"Два ведра на коромысле" и "рОдный язык"

Юрій Винничук© УНІАН
Ви тільки не смійтеся, але пісні міністра Анатолія Толстоухова співають Лазарович, Басков і Кобзон.

Вадім Калєснічєнка, колишній активний комсомолець, а нині мужній борець за "Русь Святую, язык родной" настільки увірував в Бога, що вирішив захищати не тільки православних, але й православних маніяків. Певна група таких прибацаних навідріз відмовляється від ідентифікаційних кодів. Зазвичай, то сама жеброта, якій жодні податки не страшні, але страх перед ЗНАКОМ ЗВІРА, певно, передається з покоління у покоління.

На щастя, Калєснічєнка, за що б не взявся, то ніколи нічого до пуття не доведе і всюди профан. З російською мовою у нього такі самі стосунки, як і в багатьох його соратників. Якщо Єфремов на шоу Шустера висловлюється так: „На рОдном єму язикє", "на мєжчєловєчєском уровнє", "нє воюя с друг другами", то якомусь Калєснічєнка і сам бог велів.

Досить лише зазирнути на сайт борця за Русь святую і зустрінеш безліч кричущих дурниць, які демонструють нам, за яку саме "русскую" рєчь ці патріоти борються: "На сегодняшний момент, – отметил Вадим Колесниченко, – ко мне как народному депутату... поступило более 5 тысяч писем с около 21 (!!!) подписью граждан нашего государства...", "по референдумах – такого решения пока нет", "каждый имеет правА на свободное мировоЗрение", "проблемы Економики", "обЬективно обсуждать".

Ну і врешті про наболіле: "И мы должны этим гордится, развивать свое достояние и пользоваться преимуществами биЛЛингвизма".

Але Калєснічєнка не тільки в російські мові профан, він ще й нічого не тямить в українській, бо заявляє, що "знищення російської мови не призвело до розповсюдження української мови, на жаль, ми маємо не українську мову, а суржик, із львівсько-галицькими діалектами, полонізмами, та іншими сумнівними новаціями. Не політики, а вчені, викладачі-мовники на всіх рівнях волають і підтверджують, що українська та російська мови завжди одна одну доповнювали і збагачували".

Ця маячня, звичайно ж, не має здорового глузду. У будь-якій мові можна знайти іншомовні запозичення, і полонізмів у російській не менше, ніж в українській, а ще більше германізмів та латинізмів. Що ж до доповнювання і збагачування, то в 1930-70-тих роках робилося це дуже просто: українські словники штучно русифікували, викидаючи слова, які не мали аналогів у російській мові. Сотні слів були тупо заборонені: сливе, либонь, вочевидь, простовіч, навідліг, достоту, достеменно, пробі і т. д. Жодне з цих слів не є галицизмом.

Та повернемося до російської мови, яку так палко захищають регіонали. Чи багато серед них знайдеться таких, що володіють цією мовою грамотно? Серед українських російськомовних міністрів більшість анальфабети. Ніхто з них не написав би простого диктанту за третій клас.

Ось візьмемо міністра Кабінету міністрів Анатолія Толстоухова, якого недавно призначили ще й головою спостережної ради Національної радіокомпанії. Недавно, як свідчить він на своєму сайті, його прорвало: "Жизнь становится еще более полноценной, когда ты откроешь в себе способности, и они будут служить людям. В последнее время меня часто благодарят за песни, которые начали рождаться в 2006 году. Сегодня их уже под сорок. Все они о жизни, людях, любви. Надеюсь, что лучшие из них еще впереди и песенное солнце еще долго не угаснет".

Що ж – буває. Графоманії "всє возрасти покорни". Правда, убогість поетичної думки міністра така, що, читаючи його віршидла, не можеш позбутися відчуття, що писав це якийсь Вася-слюсар. Бо Толстоухов, шкрябаючи свої "пісні", ніколи не задумується над точним значенням слова, над ритмікою, або навіть над такими простими, але необхідними у поезії точними наголосами. Про рими взагалі важко щось сказати, бо це стихійна біда: она – ВОНА (це у вірші про Юлю), море – горе, полетит – болит, гол – футбол, приходит – заходит...

Пушкін, ясно, вихідний. Тим більше, що, читаючи ці творіння, мусиш раз-по-раз спотикатися об якийсь словесний покруч. А інколи вилазить ще й двозначність: "Иметь (!!) друзей – это особый труд, И божья благодать, и испытанье". Хто б сперечався! Ми це вже зрозуміли на прикладі Ляшка, що "иметь" друзів – це тяжкий процес. Згодом доведеться розплачуватися за задоволення.

Теми для пісень наш міністр бере просто з повітря. Хоча ніколи на війні не був і пороху не нюхав, але війну оспівав:

Мир без войны, как день без ночи,

Её клянут все между прочим,

"Горячих точек" в мире столько,

Что на планету смотреть горько.

Слово "смотреть" з наголосом на першому складі звучить оригінально. А що знаків пунктуації для нашого поета не існує, то часом взагалі важко второпати, про що мова:

Чеканят шаг вчерашние мальчишки,

Они теперь солдаты и братишки,

В мужской работе службе (???) дни идут,

А где-то там любимые их ждут...

Аякже, і про солдат співає наш новітній Джамбул. Што віжу – то пою. Побачив міліціонера – ану давай і йому рядки присвячу:

Мы стоим у последней черты,

На защите границы закона,

Нас в народе прозвали – менты,

Мы не против такого фасона.

