"Динамо" - "Рубін" - 0:2, Знову двійка

Татари взяли Київ. Фактично голими руками. Виїзд  до Казані перетворюється на порожню  формальність…

Потонути можна  і в морі переваг. Здавалося б, практично всі аргументи, висновки і навіть банальні спостереження були на користь "Динамо". Мовляв, "Рубін" із часу останньої зустрічі став слабкішим, втративши як лідируючі позиції в чемпіонаті Росії, так і трьох ключових виконавців. До того ж, через травми казанська команда у її київському варіанті мала вигляд якщо й не експериментальний, то в будь-якому випадку – аж зовсім не вражаючий. У той час як "Динамо" нібито додало і в грі, і в кадровому потенціалі.

"Динамо" - "Рубін" - 0:2 (відео)

Проте всі ці зовнішні ознаки та внутрішні голоси залишилися пустим звуком. Бо "Динамо" зробило все від нього залежне, щоб не виграти. "Рубіну" в такій ситуації не залишалося нічого іншого, як підняти з підлоги перемогу, що фактично відкриває третій команді Росії двері до останньої лігочемпіонської кваліфікації.

Сьомін: "Динамо" треба грати як "Рубін"

Перш за все, кияни так і не зуміли показати, за рахунок чого і кого вони можуть і мають перегравати супротивника. По-друге, їхній наставник, котрому, здавалося б, знайомі в цій грі фактично всі ходи й виходи, не лише тактично програв своєму візаві, а ще й продемонстрував боязку тактику, вирішивши зіграти з одним форвардом. Усе це, вкупі з швидким м’ячем, і стало вирішальним фактором динамівської поразки.

Бердиєв: слава Аллаху, план на гру з "Динамо" спрацював

Примітно, що "Рубін" не здивував. Себто, команда Бердиєва грала саме так, як від неї очікували. Причому очікували не тільки уболівальники, а й динамівські тренери. Кого-кого, а цього опонента керманичі нашого віце-чемпіона вивчили досконало. Принаймні, про це говорив один із тренерів Ребров. Грамотна, злагоджена оборона і швидкі контратаки – ось формула життя і успіху казанського колективу. Його алгоритм має право на життя. Як і має свої видимі недоліки.

Здається, що динамівці виходили на матч, повністю усвідомлюючи своє завдання, знаючи, як і що робити. Проте ось ці їхня закостенілість, якщо бажаєте – зарозумілість – зіграли з ними злий жарт. Здавалося, що господарі діяли за правилом "ще трішки, ще зовсім трішки – і все вийде". Причому, що показово, за це "все" не треба було гризти землю. Либонь, саме прийде до рук. Тим більше, що гості й не збиралися сперечатися ні за територію, ні тим більше за ініціативу.

Проте "Рубін" копав глибше, ніж нам того б хотілося. Команда добре готова фізично, біжить, до того ж у своїй масі не відсмикує ногу в жорстких зіткненнях, а навпаки, грає до кінця. І пресингує доволі вдало. Звичайно ж, перший пропущений м’яч навряд чи вписується в загальну канву подій першої половини зустрічі. Одначе він яскраво вписується в загальну – невтішну – картину дій динамівської оборони.

Згадайте, як забивався перший гол у ворота Шовковського: ким виявився Діакате, ким – Каддурі, і де був Хачеріді. Нам чомусь постійно втовкмачують, що "Динамо" потрібен форвард. Причому не абиякий, а неодмінно висококласний. Таранного типу. Ну, здається, придбали. Зірку. Хоча й не настільки висококласну. Та й таранним його можна назвати хіба що з натяжкою. Але скільки вереску після його голів "Олександрії" та "Оболоні". І що, проблеми вирішені? Як би не так…То, може, варто нарешті навести лад в оборонних порядках?

Повторюсь –  перший м’яч "Рубіна" був достоту  несподіваним, незапланованим, якщо можна так сказати. Він притлумив динамівську зверхність, проте ще не вибив остаточно їх із сідла. За рахунок передматчевого налаштування, що не могло просто так взяти й вивітритися після шостої хвилини (пропущеного м’яча), кияни намагалися щось робити. Часом їм це вдавалося. Місцями вони мали переконливий вигляд. Десь не вистачало удачі й натхнення. Але червоною ниткою в їхніх діях проходила думка про те, що в другому таймі ми їх дотиснемо.

Чому не вдалося в першому? Завадив казанський захист. Першочергово – голкіпер Рижиков. Одного разу – поперечина. І, мабуть, спілкування Бердиєва з Аллахом. Тобто, складалося враження такого собі дежа в’ю дворічної давнини. Тоді також, нагадаю, після першого тайму "Динамо" поступалося 0:1, проте в другій частині поєдинку зуміло забити одразу три м’ячі.

Друга сорокап’ятихвилинка  мала стати за всіма законами жанру  динамівською реінкарнацією. У першу  чергу – завдяки історичному досвіду. Проте історія повторилася у вигляді фарсу.

Спочатку Сьомін випустив Милевського. За кілька хвилин по тому стало очевидним, що повторення пройденого не буде. Причому така впевненість базувалася не тільки на підставі дій Артема, скільки завдяки загальній картині стану динамівського організму. Якщо в першому таймі було хоча б якесь намагання, якісь задумки, то в таймі другому – лише інерція. Біжать кудись, метушаться, віддають передачі, а куди, кому, а головне – для чого – не розуміють.

А "Рубін" тим  часом зробив ще один атакуючий рейд. Наші флангові оборонці знову опинилися в…Скажемо так – в неприглядному світлі. А в якому ракурсі опинився Хачеріді – годі й гадати. Ігорю Михайловичу, може цього перспективного і потрібного оборонця таки віддати до "Дніпра", доки є попит. А то так можна догратися, що його і в "Кривбас" не візьмуть…

Другий гол  – то вже був нокаут. "Динамо" після пенальті вже не оклигало. Відсоток браку в передачах був  надто високим, аби розраховувати  на щось путнє. Впала й швидкість. Ситуацію мали виправити Нінкович та Алієв. Надто слабка надія. Надто  мала втіха. А чому не випустили Шеву? Знову травмований?

Ось так "Динамо" сіло на мілину. Лігочемпіонські надії, здається, варто відкладати як мінімум  до наступного разу. Наш «гігант» виявився велетом на глиняних ногах, який упав після перших же ударів опонента. Із цим нам доведеться жити у ліпшому випадку цілий тиждень. І на підставі побаченого нині складно уявити, чи повезе "Динамо" в Казань щось ще, окрім розпачу.

Повʼязані теми:

Наступна публікація