Де твій люк?

Сергій Жадан© ТСН.ua
Розпад улюблених музичних колективів робить нас сентиментальними й уважними. Ми починаємо більш ретельно прослуховувати те, що вони по собі залишили, оскільки тепер усе це належить нам – цілком і повністю, це тепер лише наша музика, ми маємо про неї дбати, не даючи їй цілковито затихнути.

Ми познайомилися з ними дванадцять років тому! В зовсім іншій країні, в зовсім інший час. Хоча все якимось дивним чином повторюється, і час нагадує сам себе. Справді – чим та країна відрізняється від теперішньої? Тоді так само нікому не потрібна була незалежна музика, в місті так само бракувало клубів, музиканти так само мусили поєднувати «творчий процес» із виконуванням різних службових обов’язків. Все як тоді. Лише ми всі були на дванадцять років молодшими. Відповідно, багато чого було ще попереду. Для них – так точно: вони щойно починали, лише збиралися грати свою музику.  Приємно згадувати їх тодішніх, так само як приємно було спостерігати за ними всі ці роки.

Що, власне, вмістилося в цей час? Ніби й не так багато. Чотири альбоми – ніжно-релігійний «tourist zone», жовто-романтичний «lemon», спільно з Sunом, відверто-драйвовий «sex», і несподівано-радісна «мамина юность», котра обіцяла довге й неймовірне продовження. Чотири диски за десять років, і витворення власної музики, власного імені, котре важко сплутати, відкриття свого власного люка, куди радісно й вдячно пірнули тисячі веселих, різнобарвних дітей. Різнобарвних, тому що їхня публіка саме такою і є – строкатою, яскравою та різнобарвною, зрештою, як і їхня музика. В цей час умістилися всі їхні звуки, вмістився весь «Lюк»  - одна з найцікавіших вітчизняних команд, котра не вписувалась в жоден формат, тому від початку покладалась лише на себе та своїх слухачів. Добре що їх, слухачів, завжди було достатньо, й були вони вдячними та відданими. Це було надзвичайно симпатичне поєднання цікавих та професійних (хочеться сказати «чесних», проте утримаюсь від надмірного пафосу) музикантів і відкритої позитивної публіки. 

На їхніх концертах завжди було добре й затишно, хоча відбувалися вони часто в доволі таки дивних місцях.  Я пам’ятаю їхні виступи в якихось підозрілих підвалах і катастрофічно гламурних клубах, де їхні слухачі, в кедах і з дредами, виглядали доволі сиротливо, але при цьому все одно натхненно. Я був на їхніх виступах у Львові, Києві, Варшаві та Берліні. Вони розповідали про якісь неймовірні виступи на незрозумілих російських фестивалях. Завжди приємно було відчувати, що вони грають в цьому місті, доповнюючи його звучання своїми інструментами, й доповнюючи його сцену своїми ідеями.

І ось вони заявили про свій розпад. Зібрали, щоправда, тимчасовий склад, аби щось дограти, договорити, проте самі стверджують, що справа йде до завершення, і що «Lюка» більше не буде. І з цього приводу хочеться сказати таке:

Впевнений, що це печальна новина для багатьох їхніх слухачів. Ну, для мене так точно. Я й говорю лише від себе. Неймовірно шкода усвідомлювати, що не вдасться більше почути старих «Lюків», не вийде дочекатись їхніх нових композицій, не трапиться обговорювати з ким-небудь зміни в звучанні чи що там зазвичай обговорюють, коли мова йде про улюблену музику. Все це невимовно печально, і що тут ще можна додати. Так чи інакше, не багато в цьому житті музики, котру сприймаєш особисто й приватно, через якісь свої особисті, внутрішні органи сприйняття, через власну пам’ять і власні звички – оскільки  улюблена музика це завжди щось на рівні звичок та  поведінки, на рівні знайомств, спілкування, подорожей, повернення до свого міста. Думаю, багато кому з нас не вистачатиме їхніх фарб і відтінків, їхніх слів і рефренів, голосу Малої та їхньої спільної злагодженої гри. Розпад улюблених музичних колективів робить нас сентиментальними й уважними. Ми починаємо більш ретельно прослуховувати те, що вони по собі залишили, оскільки тепер усе це належить нам – цілком і повністю, це тепер лише наша музика, ми маємо про неї дбати, не даючи їй цілковито затихнути. Ми завжди любили цю музику і для нас вона справді багато важила. І музиканти наостанок теж учинили чесно й правильно – взяли й розійшлись, не даючи самим собі права на самоповтори, а нам усі – права на розчарування. Прекрасне завершення яскравого мультиплікаційного фільму.

І ще я час від часу згадую, як ми працювали над «tourist zone». Сиділи на гарячому запиленому балконі, багато палили й наговорювали одне одному якусь шалену різнокольорову маячну, в якій угадувались сюжети майбутніх пісень. Щось подібне в результаті й вийшло, якась така шалена липнева сонячна маячня. Слухаєш її й відчуваєш, як кімнатою літає тополиний пух.       

________________________________________________________________________________________________

Сергій Жадан
Сергій Жадан
Читайте також:

Читати й запам’ятовувати

Я, скажімо, заздрю сьогоднішнім школярам. Заздрю їхній можливості потрапляти до цих книжкових палаців, до теперішніх будинків книг, переповнених небаченими за часів мого дитинства фоліантами, всіма цими коштовними виданнями. Хоча купують чомусь переважно товари більш широкого вжитку.

Дізнавайтеся головні новини першими — підписуйтесь на наші push-сповіщення.
Обіцяємо повідомляти лише про найважливіше.

Відправити другу Надрукувати Написати до редакції
Побачили помилку - контрол+ентер
Останні Перші Популярні Всього коментарів: 10
Вибір редакції