Фалометричні нотатки

Орест Сохар
Погляди 23 листопада, 2009, 13:19 1772 3
Додати до обраного
2010-го нам доведеться обрати собі не тільки президента, а й мерів, депутатів місцевих рад і депутатів ВР. Якщо політичні зірки складуться сприятливо, то ми залишимо виборчі дільниці лише у жовтні наступного року.

Список найприбутковіших професій країни піддано апгрейду: традиційно престижні спеціальності «рейдер», «корупціонер» та «депутат ВР» опустилися в рейтингу, а на перші позиції чарту вийшли «власник телеканалу» та «власник носіїв зовнішньої реклами»: країна вступила у затяжну виборчу кампанію. 2010-го виборцям доведеться обрати собі не тільки президента, а й мерів, депутатів місцевих рад, а слідом, судячи з усього, і депутатів Верховної Ради. Якщо політичні зірки складуться сприятливо, то українці залишать виборчі дільниці лише у вересні-жовтні наступного року.

Криза таки нечувано вдарила по країні. Ціни на бензин скотилися до рівня 2007-го року. Ринок нерухомості впав до рівня 2006-го, саме тоді метр квадратний відпускався фактично за безцінь, тобто - за 2 тис дол. Однак найбільший відкат трапився на ринку виборчих технологій, індекс якого впав до позначки «1998»: саме тоді в Україні востаннє проводитися результативні віртуальні виборчі кампанії.

Як нині пам’ятаю, який респект та уважуха спіткали того року один популярний телеканал, тодішній співвласник якого паралельно бавився у проект «Партія зелених України». Одноіменна партія не мала жодних структур у регіонах, не опускалася до рівня примітивного спілкування з виборцями та й взагалі ніякої діяльності не проводила, якщо не брати до уваги скандальних полювань у заповіднику та забруднення довкілля екологами – представниками нафтового бізнесу. Єдина заслуга партії перед нацією - створення серіалу-страшилки «нас уже не 52 мільйони», яка транслювалася переважно по згаданому популярному каналу.

І, о сила телебачення, «зелені» перебралися крізь парламентський поріг та сформувавши маленьку, але дуже скупу фракцію у Верховній Раді. Через цю перемогу медійний олігарх втратив улюблену секретарку, бо вона серед іншої челяді була занесена до виборчої списку. І замість готувати смачну каву генієві креативу, вимушена була марнувати час на нікому не потрібну законодавчу діяльність. Правда, олігарха мала втішити золота надувна куля як перший приз фестивалю політичної реклами.

По тому виникали, як Пилип з конопель, великі та маленькі проекти, котрі намагалися в’їхати до парламенту на кривій козі віртуальної кампанії, але українські виборці дали зрозуміти, що на будь-яку дурницю клюють лише по-разу. Тим паче, великі політичні сили вже 10-11 років тому почали проводити місячники політичного туризму, гастролюючи містами та селами та масово розгортаючи штаби. За приблизними оцінками, під час президентських виборів 2004-го року та парламентських 2006-го видатки на зовнішню та телевізійну реклами складали приблизно четверту чи п’яту частину від бюджету кампанії, а головні кошти йшли утримання та діяльність регіональних штабів, фінансування членів виборчих комісій та діяльність мереж агітаторів.

Тому можна уявити, які очікування зголоднілий від кризи провінційний люд покладав на вибори 2010: де б ще так можна було б безкарно заробити, як під час під час всенародного виборчого шоу «Караоке на майданах». Але караоке відмінили, політики не проводять активних турне, штаби не працюють, і причина тут не тільки в пандемії грипу. Президентські вибори 2010 нагадують комп’ютерний симулякр, якусь 3D стратегію, яка не відбувається в реалі, і за якою можна спостерігати лише з екранів телевізорів та частково – з біг-бордів. Регіональні штаби фактично не працюють, мереж агітаторів не створено, а якщо Він, Вона чи Воно й приїжджають у якийсь регіон, то на зустрічі з ними встигають добігти лише телевізійники з камерами. Вперше за останні 10-12 років бігборди та телереклама знову стали головними каналами комунікації з виборцем, що значить лише одне – скнарні політики вирішили зекономити під час кризи, і проводять віртуальну кампанію.

