"Цікаві книжки з Вахтангом Кіпіані"

Що читаємо? Надзвичайна книга російського дослідника Юрія Дружнікова "Павлик Морозов" (Москва, видавництво "Русский путь", 2006), присвячена з’ясуванню реальної історії і демістифікації одного з найбільших радянських пропагандистських брендів. "В истории человечества такой славы не удостаивался ни один ребенок".

Що цікавого? Для тих, хто не застав дії ідеологічної машини з промивання мізків, ця історія не так цікава, як для тих, хто жив в часи справжнього культу Павліка Морозова – його ім’я носили вулиці, пароплави, піонерські дружини тощо.

Що ж нам відомо про легендарного хлопчика? По-перше, він був. По-друге, його справді вбили. І його похорон відбувся 7 вересня 1932 року. Все решта, що ми знаємо про нього, – брехня та літературні фантазії численних "іконописців".

От ми ще дивуємось, що в 1945 році рукою Сталіна викреслено було українця Олексія Береста з переліку нагороджених найвищою відзнакою за взяття рейхстагу та червоний прапор на ньому – мовляв, українця там бути не могло. Так і тут. Виявляється, Морозови – білоруси, але для пропаганди це не підходило.

"В печати начали подчеркивать, что Павлик Морозов - русский мальчик, "старший брат" и тем самым служит примером для детей всех других народов. Чтобы не оставалось сомнений, писатель Губарев в статье "Подвиг русского мальчика" заявил, что Морозов родился у русской матери, подведя и мать героя под требуемые стандарты".

Автор багато років займався дослідженням реальної історії донощика Морозова. Йому вдалося з’ясувати долю 53 основних фігурантів історії: "Двадцать одного из них потом арестовали по политическим доносам и одного - за изнасилование несовершеннолетней девочки. Девятнадцать человек были убиты (трое, по-видимому, отравлены), семеро спились, трое сошли с ума. Судьба двоих (чекиста Быкова и журналиста Антонова) неизвестна".

Найважче було з документами – їх майже немає. Тому довелося шукати й записувати – через 50 років після подій – очевидців, зокрема, родичів Павліка. "Восьмидесятилетняя мать героя Татьяна Морозова, рассказав нам много такого, чего в книгах о ее сыне мы не нашли, прибавила: "Как в книгах написано, так и правильно".

Більше того – мати не змогла згадати, коли ж народила свого легендарного сина. Звідси й різночитання: "Разные авторы пишут, что в 1932 году, в момент смерти, Павлику было одиннадцать, двенадцать, тринадцать, четырнадцать и пятнадцать лет". Дружинін стверджує, що всі відомі нам портрети піонера-героя в енциклопедіях, на марках і в підручниках – не мають до реальної людини жодного відношення.

Тепер, що ж, власне, сталося в зауральському селі Герасимовка на початку 1930-х. Батько героя, Трохим Морозов, був, як розповідають, роботящим, непитущим чоловіком. Селяни його тричі переобирали головою сільради, бо вмів знаходити серединну лінію між державою, яка намагалась забрати весь хліб і людьми, які той хліб сіяли, жили бідно й не хотіли ділитись. Згодом таких назвуть "куркулями", хоч би якими бідними вони насправді не були.

ОГПУ стежило за Морозовим, бо він – не виключено, за гроші – робив довідки для засланців-селян з Кубані, які хотіли повернутись до своїх родин з виснажливих лісозаготівель. Оскільки він уже не жив зі своєю дружиною Тетяною ("Неряха. В доме грязно. Не подбирает… За это не любил ее Трофим, бил"), Павлік не мав можливості бачити оті оборудки голови сільради. Але хлопцю "підказали", що треба повідомити на суді над батьком.

"Отец из семьи ушел, - вспоминает одноклассник Павлика Дмитрий Прокопенко. - Лошадь и корову надо было кормить, убирать навоз, заготовлять дрова - все это легло на старшего. Мать - плохая помощница, братья малы. Павлику было физически тяжело без отца. И когда возник шанс вернуть его страхом наказания, они с матерью попробовали это сделать… Мать толкала сына предать отца, - сказала нам 50 лет спустя учительница Кабина. - Она, темная женщина, досаждала мужу как могла, когда он ее бросил. Она Павлика подучила донести, думала, Трофим испугается и вернется в семью".

Отак, ревнива жінка й стала причиною доносу, який і призвів до розгортання трагічної історії. Через три місяці після арешту Трохима привезли в село для суду. Тоді й з’ясувалося, що заклав його органам власний син.

У нотатниках журналіста Соломеіна, одного з перших біографів Морозова-молодшого, автора книги "В кулацком гнезде", так переказується виступ хлопця на суді: "Дяденьки, мой отец творил явную контрреволюцию, я как пионер обязан об этом сказать, мой отец не защитник интересов Октября, а всячески старается помогать кулаку сбежать, стоял за него горой, и я не как сын, а как пионер прошу привлечь к ответственности моего отца, ибо в дальнейшем не дать повадку другим скрывать кулака и явно нарушать линию партии…".

Інший журналіст Смірнов передає слова, на які так чекала сталінська пропаганда: "Да, он был моим отцом, но больше я его своим отцом не считаю". Згодом, тисячі павліків морозових по всій Країні Рад відмовлятимуться від батьків. А батьки – від дітей.