Не знаю чи сам Толстоухов-заде пробував коли-небудь звертатися до міліції "мєнти". Хіба що у ранзі міністра. А то хтозна, який би вийшов фасон.

Серед міст, оспіваних міністром, виділяються Одеса, Херсон і Харцизьк. Пісня про Херсон скидається на неприхований блатняк:

Вспомню я, как здесь когда-то

Зажигал весельем хату,

До утра гуляй и пой моя душа,

Город был не то, что нынче,

Но такой же симпатичный,

И мы первые в нем были кореша.

А завершується цей шансон так:

По центральному проспекту

Мы с тобой пройдем с респектом

И устроим музыкальный сильно шум.

Найбільше пофортунило Харцизьку. Про нього Толстоухов вирішив за державні кошти (350 тисяч гривень) не тільки книгу видати, але й пісеньку ушкварити. Починається пісенька, як і слід було чекати від народного акина, словами: "Город мой. Здесь родился и вырос, И признался в любви первый раз". А далі пішли спогади про те, що "Сигареткою с фильтром украдкой Кто не помню уже угостил". На жаль, невідомо, чим набита була сигаретка. Зате повідомляється, якою тяжкою була юність міністра:

Запрещалось тогда пить, креститься

И всё слаще запретный был плод.

Пробил час и дороги, дороги

Развели нас по разным углам,

Кто исправно молиться стал богу,

Кто доверился тёмным местам.

Маймо надію, що проблема "пить, креститься" для міністра нарешті вирішена і він ці два омріяні в юності заняття успішно чергує. Ось тільки згадку про якісь темні місця я б прибрав. А то чого доброго Хазяїн прочитає і подумає, що то про ті саме місця, де він побував.

А чи міг Толстоухов не оспівати "Шахтар"? Ні, не міг.

Победы, очки не даются случайно,

Фортуны футбольной изменчивый миг,

Игре отдавайтесь ребята отчаянно,

Придет чемпионский и кубковый миг.

І знову бачимо оригінальні рими: "Изменчивый миг" – "кубковый миг".

Ви тільки не смійтеся, але пісні Толстоухова співають Лазарович, Басков і Кобзон. Ну, звичайно, вони не співають про те, як "устроим музыкальный сильно шум", а про любов: "Мы без любви не видим в жизни смысла, Идем за счастьем, словно за жар-птицей, Они, как два ведра на коромысле, А в них живая плещется водица".

Я вірно зрозумів, що любов і щастя – це, як два відра? А міг же ж і на банальність зісковзнути: два крила, наприклад. Далі виясняється, що "Любовь порой, как нож бывает острой, А счастье где-то бродит по округе". Так що з відрами всіляко буває, поки одне ріже – друге блукає. Ой, щось і я вже римами забалакав.

А чи міг поет не написати щось і для дітей? Звичайно, що не міг. Для цього і створена "Колыбельная", в якій дитину інформують про те, що "Солнце уже за горой, По небу ходит луна, Звёзд разбежавшийся строй, В гости ночка пришла И вокруг тишина". Якщо дитина раніше думала, що місяць ходить по землі чи їздить на "бентлі", то тепер уже буде точно знати, що таки по небу. І не серед дня, а таки серед ночі. Правда, "звёзд разбежавшийся строй" – жодна дитина не тільки не вимовить, але й не зрозуміє. Ну що ж, для того є мама чи бабуся, які й зобов'язані донести до дитини глибокі міністерські думки.

Та найбільше мене зворушила звістка, що Толстоухов почав віршувати ще й "на мові" аборигенів. Разом зі ще одним автохтоном Злотніком зварганили вони "Марш держслужбовців". Пісня, конєшно, кульгає на ритміку, та й з римами проблема, зате яка ж соковита мова: "Ми Державіни службовці країни", "Так с давне повелося, бо пращури так вчили", "У пам'яті народної загояться всі рани, Бо ми уже на марші і я, і він, і ті".

Що за таємничі "ті" ми можемо лише здогадуватися. А останній куплет взагалі казка:

Все змініться на краще і рідна Україна,

Розквітне калинове наш український рід,

Державна справа наша як пісня в далеч мине,

Нехай іі почує весь український світ.

Аякже, поета видно по халявах. З вухом точно не все гаразд. Недарма саме Толстоухов вигадав для службовців секретаріату Кабміну "дресс-кодовий" наказ. Тепер усі чиновники, заки "державна справа в далеч мине", мусять вдягатися в синеньке і сіреньке і не перебувати на роботі в одному і тому ж костюмі два дні поспіль.

Але хіба це для нашого чиновника проблема? Та він з радістю б виконав і наказ не приїжджати на одному і тому ж авті два дні поспіль.

__________________________________

Читайте також:

Танго Рамзан

До якого маразму можна дійти, взявшись узгоджувати підручники історії, яскраво видно на скандалі, який розгорівся у Росії.

Дізнавайтеся головні новини першими — підписуйтесь на наші push-сповіщення.
Обіцяємо повідомляти лише про найважливіше.

Відправити другу Надрукувати Написати до редакції
Побачили помилку - контрол+ентер
Останні Перші Популярні Всього коментарів: 72
  • светлана светлана 3 листопада, 10:59 Згоден 8 Не згоден 4 а вообще-это просто ужас: засилье воинствующего хамья. и оно же ещё и стихи "пишет"... а если ему захочется хрестоматийного увековечивания себя,не дай Бог и не про нас будет сказано? так дети наши ещё и учить это будут? а детям такое нельзя. он же недаром за Державну мову взялся! что-то с этим делать все-таки надо. відповісти цитувати Дякуємоспам
Вибір редакції