Але економія на виборцях – то лише півбіди, за добре перевіреною інформацією провідні українські штаби – Партія регіонів та БЮТ – домовилися між собою та знайшли спосіб не платити своїм провінційним штабам за роботу, але при цьому – мати можливість жорстко запитувати про результат. Цей ієзуїтський прийомчик називається місцевими виборами, призначеними на 30 травня.

Якби ПР та БЮТ не збили б виборчий цикл, то українці пішли б вибирати депутатів місцевих рад та мерів приблизно у березні 2011 року. Але то було якось не прикольно для провідних політичних сил, і вони призначили місцеві вибори у стик з президентськими і пообіцяли формувати виборці списки в залежності від вкладу кожного: хочеш бути депутатом Цюрюпінської міськради, внеси гідний вклад… Номіналу гідності не існує, тому завжди комусь копня під зад можна дати. Варто, мабуть, додати, що вклад індивідуально ніхто «не вноситиме», оскільки на місцях завжди знаходяться баєри, які завжди готові внести гідний вклад в обмін на право монопольно формувати списки до тієї чи іншої ради. Кажуть, відбивається на раз-два…

Якщо політичне техобслуговування у січні-лютому є плановим, травневе ТО є наслідком хронічної скнарості зверхників, тоді очікувані осінні парламентські вибори – є біс його зна чим. Але в разі перемоги на президентських Віктора Януковича ця кампанія цілком реальна. Віктору Федоровичу з нинішнього складу парламенту явно не вдасться замісити більшість під себе, а тому він повинен перевантажити її. Є ідея призначити парламентські вибори вже на 30 травня, одночасно з місцевими. Воно би й економно було, що для наших побитих кризою політиків неабияк важливо, але тоді у президента Януковича не «то й во» з Конституцією вийде. А починати свою каденцію з гвалтування Основного Закону дійсно не дуже галантно. Тому якщо вибори й відбудуться, то восени.

Спершу я хотів назвати осіннє виборче ТО 3 – очевидним симптомом комунікаційної кризи, але подумалось, що це не зовсім так. По-перше, коли сторонам дійсно потрібно, то вони можуть домовлятися, як у випадку з призначенням на 30 травня місцевих виборів… По-друге, після всіх електоральних турів з великою долею ймовірності можна прогнозувати створення ширки у складі двох провідних парламентських сил країни – БЮТ і ПР. Про це говорять представники обох штабів. Значить, кризи спілкування немає, є бажання помірятися рейтингами. Фалометрія в чистому вигляді, тобто з’ясування, в кого довший… Хто буде в ширці зверху, хто – знизу. І заради цього в рознос пущено всю країну. «Регіонали» готові навіть відправити у відставку уряд свого опонента, аби отримати гарантовану перевагу у другому турі. А що буде за рік з економікою? Це нині не так важливо, бо політичні доцільність – понад економічною, політична криза взаємин – понад фінансово-господарською кризою держави.

Країна дедалі глибше проникає в віртуальний простір, перетворюючись на суспільство месиджів. Вона – це Україна. Їй потрібен Литвин. Від Литвина її врятує індустріалізація та дизайнери Яценюка. По потім з’явиться Лідер, і всім – гайки. За базар доведеться відповідати, а він (Лідер) послухає кожного з Них. Штучні, відірвані від реального життя месиджі стануть на найближчий рік головним національним продуктом, і період падіння виробництва та масових епідемій та пандемій він буде здатним замістити навіть ВВП.

Ненависть – найвища цінність, що навіюється суспільству, адже маргіналізація та радикалізація мобілізує електорат. Радикалізація – це шлях до перемоги.

Перемога на виборах – вища доцільність існування політичних компаній. Бо лише перемога дозволить закріпитися на Печерську. Але до цього лайна ми уже звикли. Образливо лише те, що на всьому цьому бардаку країна не заробить таких очікуваних агітаційних грошей.

Дізнавайтеся головні новини першими — підписуйтесь на наші push-сповіщення.
Обіцяємо повідомляти лише про найважливіше.

Відправити другу Надрукувати Написати до редакції
Побачили помилку - контрол+ентер
Погляди 23 листопада, 2009, 13:19 1772 3
Додати до обраного
Останні Перші Популярні Всього коментарів: 3
Вибір редакції