Дума про неньку та її історичну концепцію

Дмитро Корчинський© УНІАН
Олексію Костянтиновичу Толстому присвячується (до майбутнього з’їзду працівників освіти)

Дума про неньку та її історичну концепцію
(до майбутнього з’їзду працівників освіти)

Колись молились сонцю,
І богом був Дніпро,
І берег мав високий,
На березі житло –

То глинобитна хатка
І стріха трав’яна.
В ній мешкали слов’яни -
Родина чимала.

Вони були нещасні,
За звичаєм слов‘ян.
Народжувала мамка,
На гуслях батько грав.

Повз берег той високий,
Повз наших бідолаг
Пливли човни з товаром
У Греки із Варяг.

Терпіли цю наругу
Слов‘яни сотню літ,
Відкинув батько гуслі,
Гукнув усіх синів.

Один такий кораблик
Вони підстерегли,
Глибини ж ними знані,
Знайомі мілини.

Утоплений барига,
Поділений товар,
Уся Земля раділа,
На гуслях батько грав.

Співали хором діти,
Аж пінився Дніпро.
Наскочили варяги,
І тижня не пройшло.

Вони спалили хатку,
Повісили рідню,
Бо дбали торгівельну
Кому-ніка-цію.

І згарище ще довго
Чорніло, і кістки
Біліли. Ті хто вижив,
Хрестились у Дніпрі.

Відбудували хатку
Черкаси і литва,
А батько взяв бандуру
Тай думу заспівав.

За наших славних предків,
Потоплені човни…
Човни пливуть і далі,
А наша слава – ні.

І тяжко так на серці,
Що він гукнув синів,
Гукнув кумів, онуків
І все їм розповів.

І він сказав: гей нумо!
І він почув: авжеж!
Пливе нічийний човник,
Від долі не втечеш.

І не доїхав човник,
І загубився крам,
Родина знов щаслива,
А батько – отаман!

Дзвенить його бандура,
Але поляки злі
Розбили ту бандуру
Йому на голові.

І все питав полковник
(по тім’ю обушок):
Куди подівся човник,
І хто спалив шинок.

Зламали ляхи хату,
Не стане ні на мить
Дніпро і судноплавство,
Історія біжить

По колу. Все вертає
До хатки на горі.
Наступну підпалили
Підступні москалі.

Нову валили німці,
Тоді більшовики.
А ми відбудували,
І так спливли віки.

З металобрухтом баржа
Фарватером пливе,
Під берегом рибалки.
З хатинки видно все.

Ось яхта пожирніше –
Начальство при б...х.
Засумували тато:
Бригада на нулях.

І все було етнічно,
І далі як завжди.
Трусив УБОЗ хатинку
В’язали всіх мєнти.

Їм не зламати мрію.
Ми вічні. Ми такі!
Нехай летять по небу
Космічні кораблі!

Стоїть маленька хатка
На березі Дніпра,
А скільки з неї видно
Плавучого добра!

Повзучого, летючого,
Всесвітнього добра!

____________________________________________________________________________

Читайте також:

Революція назв

Найгірше – звичка до слів. Вживаючи звично викривлені назви, ми грішимо, бо допомагаємо язичникам лишатися язичниками.

Дізнавайтеся головні новини першими — підписуйтесь на наші push-сповіщення.
Обіцяємо повідомляти лише про найважливіше.

Відправити другу Надрукувати Написати до редакції
Побачили помилку - контрол+ентер
Останні Перші Популярні Всього коментарів: 9
Вибір редакції