Елегія для сирних коників

Насправді сир не повинен, не має права бути неїстівним. Коники з неїстівного сиру – чим не символ нашого існування? Сир нашого існування настільки поганий, що з нього залишається ліпити коників, щемку іграшку для бідних. Не наїмося – то хоч набавимося.

"Овочі запечені в яйці"... Цікаво, в чиєму цього разу.

Меню українських закладів громадського харчування, як завжди, вражають своїм убивчим креативом. Якби завдати собі такого клопоту, з них можна було б видати книгу найабсурдніших, просто-таки сюрреалістичних рецептів. Буряк у майонезі, сало в шоколаді, піца у пельменях, деруни з ікрою. Всього й не перелічити – стільки цих смакових покручів наплоджено за останні десятиліття героями нашого малого й середнього бізнесу. І хто тільки споживає все це добро? Не самі ж гості із засніженої й вічно голодної Московії! Знаходяться ж і тут охочі до всілякої "палички краба", "шаурми царської сексуальної" чи ще до якого-небудь "філе ангела".

Пригадую, в одному із закладів нам якось трапився салат "Говорун с яйцами на горошине". Страшно навіть подумати про те, як цей "говорун" говоритиме з твого живота.

Гаразд – рецепти рецептами, головне, щоб люди мали втіху від усіх тих смаколиків. Тим більше, що кулінарна тематика тепер побиває всі рекорди. За моїми спостереженнями, кількість сайтів, присвячених приготуванню їжі, як і кількість книжок, написаних про це ж, невдовзі перевершить у рази кількість порнографічної продукції. І не лише в Україні, а й в усьому світі. Мабуть, дається взнаки наближення світової продовольчої кризи, якщо кекси за популярністю та клікабельністю переплюнули секс.

Але тепер я не про це. Вернімося до наших героїв-куховарів. Невже вони не знають, що тільки у примітивних кухнях страви називають просто за назвами продуктів – овочі, яйце? Українська ж кухня аж ніяк не примітивна, просто в ній багато чого забули. Якби нинішні кухмістри мали якось назвати борщ, то вони казали б "суп із капусти, буряка, свинини й моркви". Але ж насправді він називається борщ! І голубці - це ж теж не "рис у капусті". Та й італійські frutti di mare – "плоди моря" - зовсім не те саме, що запозичені нами в росіян нудні й бюрократично-безкрилі "морепродукти", від яких так і відгонить якимись іще потворнішими "нафтопродуктами" чи й узагалі "продуктами розпаду".

Радянська кулінарія стала пострадянською, тобто не змінилася. Ні, перепрошую, змінилась – але тільки в сенсі гастрономічного (читай – астрономічного) подорожчання.

Скільки все-таки ми втратили за сімдесят років панування майонезу й сурогатних пельменів! Здається, навіть прості речі незворотно втратили свій смак. Тепер коли мої знайомі іноземці запитують, які саме страви української кухні варті їхньої уваги, я розводжу руками. Сказати їм, щоб ніколи не їли борщу по ресторанах? Перше, що спадає мені на думку, це порадити їм шукати господиню, яка вміє всі ті страви зготувати. У цьому випадку "шерше ля фам" спрацьовує на сто відсотків. "Харчуйтеся в українських родинах, бо лише в такий спосіб ви зможете відкрити для себе нашу кухню, - кажу їм я. – Напрошуйтеся в гості до українців – і буде вам щастя".

Так, це правда – у нашій традиції ніколи не існувало доброго (в їхньому, іноземців, розумінні) сиру й вина. Зате у нас є сирні коники. Перечитуючи днями "ФМ Галичину" Тараса Прохаська, я надибав на чудовий пасаж про них: "Походження цих витворів ще незнаніше, як те, звідки взялися наші гори. Але такі грудки витягненого у певний спосіб сиру є справжнім символом гірської країни. Коники ще й виглядають так, що неможливо відвернути від них погляду. Вони можуть бути осідлані, зі зброєю і навіть з бочівками, перекиненими через сідло. У їхній нібито примітивності є якісь такі гармонія і знаковість, які відкидають нашу пам'ять на кілька тисячоліть назад - коли всього було дуже мало, але все було надзвичайно важливим". І трохи далі: "Якби з Карпат треба би було щось вивозити контрабандою, то сирні коники якнайкраще надавалися б до цього. Бо вони – надзвичайні. Відразу розумієш, що це щось незрозуміле, але дуже значне".

Я перечитував це – і згадував, як воно було в моєму дитинстві. Загалом у ньому було не надто багато їстівного. Про різноманітність їстівного взагалі не згадуймо. До нашого дому часом прибивалися сирні коники з Косова (класичні, так би мовити). Об них можна було зламати зуби. Іноді я таки намагався їх надгризати. Дітям властиво куштувати улюблені іграшки на смак. Звісно, з надкушуванням коників у мене нічого не виходило – вони були твердіші за мене. Дорослі мене за це сварили – що ти робиш, вони ж неїстівні, це не їжа, це – іграшка.

Насправді сир не повинен, не має права бути неїстівним. Коники з неїстівного сиру – чим не символ нашого існування? Сир нашого існування настільки поганий, що з нього залишається ліпити коників, щемку іграшку для бідних. Не наїмося – то хоч набавимося.

_______________________________________________________________________________

Читайте також:

Вабі-сабі

Сказали б наші російськомовні співвітчизники щиро – нам українська в облом, і жодних мотивацій більше не треба. Однак, щоб прикрити всю цю класичну російську обломівщину, вони вигадують якісь ідейні месиджі.

Залиште свій коментар

Аватар
Залиште свій коментар

Коментарі до посту

Останні Перші Популярні Разом коментарів: