"Динамо" – "Брага" – 1:1. Вичавлений лимон

"Динамо" – "Брага" – 1:1. Вичавлений  лимон

"Динамо" - "Брага" - 1:1 / Фото: uefa.com

Те, про що так  наполегливо говорили меншовики, врешті решт сталося – "Динамо" потрапило до функціональної ями. Чи значить  це, що киянам час пакувати речі, очікуючи наступну єврокубкову кампанію?

Те, про що так  наполегливо говорили меншовики, врешті решт сталося – "Динамо" потрапило до функціональної ями. У повторному матчі проти "МанСіті" подібні репліки притлумлювалися загальною перемогою, поразка від "Дніпра" пояснювалася втомою. Безбарвну нічию з "Брагою" тепер навряд чи кудись заховаєш. Виявляється, природу таки не обдуриш: коли додається в одному місці, в іншому щось неодмінно зникає.

"Динамо" - "Спортинг Брага" - 1:1. Онлайн-коментар матчу

Тренерський штаб "Динамо" свідомо форсував підготовку до поєдинків проти "Бешикташу" та "Манчестер Сіті". Такий підход до справи вартував свічок, одначе мав рано чи пізно підкласти свиню у вигляді загальнокомандної розбалансованості. Мабуть, усі ми чекали й сподівалися, що системний збій станеться пізно. Але вийшло не так, як гадалося.

"Динамо" зараз  не біжить. Причому це настільки  показово, наскільки одкровенням  виглядала свіжість динамівських футболістів  на попередніх етапах Ліги Європи. "Бешикташ", котрий мав незаперечну перевагу над киянами у вигляді діючого внутрішнього чемпіонату, був просто розчавлений міццю й наснагою київської команди, яка не знала на той час смаку офіційних матчів.

На наступному етапі зірковий "Манчестер Сіті" зіштовхнувся ледь не з оптимальною організацією гри у виконанні динамівських гравців, помножену, до того ж, на бойовитість та мотивацію.

Якщо виходити з точки зору звичайнісінького прогресу як явища, наступного опонента на єврокубковій арені кияни повинні були загнати за Можайськ. Тим більше, що суперником цим виявився пересічний колектив, який навіть на тлі "Бешикташа" та "Манчестера" виглядав далеким родичем.

Але все те, що нам досі допомагало, нам же й  завадило. Від міці й натиску, побачених в динамівському серіалі в матчах зі стамбульцями, зараз не залишилося й сліду. Як і від характеру та мотивації, продемонстрованих наглядно в обох поєдинках з манкуніанцями.

Причини таких  миттєвих метаморфоз не варто шукати десь глибоко. Вони лежать на поверхні. І чи не головна з цих причин – психологічного гатунку. Налаштуватися належним чином на пересічного супротивника "Динамо" не змогло. Чи просто не захотіло. Не було належного емоційного вишколу. Часом здавалося, що кияни перегоріли й мають вигляд вичавленого лимону. Прикро, що київській команді так і не вдалося звільнитися від примхливих лещат фаворита пари. Більше того, дехто із динамівських футболістів, а навіть і тренерів, всерйоз вважали себе чи не найголовнішим фаворитом усього турніру. Мовляв, проти "Браги" буде непросто, однак свої два-три м’ячі ми неодмінно заб’ємо. Ось із таким настроєм – що забиті м’ячі прийдуть самі – кияни й вийшли на цей поєдинок.

А не тут-то було. Ноги виявилися неслухняними, командної, як, між іншим, і індивідуальної швидкості у виконанні наших футболістів не проглядалося. Не кажучи вже про згадувану мотивацію. Мабуть, таки дійсно, "Динамо" покладалося на щасливий випадок. Що тупо поталанить. Але натрапила коса на камінь.

Чи можна було перелаштуватися вже в ході зустрічі? Безумовно. Що ЮрПавлович і продемонстрував  на самому початку другого тайму, помінявши Кравця на Шевченка. Не те що Артем не старався. Просто молодий  форвард не вписався в загальну картину гри, не використовував свій головний козир – швидкість. Андрій Миколайович мав на пальцях продемонструвати всьому загалові, як саме завдяки досвіду, авторитету та харизмі можна зламати, переінакшити на свою корись хід матчу, що явно не клеїться, проходить за чужим сценарієм.

Словом, вихід Шеви у цій ситуації виглядав не інакше, аніж останній аргумент. І що з цього вийшло? Краще б не бачити. За якихось п’ятнадцять хвилин Андрій зумів із джокера перетворитися на антигероя. Подібний вчинок, відверто кажучи, більше пасував би, мабуть, Ярмоленку чи Попову, котрі цього вечора ніяк не могли втихомиритися щодо своїх візаві. Що з них візьмеш – молоді й зелені. Інша справа – Шевченко. Майже пам’ятник. І тут таке втнув...

Після вилучення  динамівської сімки говорити про  можливу перемогу вже було запізно. Не цього разу. Не в такій ситуації. Не в такому стані. До того ж, супротивник робив усе правильно. Це неабияк дратувало. Проте матеріалізувати свою злість динамівцям вдавалося хіба що в жовті картки.

Чи варто було після Шевченкового фіско йти ва-банк, кидати в гру свіжі сили? Безумовно, адже лише завдяки ризику можна вирвати омріяний результат. Сміливість, як відомо, міста бере. Але, вочевидь, тільки не в даній ситуації. Цілком розумію Сьоміна, який вирішив догравати тим же складом, який і вийшов на гру. Через ту просту причину, що підсилювати гру практично ніким. Що, Зозуля сильніший за Милевського, а Гармаш за Єременка? У жодному випадку. Тому й продовжували тягнути лямку ті, хто не на жарт виглядав стомлено.

З цього часу матч в контексті протистояння втратив всілякий інтерес. Цілісності у динамівських діях не проглядалося й до цього часу, а маючи на одного гравця менше, про перемогу не могло бути й мови. Не форсували події й португальці. Синиця в жмені - таки краще. Вдома вони неодмінно стрибнуть вище голови. Втрачати їм нічого. Радше навпаки.

Чи значить  це, що киянам час пакувати речі, очікуючи наступну єврокубкову кампанію? Зовсім ні. Всі вищезгадані претензії  та помилки стосуються окремо взятого  поєдинку. В якому було втрачено багато, та не все. Час для висновків залишається. Як і для безпосередньої роботи над помилками. Це не той випадок, коли команда продемонструвала свій найгірший бік за наявності іншого, не набагато ліпшого. Ми то з вами добре знаємо, що "Динамо" може бігти. Може бути мотивованим.

Хоча для цього  українській команді доведеться стрибнути ще вище, ніж "Бразі". Присоромивши, таким чином, меншовиків, чиї голоси лунають вже надто гучно.

Блаженний, хто  в таке вірує.

Повʼязані теми:

Наступна публікація