Етат нємислімий украінскій язик!

Юрій Винничук© УНІАН
На одному з телешоу мадам Богохульська сказала фразу, яку я так і не можу забути: „Я хараша в сексє”. Відтоді мене не покидає гнітюча думка: ну, чому, чому люди так часто помиляються у своєму покликанні?!

Ну, чому так буває, що коли мадам Богохульська зблискує своїм своєрідним інтелектом при стабільно вимкненому ай к'ю, нікого, хто б поставив їй діагноз, поруч нема?

У п’ятницю на „Свободі слова” вона відкрила неабияку Америку і, можна сказати, потрясла науковий світ. Точніше – на шоу вона тільки повторила те, що перед тим записала спеціально для російського телебачення.

Так от: Інна з букетом троянд крупним планом. У Москві. Вона йде – камера перед нею задкує, як тореадор перед биком. Хоча наша Інна цілком мирно налаштована і навіть усміхається.

Усміхається вона Москві, якій признається у любові і доповідає, скільки тут у неї друзів. А приїхала вона сюди, щоб „пачтіть” пам'ять великого сина України Миколи Гоголя. І оце вона суне до його пам’ятника. Вона суне, камера задкує, бо хтозна, чим це ще закінчиться. Ану ж наша Інна, як незабутня панна сотниківна раптом у повітря злетить. То нічого, що мітли в руках нема. Замість мітли – проект нового українського закону про мову. Ось вона – міна уповільненої дії! Ось цей фугас під українсько-російські дружні стосунки! Бо це закон, який „унічтожаєт русскій язик”! Як колорадський жук.

І Гоголь, за словами Інни, мав би зараз перевертатися в гробу, дізнавшись про цей закон. А тому Інна несе цей закон до його пам’ятника, щоб Гоголь прочитав, ужахнувся і тричі перевернувся. Не знаю, кому буде від цього добре.

Яким чином цей закон нищить „радную рєчь” Інни? А таким, що вимагає, щоб українці у своїй державі спілкувалися винятково українською мовою. А найгірше те, що за цим законом усі наукові праці теж повинні писатися українською мовою.

Тут мусимо уточнити. Інна трішки спізнилася. Закон про подання наукових праць на здобуття наукового ступеня державною мовою діє давно. А перед тим діяв інший закон, за яким навіть праці присвячені українській мові, літературі чи фольклору слід було подавати винятково на общєпонятном. І Інну це не гнітило. А тепер гнітить. Бо ж подумати тільки: „Еті нєдаумкі даже нє панімают, что тєрміналогіі нєт украінскай саврємєннай!”

Як можна писати наукові праці українською, обурюється Інна, коли українських технічних (в іншому варіанті – технологічних) словників не існує! А останній словник, який було видано – це словник Вернадського у... Тут маємо аж три варіанта: а)„в пєрвой палавінє ХХ вєка”, б) „даже в пєрвай палавінє 20-тих ХХ вєка” і в) „у 1924 році!”. Останній варіант прозвучав на „Свободі слова”. Ось такий тест із трьома невірними відповідями.

Почнемо з того, що жодного технічного словника Вернадського історія не знає. До термінологічної Комісії, яка діяла у 1918-19 роках при Академії Наук, він не належав, а, коли у 1921 р. було засновано Інститут української наукової мови на чолі з Агатангелом Кримським, Вернадський взагалі змушений був покинути Україну і виїхати в Росію.

До 1933 р., коли розпочалися репресії і тотальна русифікація, в Україні, не рахуючи Західної, було видано 83 термінологічних словника з різних галузей знань. Наступний етап творення української наукової, в тому числі й технічної, термінології, почався вже наприкінці 1950-тих. Звідтоді й до сьогодні видано більше сотні різноманітних наукових словників, в тому числі й перекладних: з російської та англійської. В 1973 р. в Україні було видано першу в СРСР „Енциклопедію кібернетики” у двох томах. Нема такої наукової галузі, яка б не мала розробленої української термінології. Є навіть ветеринарний словник – спеціально для нашої Інни.

Звичайно, якби Інна взяла в руки ці словники, то викликали б вони в неї черговий напад їді. Адже творення національних наукових термінів у будь-якій раніше поневоленій нації завжди на перших порах викликає скрегіт зубів у представників імперських націй. Можна лише уявити, як реготали німці з таких новітніх чеських термінів, як „дівадло” замість „театр” або „почітач” замість „комп'ютер”.

