Дві біди київського "Динамо"

Валерій Газзаєв та Андрій Шевченко© AFP
І мова зовсім не про дороги та телепнів. Проблеми "Динамо" - передусім у голові. Газзаєва і Шевченка.

У новітнього "Динамо" бували часи й гірші, але такого розхлябаного безбарвного різноголосся, що панує нині, коли хто в ліс, а хто за дровами, згадати надзвичайно важко.

Сабо: в "Динамо" існують серйозні внутрішні протиріччя

Команду після зимових канікул ніби підмінили. Таке враження, що до відновлення сезону київський колектив готувався в фронтових чоботях на бетонних плацах десь в середніх широтах Росії, а не в оптимальних умовах піренейського та близькосхідного клімату. "Динамо" показово не біжить. А ще – грає без характеру, вогнику, думки. Власне, й грою як такою нинішні динамівські муки назвати складно.

Суркіс: Газзаєв розбереться

Однак попри видимі і навіть очевидні передумови такої різкої зміни в настрої чинного чемпіона, що криються в недоліках міжсезонної підготовки, власне глобальні проблеми таких метаморфоз треба шукати в іншому місці. На мій погляд, корінь динамівських бід – Валерій Газзаєв та Андрій Шевченко.

Наразі не збираюся ставити під сумнів кваліфікацію, здобутки та авторитет цих двох, без перебільшення знакових та харизматичних динамівських особистостей. Обоє довели – причому неодноразово – свою спроможність. І, можливо, доведуть ще не один раз. Проте на даний момент особисто я вбачаю обох опосередковано (а то й напряму) винними в тій ситуації, що нині склалася як всередині команди, так і того, що твориться на полі.

Валерій Газзаєв прийшов до команди на хвилі її небувалого за останні роки підйому. У той же час Валерій Георгійович, маючи достоту вражаючий список регалій, розглядався цілком адекватною заміною Сьоміну. Одним словом, надії на подальший прогрес флагмана українського футболу з приходом Газзаєва мали під собою місце.

Одначе у цьому контексті варто говорити про першу і найголовнішу концептуальну помилку російського фахівця, яку йому й досі не вдається виправити. Він чимдуж намагається прищепити свої порядки в чужому монастирі непопулярними, а під час і драконівськими методами. Із грацією слона він намагається лавірувати серед крихкого скляного посуду. Я не збираюся говорити, погано це чи добре, мова йде лише про те, що ці методи не працюють.

На відміну від Газзаєва, Сьомін не йшов на відверту конфронтацію з фактично всіма структурами команди та клубу. Юрій Павлович діяв обережніше, хитріше, якщо бажаєте. Складалося враження, що окрім голови Сьомін працював ще й серцем.

Стосовно методів роботи Валерія Георгійовича такого враження не складається. Екс-керманич московських армійців зумів за короткий час серйозно перекроїти структурні побудови команди, над якою так трепетно працював Сьомін. Знову ж таки, не збираюся казати, що це неправильно. Проте його робота видимих плодів не дала. Команда, що мала якісь функціональні дані, закладені ще ЮрПавловичем, а також отримавши емоційний ефект від приходу нового тренера, на старті сезону в національній першості громила всіх і вся.

Проте коли прийшов час плодів уже газзаєвської реформи, стало очевидним, що вони, плоди ці, місцями незрілі, а подекуди навпаки червиві. Єврокубкова кампанія виявилася повністю проваленою. Причому довелося знову згадувати підзабуту хронічну хворобу киян – відсутність характеру та концентрації, що й призводило до дошкульних поразок на останніх хвилинах.

Проте замість того, аби розібратися в усьому цьому, зробити висновки, а то й просто випустити пар під час зимового антракту, Газзаєв вирішив ще тугіше закрутити гайки. Ця достоту болісна процедура не могла пройти непомітною для колективу. Почалися конфлікти. Одні – яскраво виражені, як з Алієвим, інші – притлумлені, як з Гусєвим чи Сабличем.

Варто згадати також і про конфронтацію Газзаєва з Базилевичем та Чохонелідзе, що, певна річ, не могли додати позитиву динамівському механізму. Маючи сильний характер, проте ставши фактично заручником обставин, динамівський наставник змушений був шарпатися із одного боку в інший. То він заявляє, що робитиме ставку на динамівських вихованцях, то несподівано вирішує придбати чергового бразильського чебурашку.

Усе це в комплексі й відклало свій негативний відбиток на гру киян на старті весняної частини сезону. Безумовно, можна говорити й про невезіння, особливо на вирішальній фазі атак, проте будемо відвертими – навіть на цьому тлі суперники киян також могли створювати небезпечні ситуації поблизу воріт Шовковського. Відтак, на жаль, мова має вестися про серйозну й системну кризу. Причому не тільки змагального ґатунку.

Виходити з цієї достоту неприємної ситуації "Динамо" має самотужки. А вихід із неї найчастіше там, де був вхід.

Тобто, Валерію Георгійовичу треба переосмислити своє ставлення до команди в цілому й окремих її виконавців. Розумію, що зробити це йому буде дуже складно. Якщо взагалі реально. Проте іншого варіанту немає. Інакше ужгородська ситуація повториться знову й знову, і за спиною Зуєва чи Лужного сховатися вже не вдасться.

Тепер про Шевченка. Існує думка, що зараз найбільш дієва ланка динамівського механізму – саме Андрій. Не збираюся таку тезу ставити під сумнів. Перебуваючи далеко не в найкращій своїй формі, Андрій Миколайович на тлі своїх молодших колег має відверті переваги. У той же час Шева постійно перетягує ковдру на себе, діючи ледь не на всіх позиціях одразу. Невдале виконання "стандартів" Шевченком уже давно стало не тільки показовим, а й підставою для глузувань. Але Андрій Миколайович, як, власне, і Валерій Георгійович, із впертістю, що межує із клінікою, не збирається виправлятися чи робити якісь висновки. Впевнений у своїй значущості, а головне – незамінності, Шевченко може дозволити собі все. Причому як на полі, так і за його межами. А це, певна річ, також негативно впливає на його молодших колег по амплуа. Флегматичний Милевський ще більше впав у апатію, а неврівноважений Ярмоленко узагалі ризикує розчинитися в сірій масі.

Щоб цього остаточно не сталося, двом динамівським лідерам – Шевченку та Газзаєву – вкрай необхідно змінити свій підхід до справи, себто почати шукати причини в собі, грати й діяти не лише для себе, а й для партнерів та підопічних. Якщо таке станеться, оточуючі одразу відчують. І реанімуються. Бо, попри все інше, вони таки мають достатню для наших широт кваліфікацію та мотивацію. Якщо ж ні, то принаймні для Газзаєва ввімкнеться зворотній відлік. А найближчий календарний матч – проти "Металіста" - може перетворитися на реінкарнацію лігочемпіонських мрій слобожанського клубу.

Дізнавайтеся головні новини першими — підписуйтесь на наші push-сповіщення.
Обіцяємо повідомляти лише про найважливіше.

Відправити другу Надрукувати Написати до редакції
Побачили помилку - контрол+ентер
Останні Перші Популярні Всього коментарів: 22
Вибір редакції