"Динамо" - "Шахтар" - 0:0. Ніхто не хотів помирати

Двоє серйозних бійців-ваговиків не стільки намагалися завдати один одному разючих ударів, скільки піклувалися про те, аби зберегти фізіономію без зайвої подряпини.

Це не був матч сезону. Чи гра, яка ніколи не забудеться. Це був звичайний календарний поєдинок. Причому навіть не за три очки, а за перспективу не наробити дурниць. Щоб і надалі розраховувати передовсім на власні сили в чемпіонському забігу, а не на допомогу суб’єктивних чинників.

"Динамо" - "Шахтар" - 0:0. Огляд+фото+відео матчу

Варто зазначити, що мети таки досягнуто: жодній із команд не вдалося позбутися ні своїх честолюбних намірів, ні гарного настрою. Принаймні до кінця осіннього напівсезону. Кожен із них залишається при думці, що найкращий на даний момент. І що все в їхній війні вирішиться весною. Не будемо їм у цьому заважати. Тим більше, що вони, як це не дивно, таки мають рацію.

Ігор Суркіс: ми були на голову сильніші за "Шахтар"

Проте й справжнім всеукраїнським "класико" назвати цей поєдинок справді складно. Не було того надривно-розпачливого – все або нічого, ніхто не вмирав і не народжувався, не каявся і не проклинав. Здається, у цьому сенсі гра "Металіста" з "Дніпром", що передувала зустрічі, навіть більше була схожою на такий собі матч смерті.

Сьомін: ми заслуговували перемогу над "Шахтарем"

У Києві ж цього разу двоє серйозних бійців-ваговиків не стільки намагалися чубитися, завдати один одному разючих ударів, скільки піклувалися про те, аби зберегти фізіономію без зайвої подряпини. Загалом, їм це вдалося. Засуджувати таку тактику жодним чином непотрібно. Вони мали повне право так грати. У першу чергу тому, що обом було що втрачати. А також тому, що до кінця сезону чимчикувати ще довго. То навіщо робити помилки там, де можна без них чудово обійтися.

Срна: "Динамо" втратило більше, ніж "Шахтар"

Не в останню  чергу підсумковий нічийний результат можна пояснити обережними діями гостей. Певна річ, "обережні дії" в цьому контексті – звичайно, в порівнянні. Передовсім із манерою гри гірників на виїзді проти "Динамо" в останні роки. Тоді, якщо ви пригадуєте, "Шахтар" намагався діяти за принципом "ми все одно вам заб’ємо на один м’яч більше", одначе отримував повну торбу.

Цього разу Луческу, здається, вирішив перестрахуватися. Уже сам стартовий склад чемпіонів країни міг засвідчити, що "Шахтар" у цьому матчі робитиме акцент на оборону. А вже потім - на все інше. Вочевидь, Мирча Михайлович вважав, що відсутність Жадсона чи Дугласа Кости має компенсуватися швидким, точніше миттєвим переходом команди із оборони в атаку. Проте цей задум так і залишився задумом. В усякому разі, в першій половині зустрічі.

Навряд чи можна  сказати, що й візаві Луческу виставив яскраво виражений атакуючий  варіант своєї команди. Колектив Сьоміна постав у цьому плані  достоту збалансованим у контексті  оборона – атака. "Динамо" брало іншим – мотивацією та показовим налаштуванням на перемогу. Якщо "Шахтар" усім своїм виглядом переконував із перших хвилин, що згоден на медаль, тобто нічию, то кияни із тих таки стартових миттєвостей показали, що розраховують на більше.

Певний дисбаланс у настроях призвів до очікуваної статусної нерівності: кияни заволоділи як територіальною, так і – що особливо показово – змагальною ініціативою. Центр поля зусиллями Вукоєвича та Гармаша динамівці виграли. А з ним отримали й додаткову опцію – право на нагнітання небезпеки поблизу чужої карної зони. Гості захищалися достоту організовано й агресивно, одначе від гострих моментів у своїх володіннях це не убезпечило. Причому, що впало в око, моменти у воріт Рибки виникали як після загально командних дій футболістів «Динамо», так і після індивідуальних спроб. Проходили як банальні навісні передачі, так і фінти. Не було єдиного: чіткого завершального удару.

У діях "Шахтаря" передовсім бракувало мозкового  центру, справжнього зв’язкового  між головними ланками команди. Здалося, що із цією непростою місією Тейшейра не впорався. Тому цілком логічною видавалась заміна Алекса на Жадсона.

Проте донецький наставник вирішив інакше. Луческу не став робити заміну, натомість зумів у перерві гри достукатися до свідомості гравців, котрі виходили на матч зі старту. Не скажу, що сталося диво, але "Шахтар" заграв якось зібраніше і чіткіше. То не була претензія на ініціативу. Не кажучи все про ймовірну перемогу. Однак така активність дозволяла переводити епіцентр гри ближче до середини поля.

Донецька активність так же раптово звелась нанівець, як і виникла. Швидкість і натиск все ще дозволяли "Динамо" вважатися повноправними господарями ситуації. Апофеозом київської домінанти став удар Гармаша в стійку.

Луческу зреагував оперативно. Замість інертного Едуардо вийшов Дуглас. Тейшейру відрядили допомагати Хюбшману та Мхітаряну. І ступінь динамівської переваги почав на очах спадати. Спочатку явна перевага стала просто перевагою, а потім так же спокійно вивітрилася, ніби роса на сонці. Мабуть, не в останню чергу й тому, що кияни під завісу зустрічі просто підсіли у функціональному плані. Та й, до того, виявилося, що освіжити атакуючу гру ЮрПаличу фактично ніким (агов, Дуду та Ескобар). Замість атаки він підсилив середню ланку. Й без того насичену. Як наслідок – гра перетворилася на позиційну. З обох боків.

Трохи пововтузилися, погарцювали, пограли м’язами, почубилися, але в підсумку до справжнього протистояння так і не дійшло. Кожен залишився при своїх інтересах. І за стійкого переконання, що саме він сьогодні найкращий.

Нехай так і  буде. Блаженний той, хто вірує…

Залиште свій коментар

Аватар
Залиште свій коментар

Коментарі до посту

Останні Перші Популярні Разом коментарів: