Цікаві книжки з Вахтангом Кіпіані

Вахтанг Кіпіані
Діяли нацисти не тільки в медійному полі. Скажімо, вони створювали псевдопартизанські загони, які чинили злочини проти місцевого населення. Через кілька років такі спецбоївки, тільки чекістські, діятимуть на Галичині та Волині від імені УПА.

Що читаємо? Дослідження російського історика Олександра Окорокова "Особый фронт. Немецкая пропаганда на Восточном фронте в годы Второй Мировой войны" (Москва, "Русский путь", 2007). Видання добре ілюстровано численними сканами документів, плакатів, обкладинок пресових видань, карикатур та інших пропагандистських матеріалів. Для візуалів – є що і подивитись.

Що цікавого? Воєн, як і політики, без пропаганди не буває. За словами члена британського парламенту Понсонбі, брехня – "чрезвычайно полезное оружие войны".

Крок від заявленої теми. Бо варто про таке знати: "Самой действенной ложью периода Первой мировой войны, как отмечает немецкий специалист в области психологической войны Рудольф Зульцман, оказалось сообщение о том, что немцы перерабатывают трупы солдат, своих и чужих, на стеарин и на корм для свиней. Это сообщение вызвало во всем мире бурю негодованияТолько в 1925 году этот "факт" был публично опровергнут".

Напередодні початку німецько-радянської війни в німецькому Міністерстві народної просвіти та пропаганди, що ним керував доктор Йозеф Геббельс, було сформовано кілька десятків рот пропаганди для ведення роботи з місцевим населенням. Було надруковано 800 тисяч листівок, в яких пояснювалися причини виступу німецької армії. Загалом за перші місяці війни німці розповсюдили більше 200 мільйонів одиниць пропагандистської продукції.

В одній з листівок говориться, що превентивний удар пояснюється військовими приготуваннями СРСР: "Товарищи Красноармейцы, Командиры Красной Армии! Жидовско-коммунистическое правительство, возглавляемое Джугашвили-Сталиным, нарушило договоры, заключенные с Германией".

Цілеспрямовано обробляли нацисти і власних солдатів – "Противниками Германии являются не народы Советского Союза, а исключительно еврейско-большевистское советское правительство со своими чиновниками и коммунистическая партия, работающая на мировую революцию. Германским войскам приказано прогнать коммунистов, которые мучают и эксплуатируют народы СССР. Вооруженные силы Германии являются освободителями всех честных трудящихся сынов своей родины от жестокого деспотизма, от произвола убийц и лгунов".

Справжніх намірів Гітлера при цьому ніхто розкривати не мав права. На початку, позитивна складова пропаганди знаходила вдячних слухачів і читачів. Та й, за наказом Гітлера, було відпущено по домівках близько 800 тисяч військовополонених, передусім вихідців з Західної України, Західної Білорусії, Прибалтики.

Ні про яку незалежність, свободу не могло бути й мови. Тільки після поразок у зимовій кампанії 1941-1942 року в Берліні почали обговорювати тактично гнучкіші гасла, "славянским восточным народам успокаивающие обещания относительно их судьбы", а також – але тільки з пропагандистською метою – формування "визвольної армії".

Одним із заходів могло стати створення антикомуністичного уряду на чолі не з представниками старої еміграції, а когось із полонених радянських генералів. На цю роль було визначено колишнього командувача 2-ї Ударної армії, оборонця Києва та Москви, генерал-лейтенанта Андрія Власова, взятого в полон 12 липня 1942 р.

Лобістами виступали не берлінські теоретики, а фронтові генерали, які розуміли, що без залучення в якійсь формі місцевого населення та полонених, лік яких пішов на мільйони, успіхів не бачити. "А главное - дать русскому населению такую политическую цель, которая пришлась бы ему по вкусу. При этом… речь идет лишь о мероприятиях временного характера".

Інструкція Геббельса від лютого 43-го передбачала категоричну необхідність виключення "всех дискриминирующих высказываний, ни в коем случае не упоминать о колонизаторских планах Германии".

