Добре вже було

Дмитро Корчинський© УНІАН
Колись українців називали нацією козаків. Та необачні лицарі Січового братства становили мізерний відсоток нації, решта служили козачками при магнатах.

Всі дивуються атиповій, алогічній поведінці українців. На цю тему нещодавно відбулася нарада керівників кількох підрозділів Державного департаменту США, це питання, зокрема, порушувалося на сходці емірів оперативних напрямків Імарату Кавказ, які не відпали від Доку Умарова, це стало темою кількох жартів під час останньої конфіденційної зустрічі Ангели Меркель і Ніколя Саркозі.

Ніхто не розуміє: чому ці дивні українці не блокують центральні органи влади, не полюють за членами Кабінету міністрів, не штурмують районні управління внутрішніх справ, не підпалюють обласні адміністрації?

Це можна було б пояснити ефективністю репресивних заходів СБУ, проте СБУ не ефективна і не репресивна. ХАМАС, колумбійці, Грінпіс мріють, щоб їм протистояла саме така спецслужба. СБУ дуже вірно робить, коли бореться лише з мертвими ворогами й минулими загрозами: при Наливайченку – з НКВС, при Хорошковському – з УПА.

Між іншим, можна було б зняти непогане фентезі – агент СБУ, засланий у 1949 рік, щоб допомогти арештувати Шухевича, стикається з колегою, засланим туди ж роком раніше, щоб вбити Судоплатова, який ловить Шухевича.

Можливо, нас паралізує страх перед міліцією та армією? Проте в усьому світі міліція ефективна проти тих, хто тікає, і сама тікає від тих, хто нападає.

Єдина практикуюча структура українських Збройних сил – це Військова розвідка. Дехто з її офіцерів час від часу здаються в оренду для "виконання" в Афганістані та Іраку. Але цих кількадесят найманців замало, аби в разі потреби пацифікувати все ще доволі чисельне населення України. Ще існують приватні силові структури олігархів, де, як в дев'яностих, на 100 бригадних 1-2 стріляючих.

Нереволюційність українців не пояснюється переляком, бо їх давно ніхто не лякав. В сересері колись побутувало кумедне означення "посьолок городского тіпа". Нині ми в Україні всі мешкаємо у містах сільського типу, у державі, яка під вербою понад річкою.

Колись мені (як і багатьом іншим) довелося проглядати кредитні застави легендарного банку "Україна". Один із кредитів був виданий під відрізок асфальтової дороги від правління колгоспу до свинарника. Я не питав, що вони збирались робити з цим після неповернення кредиту, бо що я міг почути у відповідь? Хіба що українську народну пісню. Всі наші пісні і політичні програми складались у відповідь на подібні німі запитання. Саме тому в них так багато почуття і так мало сюжету.

Селяни часто сваряться, але хати один одному не палять, вони ніколи не розкуркулюють власних куркулів. Для розкуркулення потрібні двадцятип'ятитисячник з Москви, шинкар-комісар, поляк-колоніст.

"Комнезами, комнезами – превелике звання

Одіває галіхве, іде на зібрання"

Класову боротьбу й галіхве для її успішного розгортання на село довелося привозити з Москви. Українці у власній країні живуть, росіяни власну країну окуповують. Коли в сусідніх країнах їх називають окупантами, вони щиро ображаються, адже вони окуповують самих себе точно так само, як і сусідів.

Ще перший більшовик Петро Перший поділив Росію на округи, віддані під розквартирування окремих військових частин, як пише історик, "на основі принципів дії окупаційної армії, що захопила чужу країну". Нині в Росії так діє МВС. Саме тому з'явились і користувались загальною симпатією приморські партизани, а придніпровські так і не з'явилися. Коли тебе на одеській трасі зупиняє десятий поспіль пост ДАІ, то жалкуєш за гранатометом, але коли з'ясовується, що ціна питання 20 грн., то впізнаєш у цьому товстуні зі смугастим кийком свого сусіда через одну хату, якому просто в житті поталанило трохи більше, ніж тобі.

Коли росіянин чує по радіо, що в Орловській губернії зарізали дільничного міліціонера, на його обличчі з'являється замріяна посмішка. Коли українець дізнається, що на Житомирщині застрелився заступник голови місцевої податкової адміністрації, у нього псується апетит, бо себе він інстинктивно асоціює з тим, хто бере, а не лише з тим, з кого беруть.

Колись українців називали нацією козаків. Варто пам'ятати, що необачні лицарі Січового братства становили мізерний відсоток нації, решта служили козачками при магнатах, єпископах, при тих, хто заплатить, себто щиро виконували міліцейські функції.

Ми тут усі занадто свої і всі мріємо жити з бюджету, і всі наші потенційні терористи спромагаються прилаштуватись при прокуратурах, козачками у виконкомах і на посадах у судах. Хтось зі стародавніх песимістів казав, що мудрість – серед великих чисел, і він мав рацію, бо песимізм завжди має рацію.

Кожний окремий виборець – малоосвічений лох, але всі ми разом, як електорат, майже ніколи не помиляємося у своїх інстинктивних реакціях.

Ми проголосували за Януковича, бо на відміну від Юлі за ним відчувалось справжнє: угрупування, яке не розсипалося в опозиції, партійна бюрократія, здатна до проведення єдиної лінії в усіх виборчих округах, заводи його олігархів, здатність забезпечити "мертву годину" телеглядачам, які втомилися від шустерівського безсоння. Проте ми віддали йому лише трошки переваги, щоб він протримався тільки три ночі. І він, як Хома Брут, стоїть перед труною майже мертвої панночки й не здогадується, що не в панночці справа, що прийде Вій.

___________________________________

Читайте також:

Янукович і проблема буття

Дочка Путіна вчить китайську. Мєдвєдєву треба поміркувати, де святкувати наступний Курбан-Байрам. Ставка на етнічних росіян себе не виправдала ні в Підмосков'ї, ні в Криму.

Дізнавайтеся головні новини першими — підписуйтесь на наші push-сповіщення.
Обіцяємо повідомляти лише про найважливіше.

Відправити другу Надрукувати Написати до редакції
Побачили помилку - контрол+ентер
Останні Перші Популярні Всього коментарів: 8
Вибір редакції