Активіст Морозов не став зупинятись і став розповсюджувати облігації державної позики. Селяни, пам’ятаючи, що він зробив з власним батьком, воліли краще віддати гроші, ніж зв’язуватись із ним. "После каждой успешной операции Павлик чувствовал себя на седьмом небе", - пише Соломеін.

Разом із вчителькою Кабіною Павлік займався тим, що через дітей з’ясовував, хто з їхніх батьків переховує і не здає в колгосп хліб. Його ненавиділи, але й боялись. "Его стали звать "краснотряпочником", "краснодранцем", а его мать – "вшивой комиссаршей".

З газети "Тавдинский рабочий" за 30 листопада 1932 року: "Павлик не щадит никого… Попался отец - Павлик выдал его. Попался дед - Павлик выдал его. Укрыл кулак Шатраков оружие - Павлик разоблачил его. Спекулировал Силин - Павлик вывел его на светлую воду. Павлика вырастила и воспитала пионерская организация".

Його однокласник Прокопенко, правда, через півстоліття сказав Дружиніну, що не варто демонізувати добровільного помічника ОГПУ – "Все это раздуто, Павлик хулиганил, и все. Доносить - это, знаете, серьезная работа. А он был так, гнида, мелкий пакостник".

За переказами близьких, дід Павла, коли дізнався, що саме онук здав його сина в ОГПУ, вдарив його кулаком у вухо, накинувся, погрожуючи вбити. Згодом тіло хлопця та його молодшого брата Федора було знайдено в лісі – з численними ножовими порізами.

Оскільки ніяким піонером насправді Пашка не був (піонерів у Герасимовці не було, щоб не писали пропагандисти), то й на могилі поставили дерев’яний хрест із безграмотним написом, який продиктувала мати:

"1932 ГОДА 3 СЕНТЯБРЯ

ПОГИБЛИ ОТ ЗЛОВА ЧЕЛОВЕКА ОТ ОСТРОВА НОЖА

ДВА БРАТА МОРОЗОВЫ

ПАВЕЛ ТРОФИМОВИЧ РОЖД. 1918 ГОДУ

И ФЕДОР ТРОФИМОВИЧ".

"Осталось невыясненным, когда точно совершено убийство. В лесу, на месте убийства, не сделано ни одного фотоснимка. Следователи вообще там не побывали, не видели трупов, не зафиксировали следов преступления и даже не описали место убийства".

З таким багажем знань, чекісти, не вагаючись, взялись відпрацьовувати куркульську версію – помсту за викриття.

На лаві підсудних опинилися п’ятеро: дядько Павліка селянин Арсеній Кулуканов, бабуся Ксенія та дід Сергій Морозови, його двоюрідний брат Данила Морозов і другий дядько Арсеній Сілін. Крім одного, неграмотні – "вместо подписи в протоколах допросов припечатывали, обмакнув в чернила, большой палец правой руки".

Цікаво, що батько Павла Трохим, на момент убивства вже був десь у ГУЛАзі, звідки зрештою й не повернувся. Його могли залучити як свідка, але не зробили цього – сценарій вимальовувався і без нього.

Суд був, на диво грандіозним. "На митинг перед клубом привели около тысячи детей, включая малышей, из всех школ района. Дети тоже держали плакаты с требованием расстрелять обвиняемых. Для трансляции процесса военные связисты установили 500 репродукторов. На заднике висел портрет Павлика, нарисованный местным художником-любителем. Слева от портрета призыв: "Требуем приговорить убийц к расстрелу". Справа: "Построим самолет "Пионер Павлик Морозов".

Якщо вірити газетним звітам про процес, підсудні активно викривали себе у вбивстві. Десятирічний Олексій Морозов завченими словами вимагав смертного вироку для своїх бабусі та дідуся (відповідно, 80 та 81 року). У них всіх був один захисник, який, втім, виступив з заявою – "возмущен поведением своих подзащитных и защищать их отказывается". Суд продовжився без адвоката.

Звинуваченим у "классовой мести" і на підставі статті 58-ї КК РРФСР присудили, як тоді казали, "высшую меру социальной защиты – расстрел". Дядькові Сіліну пощастило і він був повністю виправданий.

Селянин Прокопенко зі слів агітаторів з райкому партії розповідав автору, що Морозових розстріляли відразу: "вывели к яме, велели снять хорошую одежду и изрешетили пулями".

…А Павлік, не реальний, а вигаданий став святим радянської цивілізації, небесним заступником Всесоюзної піонерської організації ім. В.І. Леніна.

Фраза. "Об этом мальчике созданы сотни произведений в разных жанрах - от поэм до оперы. Его портреты были в картинных галереях, на открытках, спичечных коробках, почтовых марках. На прославление его израсходованы не поддающиеся учету количества бумаги, кинопленки, холста и красок. В разных городах по сей день стоят его бронзовые и гранитные статуи. Школы, носившие его имя, имели особые залы-музеи Павлика Морозова, где детей торжественно принимали в пионеры. Гипсовые бюсты этого мальчика вручали победителям спортивных состязаний. Именем Павлика Морозова названы корабли, библиотеки, железнодорожная станция. Его официальная должность — герой-пионер Советского Союза номер 001".

_________________________________________________________________________________

Читайте також:

"Цікаві книжки з Вахтангом Кіпіані"

Многие расписывались на Рейхстаге или считали своим долгом обоссать его стены. Вокруг Рейхстага было море разливанное. И соответствующая вонь. Автографы были разные: "Здесь был Иванов!"…