"Цікаві книжки з Вахтангом Кіпіані"

Вахтанг Кіпіані
У 1930 році один із ідеологів ОУН Микола Сціборський написав у журналі "Розбудова нації" статтю "Український націоналізм і жидівство", де наполягав – "Долг украинской общественности - убедить евреев в том, что будущая украинская держава не представляет для них никакой опасности".

 

Що читаємо? Монографію Олександра Дюкова "Второстепенный враг. ОУН, УПА и решение "еврейского вопроса" (Москва, REGNUM, 2008). Завдання, яке директор фонду "Историческая память" вирішив дослідити, міститься у словах "с опорой на документы из украинских и российских архивов, исследовать узловые вопросы, связанные с участием ОУН и УПА в Холокосте".

З документами, втім, не дуже склалось, практично всі факти, які наводяться в книзі, беруться з публікацій інших авторів, зокрема й радянських. У додатку до авторського тексту вміщено раніше засекречені документи з фондів Центрального архіву ФСБ Росії, але жоден із них не стосується заявленої теми.

Що цікавого? Дюков – доволі плідний, якщо судити за кількістю написаних статей, книг і проведених конференцій, історик і публіцист. Тема його зацікавлення – збройний антирадянський спротив та колабораціонізм на Західній Україні та у Прибалтиці, Друга світова війна.

Очолюваний ним фонд те і робить, що займається деконструкцією новітньої історичної пам’яті, яку намагаються витворити нові незалежні держави. Хоча, за логікою, установа та історик мали б займатись дослідженнями російської історичної пам’яті, де немає ніяких бандерівців, "лісових братів" і можна говорити про війну з німцями як "Великую Оболганную войну".

"На Украине сегодня идет процесс конструирования новой национальной идентичности, в рамках которой члены ОУН и УПА объявлены национальными героями. А национальные герои не могут быть замешаны в преступлениях против человечности". Власне для доведення цієї тези і написана книга.

Що стосується тексту реферату, науковою монографією це не назвати, то тема, як казали темникотворці, "важлива і актуальна". Справді, проблема ставлення українських націоналістів до євреїв перед і в роки Другої світової війни розроблена вченими недостатньо й досі є полем для ідеологічного протистояння істориків і пропагандистів.

І хоча амбітний автор проголошує, що "не считает свою работу исчерпывающей, однако надеется, что после ее публикации отрицание вклада ОУН и УПА в уничтожение евреев станет невозможным", так, на жаль, не вийде.

Хоча б тому, що Дюков сам по собі є бійцем ідеологічного фронту. Типовий приклад. Риторично питає – "Не осложнятся ли украинско-израильские отношения в случае, если украинским историкам не удастся "обосновать" непричастность Шухевича к погромам евреев во Львове 30 июня 1941 года?". Розчулює, звісно, турбота про наші двосторонні відносини з Ізраїлем, але ж, хай там як, це ізраїльтяни мають довести, що Шухевич мав причетність до тих погромів, а не українці відмазувати від цього майбутнього головнокомандувача УПА, а в ті дні – заступника командира батальйону "Нахтігаль".

Цитується колишній вояк Мирослав Кальба, який подає слова Шухевича з тих днів – "Не берите ничьей крови на свои руки. Не допускайте никаких преступлений или мести по отношению к нашим врагам, полякам или жидам. Это не наше дело заниматься этим".

Прочитавши книгу, зокрема, розділ, де йдеться про "Нахтігаль" у червні-липні 1941-го, не знаходиш беззаперечних відомостей про участь вояків військового підрозділу в перших акціях проти львівських євреїв. В джерелах часто виконавцями злочинів, підручними нацистської зондеркоманди згадуються "українці", "люди в німецькій формі, які говорили по-українськи", але немає доказів, що за цим стояли "соловейки", одним із командирів яких і був Шухевич.

