"Динамо" – "Барселона" – 1:2. Ми чужі на святі футболу

Херард Піке відбирає м'яч у Шевченка© AFP
Газзаєв обіцяв вихід до плей-офф Ліги чемпіонів. Вже цього сезону. Проте "Динамо" пролетіло навіть повз Лігу Європи.

Валерій Газзаєв обіцяв вихід до плей-офф Ліги чемпіонів. Вже цього сезону. Проте "Динамо" пролетіло навіть повз Лігу Європи. Головний тренер "Динамо" слова не дотримав. Хоча в тому, що проти "Барселони" в складі його команди діятиме одинадцять гладіаторів, він не помилився. Проте для перемоги роботи й пожертви замало. Треба натхнення й талант. Саме те, що є в чемпіонів Іспанії. Вони йдуть далі. Ми лише із заздрістю дивимося вслід. Поки що це наше місце. Наша участь.

"Динамо" - "Барселона". Статистика матчу

Це справді був останній і вирішальний бій. Бо ні відступити нікуди, ні часу, аби знову виправляти власні помилки, у "Динамо" не залишалося. Тому треба було просто рвати жили й відхаркувати легені. Інакше виконати хоча б програму-мінімум було неможливо. Не кажучи вже про програму-максимум.

"Динамо" - "Барселона" - 1:2 (відео)

Не скажу, що кияни від пуза гризли напівзамерзлий газон, проте таки дійсно робили все, що могли. Одначе реально зробити цього разу багато вони не могли за визначенням. Ймення якому – "Барселона".

Так вже розпорядився жереб, що у будь-якому випадку, за будь-якого турнірного розкладу наш чемпіон мав скласти екзамен перед чинним чемпіоном континенту. Який, до того ж, на наше нещастя, приїхав до зимового Києва не в кастрованому складі, як колись до сніжного Донецька, а в найсильнішому. Барселонці взяли з собою навіть Чигринського, який не заявлений на Лігу чемпіонів – як спеца по "Динамо". Усе просто – "Барса" також була мотивованою.

Як грати саме проти такої "Барселони" – мобілізованої і бойової – кілька тижнів тому наглядно продемонстрував "Рубін". А нещодавно – "Реал". В обох випадках моментами проглядалася й зворотна сторона "Барселони" – з провалами в обороні, з неузгодженістю в командних діях. Одначе для того, аби це проявилося і в Києві, треба було щоб підтвердилися два чинники. Перший – щоб каталонці знову недооцінили свого опонента. І другий – щоб "Динамо" зіграло ще ліпше, ніж мадридський суперклуб в класико.

Перша умова, вочевидь, відпала ще до стартового свистка. Чемпіони Іспанії, попри свій статус, авторитет та харизму, станом на останній матч групового турніру за певних обставин могли навіть не пробитися в плей-оф. Тому, гадаю, чинний володар Кубку чемпіонів просто не міг вкотре наступити на дошкульні граблі. Що ж до другого пункту..."Динамо" – це не "Реал". На жаль чи на щастя. Індивідуально діяти на рівних проти команди Гвардіоли, як це робили мадридці, кияни не могли. Проте натомість вони могли запропонувати свій чи не єдиний "обух" – бажання й характер. Саме з цим вони й виходили на поле. Саме це могло дати нам шанс та надію.

Проте шанс знайшовся в іншому. Там, де, здавалося, не наша територія, не наша царина. Так вже повелося, що удача останнім часом відверто не товаришувала з "Динамо". Взяти, хоча б, останні поєдинки киян на євроарені. Одначе цього разу, у вирішальний момент, вона вирішила хоча б трішки компенсувати українській команді свою попередню бездушність. Ще не встигли футболісти як слід розігрітися, як господарі забили такий необхідний м’яч. Чи то Шевченко так смачно закрутив м’яча, чи може Мілевський нарешті навчився грати головою, проте Вальдес зафіксував сферу вже за лінією воріт. Шок – це по-їхньому?