Але серед своїх йшлося про інше. Керівник нацистської партії Мартін Борман в листуванні з керівником Східного міністерства Альфредом Розенбергом був відвертий: "Ненемецкое население ни в коем случае не должно допускаться к высшему образованию. Если мы совершим эту ошибку, то сами вырастим грядущее сопротивление. По мнению фюрера, совершенно достаточно, чтобы ненемецкое население - в том числе так называемые украинцы - умело читатъ и писать".

Незадовго до цього Власов отримав згоду Розенберга, на поширення складеної німецькими пропагандистами від його імені т.зв. "Смоленської декларації". Сотні тисяч листівок і газет з текстом були поширені на окупованій та прифронтовій території.

Віртуальна РОА, "Русская Освободительная Армия", почала вербувати радянських громадян. Перші успіхи були геть прикрими. Скажімо, у чотирьох районах Ленінградської області до Власова записалися не більше 80 осіб, у Пскові – близько 20-ти. Більш-менш масово прихід до РОА відбувався у таборах – для солдатів і офіцерів це була єдина можливість вирватися з полону, не померти від хвороб, недоїдання та нелюдського ставлення.

Коли до Гітлера дійшла інформація, що у наказі керівника вермахту Кейтеля міститься обіцянка – "Когда вы перебежите к нам, то вы сможете вступить в национальную русскую освободительную армию", то він був як ніколи категоричним: "Ни русская армия, ни Русское государство в какой бы то ни было форме - независимое или автономное - созданы не будут". Фельдмаршал, виправдовуючись, зауважив – "мы рассматриваем инициатора этих листков, этот национальный комитет за подписью Власова, как средство чистой пропаганды".

Найбільша пропагандистська операція підрозділів вермахту та СС проходила на території групи армій "Північна Україна" в 1944 році. Вона мала назву "Східний скорпіон". Було задіяно півтори тисячі осіб, 16 звукопідсилювальних станцій, поїзд-друкарня, потужні радіопередавачі. І навіть літаки для розповсюдження агітпродукції. Але, і за радянськими, і за німецькими джерелами, ефективність операції була не дуже високою.

Прикметно, що іноді ці радіостанції та гучномовці працювали не від імені німецького командування чи колабораціоністських формувань, а від імені… опозиції, навіть "старой ленинской гвардии"!

Примітивність багатьох, власне німецьких, послань просто-таки зашкалювала:

"Бей ты жида и парторга

Их морды просят кирпича,

Спасайся к нам от их нагана

"Сталин капут" вовсю крича".

Взагалі "єврейському питанню", зі зрозумілих причин, приділялося чимало часу і, сказати б, натхнення. В сатиричній газеті міста Орел "Жало" знаходимо такі рядки:

"Хнычут пузатые и мордатые

Христопродавцы - жиды проклятые...

Щука в фарше - жидовское блюдо.

Щи и каша - у русского люда...

...Ярко горит по селам и градам

Ярость народа к жидовским гадам...".

Популярним жанром нацистського агітпропу були "житія" перебіжчиків. Орфографію збережено: "Я Боровик Станислав Иосифович из 846 стрелкового полка 267 с.д. перешедший добровольно к немцам они меня очень хорошо встретили как гостя дали мне водки и хорошо покушать, и обращаются к перебещикам очень хорошо. Я вас всех призываю переходите к нам, будите обеспечены харошай жизнью, довольно проливать кровь за проклятых жыдов и большеваков".

Про це не було прийнято писати в радянські часи, але на боці німців воювали навіть Герої Радянського Союзу. Два офіцери, Бичков і Антилевський, в берлінському журналі "На досуге" закликають інших – "Смерть Сталину и его приспешникам! Да здравствует союз великих народов России и Германии!".

Активно використовували кіно. Так, у Києві було створено кінотовариство "Україна-фільм". Однак, і тут ефективність була неочевидною. Германський комісар в селі Іванівка Київської області писав по інстанції: "Я должен указать, что демонстрация фильмов не представляет для нас никакого средства пропаганды, наоборот, ставит работу кино как средства пропаганды на последнее место. Население заявляет, что оно таких жалких фильмов еще не видело".

Станом на листопад 1941 року 15 німецьких радіостанцій вели передачі українською мовою. А всього – 18 мовами Радянського Союзу. Крім Києва, було створено великі поліграфічні підприємства у Дніпропетровську, Житомирі, Кіровограді, Рівному, Полтаві.

Влітку 1942 року в Донбасі виходили більше 10 газет – "Маріупольська газета", "Донецкий вестник", "Донецька газета", "Бахмутский вестник", "Новая жизнь" (Чистяково), "Снежнянский вестник", "Дебальцевский вестник" і "Харцызский вестник", "Украинский Донбасс" (Горловка), "Константиновские вести", "Хлебороб" (Волноваха) тощо.

Стиль публікацій, здебільшого, оптимістичний, не сильно відрізняється від традицій більшовицької преси: "В Юзовке (при большевиках называвшейся Сталино) пущено в ход 10 крупных фабрик. В скором времени начнут работать 4 металлургических завода в городе и 3 в районе. Шахты Юзовки начали давать первый уголь. Восстановлена гордость Днепропетровска - Днепропетровский завод-гигант "Металлист". Восстановлена и приступила к работе макаронно-бисквитная фабрика. Она работает в три смены, выпуская до 10 тонн вермишели в сутки. В Умани в настоящее время работает 29 промышленных предприятий...".

За підрахунками автора, в окупованих областях СРСР виходило понад 300 видань 30 мовами, зокрема 7 німецьких, 15 естонських, 21 латиська, 11 литовських, 1 польська, 6 білоруських, 60 українських, 1 кримськотатарська…

"Распространялись также и издания-"ловушки" - газеты, журналы и брошюры, замаскированные под советские: "Правда", "Новый путь", "Новая жизнь", "Красная звезда", "Красногвардейская правда", брошюры серии Воениздата "Библиотечка красноармейца". У білоруському містечку Бобруйськ виходила точна копія газети "За Родину!", яку перекидали за лінію фронту.

Діяли нацисти не тільки в медійному полі. Скажімо, вони створювали псевдопартизанські загони, які чинили злочини проти місцевого населення, а потім все це описувалося в про німецькій пресі: "При казни этих людей партизаны отрубали им топором ноги, половой член и голову, в области лба. Подобного рода зверства не вкладываются ни в какие рамки преступлений перед русским народом". Через кілька років такі спецбоївки, тільки чекістські, діятимуть на Галичині та Волині від імені УПА.

Нацистські пропагандисти були ще й прожектерами. Таке враження виникає, коли бачиш їхні плани з об’єднання українських політичних сил: "Для украинского национального комитета предполагается объединение по возможности всех групп и создание Всеукраинского руководства, т.е. создание известного рода объединенного фронта. С этой целью во главе его должно стоять лицо, признанное в качестве представителя всех украинцев (вероятно, гетман Скоропадский). В самом комитете главное место должен занять энергично выдвигаемый нами бургомистр Харькова Семененко, а затем также вожди крайних направлений: Бандера и Мельник - представители тех групп, с которыми мы, когда мы еще занимали Украину, сталкивались в партизанской борьбе".

Зрозуміло, що не завжди є можливість адекватно оцінювати супротивника, але щоб настільки?..

 Фраза. Офіцер СС Гюнтер Долфен: "Сталин еще в 1941 году переиграл Гитлера, обратившись к национальным, патриотическим чувствам русского народа. После этого у нас не было ни малейших шансов выиграть эту войну".

______________________________________________________________________________

Читайте також:

Цікаві книжки з Вахтангом Кіпіані

Ти мала й матимеш сина, котрий, як небагато хто, любив свою маму, котрому та любов, разом із якостями, нею втисканими, допомогла вибороти право називатись людиною. Ось твій здобуток, ріднесенька.

Дізнавайтеся головні новини першими — підписуйтесь на наші push-сповіщення.
Обіцяємо повідомляти лише про найважливіше.

Відправити другу Надрукувати Написати до редакції
Побачили помилку - контрол+ентер
Останні Перші Популярні Всього коментарів: 2
Вибір редакції