Епоха розвинутого рогулізму

Юрій Винничук© УНІАН
Нестримний потяг рогулів до високого почався від Кучми, який намагався зацитувати Монтеск'є, не навчившись спочатку вимовляти його прізвище.

Є таке гарне львівське словечко «рагуль», чи «рогуль» яке успішно проникло в жаргон і обросло різними похідними поняттями. У Львові рагулями називали мешканців передмістя, яких від міста відділяли рогульки, рогатки чи то пак шлагбауми на дорогах. В'їзд на возах до міста дозволявся тільки уночі, а на світанку, спродавши свій товар перекупникам, селяни і передміщани покидали місто. Отже рогулями були прості неосвічені люди, і коли когось хотіли охарактеризувати, як людину недалеку, то називали рогулем.

Від рогуля походить поняття рогулізм. І я, думаю, нікого не здивує той сумний факт, що ми живемо в епоху розвинутого рогулізму. При владі у нас суцільна неосвічена рогульня, яка проте за допомогою своїх спічрайтерів намагається будь-що виглядати інтелігентно і вражати електорат своїм „інтелектом”. Для цієї світлої мети вони люблять цитувати афоризми та віршики.

Нестримний потяг рогулів до високого почався від Кучми, який намагався зацитувати Монтеск'є, не навчившись спочатку вимовляти його прізвище. Кучма, який за свого депутатства у Верховній Раді був росіянином, балотуючись у президенти, перекинувся на українця, але ним так і не став. Російська культура, точніше попса, була йому значно ближча.

Ющенко, звичайно, українофіл і патріот, але теж рогуль, бо живе у якомусь вимріяному ним світі, нікого не слухаючи. Якось мені довелося перебувати з ним у тіснішому колі, дехто з присутніх намагався щось сказати президентові, порадити, як підняти обвислий рейтинг, але він нікого не слухав. Він молов і молов якісь геть несуттєві на цей момент речі, зовсім не те, що хотіли б почути ті, хто з ним так прагнув зустрітися. Я подумав: а може, це якийсь ходячий робот? Цей, як його... робокоп? Чи скоріше робопрез?

Я б на його місці свій рейтинг підняв за кілька днів. знаєте як? Привів би в Раду сотню мордоворотів у масках, обставив би ними усі стратегічні місця і оголосив, що я, президент, своєю волею знімаю з усіх вас, мудодзвонів, недоторканість. А вам залишається тільки проголосувати разом з іще цілим списком законів, на які чекає наш народ. Доки не проголосуєте, звідси не вийдете. А хто попре до системи Рада, або без дозволу до трибуни, дістане в рило. І щоб телебачення це все демонструвало наживо. Всенародна ненависть до нардепів уже така сильна, що маски-шоу від президента сприймуться на ура. Якось же ж Кучма зумів влаштувати легендарну „конституційну ніч” і нічого, жодного потрясіння не сталося.
Але рогулізм – це щось таке невиліковне, ненамацальне, а тому сподіватися на тверду руку президента годі.

А чого нам сподіватися від Юлі? Там з культурою теж не альо. Її „улюблений поет Есхіл” був насправді драматургом, а не поетом. І якщо торік на книговидання було виділено понад 28 мільйонів гривень, то цього року трохи більше мільйона. Так що українського Есхіла ми не скоро побачимо.

Зате можна собі чітко уявити, що нас чекає при Януковичу. Його культурні запити воістину нижче плінтуса. Як і його електорату. Це вже спадкове. Чимчикую я Майданом у Києві, а там з трибуни лунають „рєчьовкі” на славу Дона:

Януковічь – наш гєрой,
С нім ідьом ми смєло в бой.
Он вєдьот бєз лішніх слов –
Лідєр всєх проффєсоров!

Давно і надійно забутий у Росії графоман Павєл Бєспощадний, якого проффесор зробив Безсмертним, виявляється ледь не донецьким класиком. Віршомаз, про якого у порядному товаристві не прийнято згадувати, стукач, який гнівно викривав Пастернака, Зощенка і незабутню Ахматову-Ахметову, став найцитованішим в устах Партії Регіонів.
Правду сказати, в порядному товаристві згадувати цього поета-чекіста не дуже випадало б. Нагадаю, що коли Борисові Пастернаку у 1958 р. присудили за роман «Доктор Живаго» Нобелівську премію, то Павєл Бєспощадний розродився віршиком «Битая Лжевага»:

Сопит, надменно сжав уста,
Строчит Живаго-Фауста.
Скопец, пропахший ладаном,
Хотел подсунуть гада нам.
И, как бирюк, прищуря глаз,
Глядит в окно открытое,
Какие новости у нас?
– Твоя Лжевага битая!
Хоть премией означена,
Что вся испасквильнячена,
А в общем злая мрачь она –
Гнилая пастерначина.

А оце днями наш проффесор зблиснув новим талантом – заспівав. І не що-небудь, а пісню, яку, за його словами, будуть співати не тільки по всій Україні, а й закордоном. Автором цього світового хіта є начебто якийсь таємничий друг Януковича, теж (ги-ги) шахтар, якого уже нема серед живих. Мене у тому шедеврі донецької літератури зацікавив рядок, де шахтарський „отряд уходит за углем, как будто в ад”. Нічого не кажеш, бадьора пісня і головне жизнєутвєрждающая. Та ще й з нальотом містики, бо матері і жінки (?) „ждут сыновей, что ищут в шахте дух отца». Ну чи не страх Божий? Виходить, що шахтарі ще й мисливці за духами.

Але найбільше я балдію від тієї російської мови, яку так прагне проффесор зробити другою державною. „Пою ЗА тех, кто встретит утром сонце... ЗА мам и жен...” – це як? Може, все ж таки „я п’ю за тех”? Балдію і від неоковирного подвійного чтокання: „За мам и жён, ЧТО, сидя у оконца, Ждут сыновей, ЧТО ищут в шахте дух отца»? А як вам „утром смоет уголь ИЗ лица”? Десь я вже подібне чув. Ага! Це ж, цитуючи Бєссмєртного-Бєспощадного, Янукович замість „вытер пот со лба" натхненно виголосив "вытер пот ИЗ лба". Як тільки вимовити йому оце вдалося!

Але цікаво – цей неоковирний віршик існує ще в одному варіанті. На сайті Януковича перші два рядки добряче спотворено. Замість «Шахтерский край, где терриконов ряд, Где уголь в шахтах с потом пополам”, бачимо: «Шахтерский край, где терриконы в ряд, Где уголь с потом, шахты (???) пополам”, а замість „отряд уходит за углём, как будто в ад!” – „уходит в подземелье (!), словно в ад”. Бррр!

І, що ще цікавіше, зникло оте „пою за”. Натомість маємо: „Хочу сказать ЗА тех, кто утром встретит солнце, Кто утром смоет уголь из лица ЗА мам и жен...” Відразу пригадується пісня „я вам нє скажу за всю Адєсу”.

Я от думаю, чи дуже втішилися б самі росіяни, якби в Україні запанувала отака друга державна мова на донецько-одеському жаргоні та ще й у супроводі культурних здобутків, від яких сама Росія давно вже відреклася, бо замість донецьких графоманів воліє все-таки Ахматову і Пастернака.

Дізнавайтеся головні новини першими — підписуйтесь на наші push-сповіщення.
Обіцяємо повідомляти лише про найважливіше.

Відправити другу Надрукувати Написати до редакції
Побачили помилку - контрол+ентер
Останні Перші Популярні Всього коментарів: 21
Вибір редакції