Цитується робота історика Олександра Круглова, де стверджується, що прокуратура Бонна встановила: "С большой вероятностью украинский взвод 2-й роты батальона "Нахтигаль" имел отношение к актам насилия в отношении согнанных в тюрьму НКВД евреев и виновен в смерти многочисленных евреев". Весь "взвод"? Докази? "Многочисленных"? Це скільки? Чи відомі прізвища жертв? Хто конкретно їх вбив? Читачу залишається вірити на слово.

"Существуют вполне достоверные свидетельства того, что, по крайней мере, отдельные военнослужащие "Нахтигаля" принимали участие в уничтожении евреев". Посилання є і воно веде на звичайну газетну публікацію в "Газеті 24". Знаходжу ту статтю – цитата – "есть свидетельства того, что некоторые бойцы батальона, получившие 1 июля увольнительные, принимали участие в убийствах… Основываясь на показаниях свидетелей… в погроме мог принимать участие целый взвод "Нахтигаля". Ну, і в такому ж дусі. Отже, доказів немає, але якщо сто разів повторити, що факти є, хтось втомиться шукати зерна правди і повірить.

Заангажованість Дюкова, втім, не є виправданням недостатньої активності українських істориків у розробці дражливих тем. Так, досі не написано наукову біографію лідера ОУН Степана Бандери, немає сучасної, з урахуванням відкритих в останні роки документів, історії ОУН, та й найбільш об’ємну історію УПА написав польський історик Гжегож Мотика.

Антисемітизм був частиною національної ідеології галицьких і волинських українців у міжвоєнний час – "Неумолимые экономические законы сталкивали евреев и украинцев. Будут ли жители села покупать товары в магазине, принадлежащем украинцу, или в лавке еврея?". Само собою, члени ОУН так само не були вільні від цього. Але однозначного ставлення дта єдності щодо єврейського питання серед націоналістів не було.

У 1930 році один із ідеологів ОУН Микола Сціборський написав у журналі "Розбудова нації" статтю "Український націоналізм і жидівство", де наполягав – "Долг украинской общественности - убедить евреев в том, что будущая украинская держава не представляет для них никакой опасности. Необходимо ясно указать евреям, что наше государственное движение не видит никаких оснований и пользы в ограничении правового положения еврейства на Украине. Напротив, целью власти будет дать евреям равноправное положение и возможность проявить себя во всех областях общественной, культурной и другой деятельности…".

Через вісім років інший чільний оунівець Володимир Мартинець писав тези протилежного змісту – "с евреями нужно… бороться как с врагами, стараться изолировать их или вообще выслать с Украины".

На низовому рівні сусід-єврей часто ставав об’єктом заздрості, зазіхань, морального та фізичного тиску. У листівці, яку розкидали в селі Белів Станіславського воєводства, писалося: "Украинский крестьянин! Украинский рабочий! Земля, которой владеют местные евреи… является собственностью украинской нации. Евреи - вечный враг украинской нации. С этого дня никто не пойдет работать к еврею. Евреи должны исчезнуть с украинской земли. Кто пойдет к еврею работать, будет строго осужден, тяжело ранен. Прочь жидов".

У 1935 році члени ОУН провели в селах Жидачівського, Калуського, Станіславського та Стрийського повітів акцію, під час якої били скло в хатах, де мешкали євреї. Наступного року масштабна кампанія була проведена в Костопільському повіті. Листівки закликали палити єврейські магазини, будинки тощо. Більше сотні родин втратили дах над головою.

Крайова екзекутива (виконавчий орган) ОУН видав розпорядження розділяти "євреїв" і "євреїв-комуністів". На перших можна було тиснути через економічний бойкот, а щодо других дозволялося застосовувати і терор.

У травні бандерівці розробляють план повстання – інструкцію "Боротьба і діяльність ОУН під час війни". Розлога цитата, але вона дає розуміння принципів політики ОУН щодо національних меншин:

"Национальные меньшинства подразделяются на:

а) дружественные нам, то есть члены всех порабощенных народов;

б) враждебные нам, москали, поляки, жиды;

а) имеют одинаковые права с украинцами, они могут возвратиться на свою родину.

