Джентльмени невдачі

Ну що, настрайкувалися?! Ну що, забойкотували двадцять п’ятий тур чемпіонату?! І хто ви після всього цього словоблудства, дорогі наші судді?

Вітчизняний суддівський корпус, так звана його еліта, хотіла зайвий раз нагадати про себе. Нагадати гамірно, авторитетно. Мовляв, ми – сила. І можемо не лише тихенько брати, а й гучно примушувати загал себе поважати. Ага, змусили. Джентльмени невдачі...

Відверто кажучи, досі не можу збагнути, яка мудра голова придумала написати "чолобитну" від імені українських суддів великим футбольним начальникам і винести всі свої претензії на сторінки преси, та ще й пообіцявши, у разі чого, пригрозити кулаком. Мовляв, ми такі праведні і згуртовані, що якщо об нас й надалі будуть витирати черевики усі, кому не лінь, ми не лише образимося, а й не вийдемо на роботу. Мало того, що ця персоніфікована анонімка була написана кострубато, алогічно й непереконливо, так ще й її підпільні автори ймовірною відмовою від обслуговування матчів чергового туру чемпіонату ставили під удар свою й без того небездоганну репутацію.

І що тепер? Двадцять п’ятий тур прийшов. Грисі та Покидьки чинненько, стрімголов і шанобливо дмухали за обидві щоки в свисток, панічно боячись, як би чого не вийшло, перетворивши кулака на бульку з носа. Налякали їжака незахищеними півкулями. Були на рівні плінтусу, а тепер опустилися ще нижче. Мабуть, правду кажуть, що в нечистотах броду немає.

Огляд матчів 25-го туру Прем'єр-ліги

Далі хотілося б сказати, що тепер, після такої публічної ганьби та самолінчування наші ревнителі футбольної Феміди стануть хоча б обережнішими. Хоча б. Бо про мудрість вести мову недоречно. Це вже клініка. Адже скільки дурня не товчи, він не стане кмітливішим. Хіба що організм його врешті-решт адаптується до потиличників.

Воістину, інколи краще свистіти, ніж говорити. Затямте це собі, затуркані посіпаки із фантомного суддівського Майдану.

Але не тільки суддівською спробою плюнути проти вітру запам’ятався черговий тур футбольної першості. До фінішу сезону – все ближче й ближче, тому хочеш чи ні, але мусиш вирішувати свої проблеми. Тут кожен бал, кожен м’яч важливі не менше, аніж поправки до Конституції. Один правильний рух (як у ФК "Львів") – і ти вже майже не аутсайдер. А один неправильний (як у "Іллічівця" чи "Харкова") – і вас уже майже дружно стусають, наче кривеньке лоша в табуні.

Що вже тоді говорити про розбірки тих, хто претендує на щось більше, ніж просто гріти боки в турнірній багнюці. Он "Дніпро" здобув кілька перемог – і вже майже в шоколаді. Турнірному. Бо до статусного, справжнього – йому як Тигіпку до Потебенька. Чи навпаки. Щоб хто не говорив про нинішню дніпропетровську команду (на кшталт гендиректора клубу Стеценка – "Дніпро" з кожним туром виглядає все краще"), особисто я вперто переконаний, що гра команди не відповідає ні амбіціям клубу, ні футболістам, котрі зібрані під її знаменами. Команда все одно мучиться, а не грає. І якби все це відбувалося на тлі хоча б медальних претензій, на ці муки можна було заплющити очі. А замість цього доводиться дивитися, не моргаючи. Зате червоніючи.

А ось кому червоніти не з руки, так це наставникові гірників. Після того, як Мирча Михайлович оформив всі свої питання із подальшими трудоднями, він може тепер не лише спокійно спати, а й знову безболісно перевтілюватися на фахівця розмовного жанру. Виявляється, що нині стан футбольного поля в Донецьку набагато гірший, аніж був місяць тому. А ще виявилося, що "Шахтар" свого часу не здолав "Лілль" тільки тому, що завадило все те ж поле. До пролонгування контракту румунський Містер був явно обережніший у висловлюваннях. Дійсно, можна йти ва-банк, маючи за плечима банк.

А щодо "Лілля" – то хотілося б розставити усі крапки над "і" й заодно дізнатися: три м’ячі, що "Шахтар" швиденько пропустив від французького середняка на його полі – також винятково через незадовільний стан газону?

Хоча, відверто кажучи, щодо лайнсменів наставник "Шахтаря" має рацію. Помиляються вони дуже часто. Приміром, Левандовський на останніх хвилинах зустрічі забив чистий м’яч "Чорноморцю", проте боковий суддя чомусь не зафіксував взяття воріт, натомість сигналізуючи про офсайд. А скільки разів таким чином асистенти рефері зривали атаки й самих одеситів!

І вони після цього знову волатимуть про справедливість?

Тобто, абстрагуючись від локальностей та прізвищ, можу загалом стверджувати, що "Шахтар" мав не тільки регламентне, а й моральне право прохати в Федерації футболу "виписати" на півфінальний матч Кубка України проти "Динамо" закордонного арбітра. І в цьому контексті недоречно звинувачувати гірників, адже, окрім усього іншого, вони виконали й умови процедури. Проте, якщо дотримуватися букви закону, то й ФФУ, за великим рахунком, не зобов’язана будь що надати донецькому клубу іноземного суддю. Борзописці федерації, коли клюнув півень в непідходяще місце, мерщій показали документи, де вони спілкувалися і з УЄФА, і з іноземними асоціаціями з цього приводу, проте марно. Можна й треба звинувачувати контору Григорія Михайловича в вайлуватості і відсутності належного професійного устремління, проте букву закону вона таки не порушила. Інша справа, що з суто морального боку функціонери федерації показали себе далеко не ліпшим чином. Хтось дійсно сумнівається, що вони могли знайти суддю-іноземця, але не доклали для цього максимум зусиль? Отож і я про те. Є й інша біда. Тепер ще й український рефері, якому доведеться обслуговувати той матч, буде в прямому й переносному значенні кинутий під танк. Не доведи господи йому результативно помилитися як в одну, так і в іншу сторону. Моментально з’їдять. І не вдавляться. Будьте певні.

А з самим цим турніром – Кубком України – дуже вже некрасиво вийшло. Мало того, що безпідставно перенесли один півфінальний матч на середину травня, так ще і в разі нічиї "Шахтаря" з "Динамо" не зведуть кінці з кінцями, як і коли грати повторну зустріч – для неї в календарі просто місця немає. Виходить, що кубок той по-справжньому потрібен хіба що "Ворсклі" з "Металістом". Та їхнім уболівальникам.

Зате таких черг за квитками на футбол, як минулого четверга на вулиці Грушевського, я не бачив давно. Одразу ж зринули в пам’яті інші часи, інша країна, інший футбол. Тоді це було звичним явищем. Нині – така ж рідкість, як і виконані обіцянки нашого прем’єр-міністра.

Проте факт, що наш футбольний глядач хоче справжнього футбольного дійства. І справа тут не лише в півфіналі єврокубка. На матчах внутрішнього розливу "Динамо" – "Шахтар" чи "Шахтар" – "Динамо" таких черг я не пригадую. Насамперед тому, що в таких поєдинках, попри те, що вони апріорі принципові та значимі, все одно бувають резервні склади, резервні мотивації, навіть резервні думки. Тому й черги відповідні. На континентальній арені для наших клубів і наших глядачів усе справжнє.

Добре, що у цей пастеризований час є хоча б така віддушина.

Залиште свій коментар

Аватар
Залиште свій коментар

Коментарі до посту

Останні Перші Популярні Разом коментарів: