США та Канаді.

Що цікавого? На жаль, шахи сьогодні вже не мають і сотої частини тієї уваги і любові суспільства як хоча б двадцять років тому. Важко уявити десятки тисяч глядачів телетрансляцій не боїв без правил, а інтелектуального змагання. Ще можна згадати про тисячі шахових гуртків, шалені наклади спеціалізованої періодики, десятки найменувань книг. Все це було в тій країні, якої вже нема. Отже, десь навіть логічно – шахи як феномен померли разом з радянським комунізмом. І його бойовим загоном – КГБ.

Прикметно, що головні герої книги – Борис Спаський, Віктор Корчной, Гаррі Каспаров, Борис Гулько, кожен окремо і всі разом в підсумку перемогли всесильну спецслужбу, яка не давала й кроку ступити, контролювала і спрямовувала.

Звичайно, не всі факти і заяви в книзі підтверджені документально. ГБ своїх секретів, зокрема, імен агентів ніколи не відкриє. Але Володимир Попов, який сам свого часу мав відношення до кураторства саме шахістів, стверджує, що серед радянських гросмейстерів було багато агентів держбезпеки – зокрема, екс-чемпіон світу Тигран Петросян, міжнародні гросмейстери Лев Полугаєвський, Юрій Балашов, Рафаель Ваганян, Едуард Гуфельд, Олег Романишин (львів’янин, до речі), а також головний редактор популярного в ті роки журналу "64" Олександр Рошаль.

Це не обтічні заяви – наводяться дати вербування і навіть імена московських чекістів, які їх спочатку "розробляли", а потім були їхніми "кураторами". Називаються і агентурні прізвиська. Так, багаторічний чемпіон світу Анатолій Карпов проходив (а може й проходить дотепер – хтозна?) у паперах Лубянки як "Рауль", а начальник управління шахів Держкомспорту СРСР Микола Крогіус значився "Ендшпілем".

Найцікавіша і водночас найбрутальніша історія стосується "невозвращенца", чемпіона світу Бориса Спаського, який вирішив був одружитись на француженці російського походження, онуці білогвардійського генерала. Зрозуміло, намагався виїхати на її батьківщину. Через свою наполегливість став об’єктом однієї з найогидніших спецоперацій доблесних чекістів.

Це безумство гідне бути описаним. Співробітник КГБ проник у житловий корпус, в якому проживали співробітники французького посольства, озброєний… пробиркою, в якій чекали свого зоряного часу лобкові воші, отримані спадкоємцями Дзержинського і попередниками Путіна в одному з венерологічних диспансерів Москви.

"Непосредственный исполнитель операции майор Иванкин… сильно нервничал. Волнение его было вызвано… боязнью заразиться гнусными существами. Случись заражение у майора госбезопасности, вряд ли его супруга поверила, что муж приобрёл его, исполняя служебный долг перед родиной… Но, к неудовольствию… Пятого управления КГБ, не заразилась и подруга Спасского. То ли вши были некачественными, то ли Иванкин куда-то не туда их засыпал, то ли француженка, что-то заподозрив, перестирала бельё".

План не вдався. Але комуністи, як відомо, так просто не здаються. Лубянка знову послала майора-неборака в будуар француженки, де він "вытряхивал содержимое небольших стеклянных баночек на нижнее бельё", але для другої спроби це були вже спори гонореї…

Хай там як, але ці спецоперації не зупинили гросмейстера Спаського, і незабаром він виїхав у Париж, де й продовжив блискучу спортивну кар’єру. А бідака Іванкін отримав грамоту з підписом голови КГБ Юрія Андропова "за выполнение особого задания".

Ця історія датується 1975-м. Наступного року у КГБ з’являється новий ворог – міжнародний гроссмейстер, чотирикратний чемпіон СРСР Віктор Корчной, який залишився на заході під час чергового турніру. Радянські майстри нібито самі, без вказівок КГБ, вирішили не брати участь у турнірах, якщо в них бере участь втікач Корчной.