б) …уничтожать прежде всего интеллигенцию, которую нельзя допускать ни до каких правительственных учреждений, и вообще сделать невозможным появление интеллигенции, то есть доступ до школ и т.д. Например, так называемых польских селян необходимо ассимилировать, осведомляя их, тем более в это горячее, полное фанатизма время, что они украинцы, только латинского обряда, насильно ассимилированные. Руководителей уничтожать. Жидов изолировать, убрать из правительственных учреждений, чтобы избежать саботажу, тем болем москалей и поляков. Если бы была непреодолимая необходимость оставить в хозяйственном аппарате жида, поставить над ним нашего милиционера и ликвидировать за малейшую провинность. Руководителями отдельных областей жизни могут быть лишь украинцы, а не чужинцы-враги. Ассимиляция жидов исключается".

В книзі немає жодної цитати з провідника ОУН (революційної) Степана Бандери, натомість цитується написана влітку 41-го "Автобіографія" Ярослава Стецька: "Москва и жидовство - главные враги Украины. Поэтому стою на позиции уничтожения жидов и целесообразности перенесения на Украину немецких методов экстерминации [знищення] жидов, исключая их ассимиляцию и т.п." А у написаних після війни спогадах колишній керівник Українського Державного Правління згадував: "Я лично при каждом удобном случае в каждом селе или местечке, через которое мы проезжали, обращал внимание, чтобы не поддаться немецким провокациям ни на какие антиеврейские или антипольские эксцессы. Это на совесть было исполнено нашим активом".

Чільний діяч крила Андрія Мельника, згадуваний вище Сціборський готує свій проект Конституції Української держави. Від давніх, сказати б – юдофільських, настроїв сліду не залишилось – "лица еврейской национальности" не отримували б автоматично громадянство, на відміну від всіх інших, "подлежали отдельному закону".

У перші дні після відходу радянської влади ОУН (М) і ОУН (Б) формують на звільнених "побідоносною Німецькою армією" територіях "народну міліцію". Значну частину її складу становлять члени ОУН. Якраз міліціонери і стають помічниками нацистів у винищенні єврейського населення України. В одній з їхніх інструкцій було вказано: "После проведения чистки среди энкаведистов, москалей, жидов и прочих можно приступать к организации правильной жизни в городе".

Командир львівської міліції Іван Климів підписує листівку – "Народ! Знай! Москва, Польша, мадьяры, жидова - это твои враги. Уничтожай их! Знай! Твое руководство - это Провод украинских националистов, это ОУН. Твой вождь - Степан Бандера".

Те, що в ці самі дні починається систематичне знищення євреїв на українських землях, не підлягає сумніву. Питання – хто це робив? Судячи з усього, міліція, яка перебувала в німецькому підпорядкуванні, брала в цих ганебних акціях безпосередню участь.

Цитується дослідник з Чернівців Іван Фостій: "Группа, организованная членом Буковинского провода ОУН Петром Войновским, 5 июля 1941 года устроила бойню евреев в селе Милиево, убив около 120 человек. 7 июля по приказу надрайонного руководителя ОУН (М) Степана Карабашевского было убито 45 евреев в Боровцах и 54 - в Киселеве. В селе Турбов националисты вырезали всех мужчин-евреев и хотели сжечь заживо оставшихся женщин и детей, чему воспрепятствовали немецкие солдаты".

Один із місцевих провідників, на прізвисько "Левко", в наказі від 1 серпня 1941-го, пише: "…9. Запрещается с жидами здороваться и подавать им руку. 10. Запрещается продавать жидам и полякам пищу, следует бойкотировать тех, кто не выполняет этого указания".

