"Динамо" – "Манчестер Сіті" – 2:0. Вище неба Погляди 10 березня, 08:29
Про "Динамо" як боєздатний, а головне – граючий колектив - можна ствердно казати вже зараз.

Юрій Сьомін перед матчем зазначив, що задля того, аби перемогти такого сильного супротивника, як "Манчестер Сіті", потрібно, щоб кожен його підопічний зробив не просто все, що може, а трішки більше. Підопічні не підвели ЮрПалича – вони зробили навіть більше, ніж "трішки більше".

"Динамо" розправилось з "Манчестер Сіті" у Києві (відео)

Дев’яносто хвилин пресингу, колективного відбору, грамотних дій футболістів київської команди абсолютно на всіх клаптях поля, на всіх фазах гри, причому як за індивідуальним графіком, так і в плані загальнокомандних дій, принесли очікувану, хоча в той же час і не прогнозовану перемогу.

Перевага в два сухі м’ячі над головним прописним фаворитом турніру відкриває для української команди непогані (м’яко кажучи) перспективи на вихід до наступного раунду.

Проте якщо про шанси та змагальні сподівання все одно варто говорити з певною долею упевненості, адже залишається дуже складний виїзний поєдинок, то про "Динамо" як боєздатний, а головне – граючий колектив - можна ствердно казати вже зараз. Те, про що після "Бешикташу" можна було тільки здогадуватися чи декламувати пошепки, аби не бігти попереду паровоза, нині очевидно.

"Динамо" знову стало серйозною бойовою одиницею континентального масштабу. Це – серйозно. І, що показово, це можна й треба твердити без урахування матчу, який через тиждень відбудеться в Манчестері. Розгубленого, дерев’яного, очманілого "Динамо" вже немає. Є "Динамо", за яким встигли добряче засумувати. Честь і хвала Сьоміну за те, що він зробив.

Ось яка химера – якихось півроку тому практично ці ж футболісти, одягнені в ці ж біло-блакитні футболки, без вагань програли молдовському клубу. І мучилися з клубом білоруським. Як тут не кинути ще одного камінця в город Валерія Георгійовича. Від тренера таки дійсно залежить дуже багато. Через якихось півроку ці ж самі футболісти в аналогічних футболках загнали за Босфор далеко не останню турецьку команду і поставили в дуже незручну позу англійську команду, амбіції якої простягаються ну дуже далеко.

За рахунок чого відбулося це дивовижне перевтілення? Ми можемо судити лише по тому, що видно. І що можуть сказати безпосередньо самі футболісти. За їхніми словами, після газзаєвського "хто в ліс, а хто по дрова" прийшло практично до кожного усвідомлення свого місця і своєї ролі. Мабуть, таки мав рацію Алієв, котрий чимдуж рвався саме до Сьоміна. Здається, цей тренер дійсно володіє словом. На відміну від свого попередника.

Про решту київських видозмін можна говорити вже на підставі власних спостережень. Перш за все, "Динамо" набуло не просто необхідних, а ледь не оптимальних фізичних кондицій. Якщо раніше команди вистачало тільки на один тайм (як правило перший), а вирішальні м’ячі пропускалися в другій половині зустрічі, то зараз "Динамо" біжить впродовж усього регламентованого часу поєдинку. І частенько забиває м’ячі наприкінці зустрічі, вимотуючи супротивника.

Дії динамівців стали осмисленими, компактними. Навіть тоді, коли "Манчестер Сіті" зробив спробу фінішного штурму, не було помітно отетерілих очей динамівських оборонців. Як і, що не менш важливо, простих виносів м’яча подалі від свого штрафного майданчика. Команда стала дорожити м’ячем, стала розважливою, навіть солідною. Зрештою, вона вже достеменно знає, що саме й коли потрібно робити з тим м’ячем.

Причому це стосується не лише Шевченка, Шовковського чи Гусєва, а таких несподіваних, на перший погляд, персонажів, як Хачеріді, Данило Сільви чи Попова. Вони ще зовсім недавно сприймалися в кращому випадку з іронічною усмішкою. Що їм втовкмачив у голову Сьомін – можна лише здогадуватися.

До речі, що стосується Хачеріді. За кілька днів до матчу агент Яя Туре Дмитро Селюк недбало зауважив, що цей динамівський центральний оборонець будь-якому гравцеві "МС" сягатиме хіба що до пояса. Не кажучи вже про інших київських оборонців. Натякаючи, таким чином, про тотальну перевагу англійської команди в повітрі. Ну, і хто тепер кому "до поясу"? Примітно, що той таки Хачеріді, як і решта динамівських захисників, не програли своїм візаві жодної верхової передачі. Тоді як оборонці команди Манчіні - навпаки – не вирізнялися особливою надійністю ні в повітрі, ні на землі.

Хоча таке твердження – передовсім наслідок, а не першооснова. Наслідок дуже активних, агресивних, кусючих дій динамівської атаки. Ось вона, головна характерна риса цього "Динамо" – завдяки колективному пресингу та відбору м’яча змушувати добротного суперника помилятися. І намагатися використовувати такі помилки.

Будемо відвертими – за всілякими індивідуальними показниками, в першу чергу технічними, гравці манчестерського клубу помітно вирізняються на тлі переважної більшості футболістів зі столиці України. Однак продемонструвати всі найкращі якості манчестерським зіркам динамівці просто не дозволили. Причому зовсім не грубістю своєю. І навіть не тактикою дрібного фолу. А завдяки неймовірній самовіддачі, швидкості і фізичній готовності.

Мабуть, саме такі перемоги вважаються тактичними, показовими. Одне діло, коли сильний побив слабкого. Чи розбалансованого. Чи недосвідченого. А зовсім інше, коли розсудливий і добре підготовлений фізично переграє маститого і дуже кваліфікованого суперника. Який, зазначте, навіть не збирався недооцінювати опонента. Або виставляти експериментальний склад. Чи просто "забити" на цей, нібито другорядний турнір.

Як би не так! З боку "Манчестера" все було серйозно. Просто "Динамо" знало, як. "Сіті" цього не знав. Тому, в силу вищевказаних чинників, особисто для мене ця перемога "Динамо" в глобальному сенсі значить більше, ніж вікторія "Шахтаря", який здолав "Рому". Бо на ту перемогу чекали. Зважаючи на відомі переваги гірників і очевидні проблеми римлян. У нашому випадку прогнозувати переваги динамівців було важкувато, а про очевидність проблем команди із Манчестера годі й говорити. До Києва приїхав суперник без видимих проблем. А поїхав додому з двома пробоїнами. І німим запитанням – як таке могло статися?

Відтак – динамівцям п’ятірка з плюсом. І оцінка ця – не проміжна. А справжня, залікова. Бо команда, яка здатна стрибнути вище голови, навряд чи захоче знову опускатися нижче плінтуса. Здається, точку неповернення "Динамо" вже пройшло. Гра проти "Бешикташу" давала крихкі сподівання на майбутнє, матч проти "Манчестер Сіті" дав реальні надії на сьогодення.

Хочеться вірити, що повернення до затхлого динамівського минулого вже не буде. Команда, в якої таке сьогодні, просто не може мати сумне завтра.

Дізнавайтеся головні новини першими — підписуйтесь на наші push-сповіщення.
Обіцяємо повідомляти лише про найважливіше.

Відправити другу Написати до редакції
Побачили помилку - контрол+ентер
Всього коментарів: 0
Вибір редакції