Та де там. Якби це була дев’яносто друга хвилина, а не друга, тоді б про щось подібне й можна було говорити. А так – попереду у "Барси", як, до речі, й для її опонента, був ще весь матч. Фактично – маленьке життя. Тому гості почали діяти так, як і завше – академічно, видовищно, широкоформатно, з коротенькими передачами та індивідуальними діями.

Витиснути щось путнє із цього "Барселоні", однак, не вдавалося. Бо окрім удачі, що таки усміхнулася киянам в самому дебюті, вони ще й чимдуж лізли зі шкіри. Три ешелони захисту, чітко сплановані Газзаєвим, робили свою справу. Допоки динамівські футболісти вміло мінялися ролями та грамотно страхували один одного, "Барсі", окрім ігрової переваги, чогось екстраординарного не вдавалося. Проте чим "глибше" іспанці входили в свою звичну роль, чим помітнішою ставала їхня ігрова, стратегічна перевага, тим надокучливіше з’являлась думка, що вони таки можуть досягти свого. Спочатку Мессі нас пробачив, не зумівши переграти Шовковського майже зі своєї фірмової позиції. Проте зробити правильні висновки, перелаштуватися чи підлаштуватися під такі дії суперника динамівці не могли. Це ніби як хворий на виразку шлунку – шашлик бачу, але скуштувати не можу. Кияни бачили і усвідомлювали, що гру ведуть не вони, проте зробити з цим щось кардинальне не могли. Тому голева атака "Барселони" була, з одного боку, цілком закономірною з точки зору сценарного розвитку поєдинку. А з іншого – наглядно продемонструвала, чому саме "Барселона" нині зручно розмістилася на футбольному Олімпі. В атаці, коли забивав Хаві, брали участь ледве не всі гравці каталонської команди. Більше того, ця атака тривала ледве не три хвилини. Здалося навіть, що гості своїми круговертями настільки закрутили господарям голови, що тим конче потрібні пігулки від морської хвороби.

Добре, що справа йшла до перерви. Двічі добре, що після відновлення рівноваги каталонці трішки заспокоїлися. Хотілося сподіватися, що в перерві й наші приведуть себе до ладу.

Нібито й привели. В усякому разі, такої тотальної переваги у виконанні "Барселони" по перерві не було. Динамівці намагалися тримати удар. Не відповідати, а хоча б тримати. За великим рахунком, це їх влаштовувало – "Рубін" горів у Мілані.

Це влаштовувало й "Барсу". В усякому разі, форсувати події вона не збиралась. Контроль м’яча, мереживо коротких передач, разючих індивідуальних дій, забігів і обігрувань. Кияни трималися стільки, скільки могли.

Як показує практика, робити це вони вміють, але не настільки довго, як того вимагає ситуація. Чи час поєдинку. Провал у матчі проти "Інтера" так і не став наглядним посібником "як не треба грати". Граблі, що не маскуючись розміщувалися практично в одному й тому ж місці і в один і той же час, знову звучно луснули по прямолінійній динамівській потилиці. Один шанс для Мессі – і вже навіть програма-мінімум – недосяжна, наче президентське крісло для Мороза. На Газзаєва було водночас боляче й страшно дивитися. Дуже вже переживав. Але що вдієш – вище голови не стрибнеш, дисципліна клас не побила, Дніпро впадає в Чорне море і далі в такому ж ракурсі.

Прикро. Але все справедливо. Не можна було залишати насамкінець те, що можна й треба було зробити раніше. Для цього були всі підстави, всі передумови. Не вистачало завше дрібниці. Майстерності, терпіння. І фарту. А рветься найчастіше ж там, де тонко. Удача, яка, здалося, повернулася до нас своїм обличчям, посміхнулася лише крізь зуби.

Ми чужі на цьому святі футболу. Хоча самі й винні.

Дізнавайтеся головні новини першими — підписуйтесь на наші push-сповіщення.
Обіцяємо повідомляти лише про найважливіше.

Відправити другу Надрукувати Написати до редакції
Побачили помилку - контрол+ентер
Останні Перші Популярні Всього коментарів: 11
Вибір редакції