Шляхом творення нових термінів пішли зараз македонці, словаки, хорвати і словени. Тепер болгари, чехи і серби мають з чого кпити. Болгари теж, як і наша Інна, скрушно зітхають, що вони з македонцями рідні брати, у яких ще недавно і мова одна була, а тут така зрада! Те саме кажуть серби про хорватів. І у них була одна мова, але зараз вони з кожним роком усе більше одна від одної віддалюються, бо хорвати взялися за творення своєї наукової термінології. Який жах! Так що не тільки Гоголь крутиться у труні, а й Вук Караджіч, і Іван Вазов.

Інна не знає, що російську наукову термінологію, як і усі абстрактні поняття, творили українські вчені, яких Петро Перший стягнув до Москви. А творили вони цю термінологію просто і дохідливо за латинськими та німецькими зразками. І так само, як у німецькій, де слово нанизується на слово, кляті малоруси понанизували і російські слова. Звідси й походять усі ті «пре-до-пре-деления», «пред-на-чертания» і т.д.

Та це тільки початки жаху. Далі Інна підходить до пам’ятника Гоголю, і перед тим, як покласти букета й примірник нелюдського українського законопроекту, хреститься і б'є поклони. Ця сцена особливо зворушує. Ніхто ж не знав, що Гоголь уже святий.
„Ви падумайтє! – волає Інна. – Ані же даже Пушкіна пєрєводят на украінскій язик! І дєті (тут драматизм її голосу нагадує плач Ярославни на валу) ізучают на нємислімом (!!!) украінском язикє еті вєлікіє строкі!!!” Гримить грім, блискає блискавка, валяться стіни, з гробу встає Гоголь і, потрясаючи проектом закону, гірко ридає. Це вже моя фантазія, цього в російському ролику нема. А шкода. Бо не бере за душу.

Тобто цікава картина. Пушкін мордовською, чуваською, не кажу про польську, словацьку, македонську, – це нормально, а українською – повний маразм. На жаль, Інна не знає, що „вєлікіє строкі” Пушкіна для світу не такі вже й великі. Пушкін втрачає у перекладі не тільки українською, але й французькою та англійською. Видатний версифікатор був водночас і любителем поцупити щось із класиків минулого. Коли в 70-тих роках було видано „Войну богов” французького класика Еваріста Парні та „Французкую поэзию в русских переводах”, читачі з жахом упізнали там відомі вірші Пушкіна, ба навіть „пісьмо Татьяни”. Обидва видання відразу отримали сувору критику і навіть позникали з окремих бібліотек.

І ось минулої п’ятниці, де ми знову почули про ганебну відсутність українських технічних словників, ніхто з присутніх, навіть Яворівський – голова Національної Спілки Письменників – і не спробував заперечити. Можливо, не хотів наразитися, на яку-небудь убивчу Іннину репліку на зразок такої, яка тоді ж, хоч і з іншого приводу, прозвучала в ефірі: „Мєня ат вас ташніт!”

Що ж, це делікатніше, ніж те, що заявила вона мені колись під час шоу на ICTV: „Ви мнє уже нє інтєрєсни”. Не встиг я отямитися від цієї поразки, як Інна почала розповідати, яка вона класна господиня, які вона борщі виварює, а завершила фразою, яку я так і не можу забути: „Я хараша в сексє”.

Відтоді мене не покидає гнітюча думка: ну, чому, чому люди так часто помиляються у своєму покликанні?!

____________________________________

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ

Де кують проФФесорів

Минає місяць, як ГУБОЗ МВС України кинувся перевіряти дипломи про вищу освіту в керівників центральних органів виконавчої влади та місцевого самоврядування. Чомусь надихнула його на це саме афера з Андрієм Кислинським, хоча заворушитися могли й раніше. Бо у нас же ж не тільки Янукович академік віртуальної Каліфорнійської академії.

Дізнавайтеся головні новини першими — підписуйтесь на наші push-сповіщення.
Обіцяємо повідомляти лише про найважливіше.

Відправити другу Надрукувати Написати до редакції
Побачили помилку - контрол+ентер
Останні Перші Популярні Всього коментарів: 135
Вибір редакції