Не маючи можливості дотягнутися до Корчного-батька, ГБ розпочала полювання на його сина. Ігор Корчной два роки переховувався від призову на військову службу. Не тому, що не хотів. А тому, що знав – служба хоч і в будівельному батальйоні з лопатою в руках означатиме подальшу неможливість возз’єднатися з батьком через неабияку обізнаність із "секретами" Радянської Армії. Син за батька, попри знамениту фразу Сталіна, в Радянському Союзі таки відповідав.

Тим часом підійшов 1978 рік, році, рік чемпіонату світу в філіпінському місті Багіо. До П’ятого управління КГБ, яким керував генерал-лейтенант Філіп Бобков, прийшли вказівки від Брежнєва та Андропова "забезпечити" перемогу молодого ленінградського спортсмена Анатолія Карпова, якому симпатизували геронтократи з Політбюро і який мав доволі тісні контакти з гебе під псевдонімом "Рауль".

КГБ сформував спеціальну групу, куди увійшли чекісти, які працювали під різними "прикриттями" - від дипломатів і до торгових представників, а також журналістів. Разом 12 осіб. Персональним опікуном Карпова став офіцер КГБ Володимир Піщенко. Він відповідав за безпеку шахіста, був його перекладачем, водієм тощо.

Крім безпосередньої роботи, спрямованої на перемогу Карпова, члени групи мали увійти в оперативні контакти з чільними діячами ФІДЕ (Всесвітньої шахової федерації) "в плане возможного привлечения их к сотрудничеству с органами безопасности Советского Союза". На Управління "А" Першого Головного Управління КГБ СРСР було покладено завдання через існуючі контакти в світових медіа домогтися позитивного висвітлення матчу.

Методів для досягнення мети не вибирали – "кроме прямого шпионажа могли быть использованы и прослушивание, и "проникновение Д", и "проникновение Т", и наружное наблюдение, и кто его знает, что ещё".

Приміщення Корчного обробили спеціальними розчином, який, випаровуючись, викликав почуття тривоги, невпевненості, заважав спати й готуватися до матчів. У 1980 році під час Олімпіади в сербському місті Нові-Сад екс-чемпіон світу Михайло Таль розповів Віктору Корчному, що якщо він виграв би звання чемпіона, то КГБ мав замовлення його вбити. Йому мали б ввести дозу препарату, який викликав гостру серцеву недостатність і параліч серця. "Но Корчной выжил, потому что проиграл".

Паралельно, в СРСР йшла гучна кампанія протесту щодо "отщепенца". Лист, спрямований проти Корчного, не підписали лише троє з найсильніших шахістів країни – Михайло Ботвіннік, Давид Бронштейн і Борис Гулько. Оскільки перший, чемпіон світу, вже завершив кар’єру, йому не можна було помститись, а ось двом іншим – закрили виїзд з країни. Більшість підписали набір з образ і прокльонів, не вагаючись, адже їх перед тим попросили це зробити персональні "куратори" з відомо-якого-відомства.

Між іншим, дізнаємось, що агентами КГБ були такі відомі діячі радянського та російського спорту як Шаміль Тарпіщев (тренер жіночої збірної з тенісу, відтак – спаринг-партнер Бориса Єльцина), В’ячеслав Колосков, багаторічний керівник радянського футболу, легендарний тренер збірної з фігурного катання Станіслав Жук. Або й нинішній почесний глава російського Національного Олімпійського Комітету Леонід Тягачов, кагебістське псевдо – "Ельбрус".

Що вже казати про радянських гросмейстерів, коли КГБ зміг завербувати таких монстрів світового спортивного руху як главу ФІДЕ Флоренсіо Кампоманеса і голову МОКу Хуана Антоніо Самаранча.

Наприкінці 1970-х почав пробиватися нагору талановитий юнак із Баку Гаррі Каспаров. КГБ відразу обклав його своїми людьми. За даними авторів, перший його тренер Олександр Нікітін був завербованим агентом.

1984 рік – матч між Карповим і Каспаровим за шахову корону. Всі сили "органів" були спрямовані на те, щоб не дати амбіційному претендентові перемогти. Кімната його відпочинку була обладнана камерами і магнітофонами, тож, штаб Карпова був у курсі всіх розробок опонента, дискусій і настроїв.

На радість Кремлю матч, який мав іти до шести перемог, після п’яти партій мав рахунок 5:0 на користь Карпова. Справу було зроблено? Каспаров, однак, так не вважав. Він взяв себе в руки і зміг виграти три гри, це був перелом. При рахунку 3:5 на користь Карпова чекісти завимагали від Кампоманеса зупинити під будь-яким приводом матч, щоб не дати Каспарову зрівняти рахунок.

Попри те, що "дахом" Каспарова був всесильний глава Азербайджану, у минулому – керівник КГБ республіки Гейдар Алієв, Кампоманес матч зупинив. Світ був у шоці – "но какие же могли быть правила, когда за звание чемпиона мира бились ещё и КГБ с ЦК».

Ця відчайдушна спроба зупинити час змін закінчилась нічим. "В тот день был рождён Каспаров, тот Каспаров, котрого мы знаем сегодня, - бескомпромиссный борец за справедливость в своей стране". Гаррі все одно став чемпіоном, наймолодшим в історії.

Початком кінця всевладдя КГБ став 1986-й рік, коли змогли емігрувати міжнародний гросмейстер, один із авторів цієї книги Борис Гулько, та його дружина, одна з найсильніших шахісток СРСР Анна Ахшарумова. Подружжя багато років перебувало, як тоді казали, "в отказе". Тобто влада щороку відмовляла їм в оформленні документів і не відпускала в Ізраїль. Гулькам заборонили брати участь у турнірах, відібрали так звані "стипендії" - власне, зарплату.

1982-го сталося "диво" - майже злочинцям виділили квартиру, бо досі вони жили з батьками. Як згодом виявилося, їхнє помешкання нашпигували підслуховуючими пристроями. Гулько не припиняє організовувати протести, бере участь у демонстраціях з вимогою дозволити репатріацію.

В його коло КГБ вводить свого агента Шабтая Калмановича, який скористався наданим "коридором", емігрував, але незабаром був викритий в Ізраїлі як радянський агент, відсидів у в’язниці та повернувся в Росію. Займався бізнесом, потім був застрілений.

Через рік Гульку з дружиною вдалося домогтися своєї мети. Вони у футболках чорного кольору з написом "Отпустите нас в Израиль" все ж таки роздовбали комуністичну стіну. Система їм дрібно помстилася: з багажу в аеропорту вкрали їхні спортивні медалі та багату шахову бібліотеку. На скаргу сестри представник митниці ничтоже сумняшеся відповів – "медалей… лишены по решению Шахматной федерации СССР". На свободу гросмейстер вийшов, як і належить, тільки з чистим сумлінням.

Фраза. "Шахматы доставляли советским людям материи, бывшие в СССР в большом дефиците: свободу самовыражения без идеологического контроля; честное соревнование, результат которого определялся не принадлежностью к коммунистической партии и к "правильной" национальности, а личными качествами; для счастливцев, которые могли зарабатывать на жизнь шахматами, - приличный достаток и высшее благо для отделённых "железным занавесом" от мира и людей – путешествия за границу…".

_______________________________________________________________________________

Читайте також:

"Цікаві книжки" з Вахтангом Кіпіані

Шухевич часто покидав ліс, бував не тільки у Львові, але навіть у Києві та Чернівцях – дорогою на морський відпочинок в Одесі. Він туди добирався не лісами та ярами, а літаком.

Дізнавайтеся головні новини першими — підписуйтесь на наші push-сповіщення.
Обіцяємо повідомляти лише про найважливіше.

Відправити другу Надрукувати Написати до редакції
Побачили помилку - контрол+ентер
Всього коментарів: 0
Вибір редакції