Скільки було всього жертв, терміном комуністичної пропаганди, "українсько-німецьких буржуазних націоналістів"? Один історик називає число загиблих євреїв на заході країни в 1-2 тисячі, інший – у 28 тисяч. Автор не вдається у вивчення та обґрунтування жахливої статистики, просто узагальнює: "Оценить конкретный вклад членов ОУН в это преступление не представляется возможным, однако в том, что этот вклад был весомым, сомневаться не приходится".

У квітні 1942 року ОУН (Б) ревізує свій курс щодо євреїв. Друга конференція ОУН приймає постанову: "Несмотря на отрицательное отношение к жидам как к орудию московско-большевистского империализма, считаем нецелесообразным в настоящий момент принимать участие в противожидовских акциях, чтобы не стать слепым оружием в чужих руках и не отвлечь внимания масс от главных врагов".

Поступово з листівок і відозв зникають філіппіки проти "жидокомуни" і "жидомоскалів". Історики пов’язують цей поворот з перебігом війни, зокрема з далекоглядністю керівників підпілля, які зрозуміли, що Англія і США не будуть мати справи з антисемітами. Німецькі джерела фіксують факти видачі паспортів євреїв структурами націоналістичного підпілля.

На першій військовій конференції ОУН (Б) в жовтні 1942 року постановлено: "Евреев не следует уничтожать, но выселить их с Украины, дав им возможность кое-что вывезти из имущества. Считаться с ними нужно, потому что они имеют большое влияние в Англии и Америке… Армян трактовать так же, как и евреев, учитывая, что они - преданные России люди".

В інструкції УПА від 1 листопада 1943 року даються вказівки: "Распространять информацию, что мы допускаем все национальности, в том числе и жидов, которые трудятся на благо украинской державы. Они будут считаться полноправными гражданами Украины. Об этом говорить с врачами-жидами и другими специалистами".

Взагалі тема "євреї і УПА" містить безліч контроверсійних епізодів і поворотів. З одного боку, бандерівські джерела містять чимало інформації про євреїв, які перебували в загонах УПА, - "Большинство врачей УПА были евреями, которых УПА спасала от уничтожения гитлеровцами. Врачей-евреев считали равноправными гражданами Украины и командирами украинской армии" (Микола Лебідь, глава СБ ОУН). З іншого, відомі десятки таємних розпоряджень від СБ "всех жидов-неспециалистов конспиративно уничтожать, распуская слухи об их уходе к большевикам".

Ясно, що демократизація ідеологічної платформи УПА, яка почалась 43-го року, не могла не торкнутись і ставлення до євреїв. Їх почали трактувати як "національні меншини" майбутньої української держави. Проблема і водночас правда історії полягають у тому, що "дякуючи" нацистському та колабораціоністському терору абсолютна більшість євреїв Волині та Галичини просто не дожили до цього моменту.

Фраза. "Жиды в СССР являются самой преданной опорой большевистского режима и авангардом московского империализма на Украине. Антижидовский настрой украинских масс использует московско-большевистское правительство, чтобы отвлечь их внимание от действительного виновника бед и чтобы в час восстания направить их на погромы жидов. Организация Украинских Националистов борется с жидами как с опорой московско-большевистского режима, объясняя одновременно народным массам, что Москва это - главный враг".

____________________________________________________________________________________

Читайте також:

"Цікаві книжки з Вахтангом Кіпіані"

Ревнива матір-неряха Павла Морозова й стала причиною доносу, що і призвів до розгортання трагічної історії. Однокласник "стукача" Прокопенко скаже: "Доносить - это, знаете, серьезная работа. А он был так, гнида, мелкий пакостник".

Дізнавайтеся головні новини першими — підписуйтесь на наші push-сповіщення.
Обіцяємо повідомляти лише про найважливіше.

Відправити другу Надрукувати Написати до редакції
Побачили помилку - контрол+ентер
Останні Перші Популярні Всього коментарів: 4
Вибір редакції