Геополітична пастка для Росії

Росія опинилася у найбільш складному геополітичному становищі за весь час свого існування з часів Кримської війни.

Незважаючи на останні бравурні реляції російських офіційних чинників щодо "міцності зовнішньополітичної позиції Росії", аналіз наявних тенденцій дозволяє прогнозувати, що саме 2014 рік вочевидь стане тим рубежем, який визначатиме ймовірний початок поступових негативних змін у геополітичній ситуації навколо неї.

Серед таких тенденцій, можна наразі виокремити такі:     

  • суттєве погіршення стосунків зі США, країнами ЄС, Японією, Канадою;
  • виключення Росії з "Великої вісімки", поглиблення ізоляції в ООН та інших міжнародних структурах;
  • відсутність одностайної підтримки анексії Криму серед країн СНД;
  • згортання зв'язків з НАТО, посилення позицій Альянсу у Східній Європі (проти чого завжди виступала РФ) та початок переосмислення наявних засад та планів подальшої розбудови системи безпеки в країнах Заходу;
  • запровадження економічних санкцій з боку західних країн, у т.ч. розробка планів ЄС щодо зменшення енергетичної залежності від РФ (експорт нафти і газу становить 70% усього річного експорту Росії і формує 52% федерального бюджету);
  • виникнення серйозних ускладнень в російській економіці, модель якої базується на використанні енергетичних ресурсів для підвищення споживчого та інвестиційного попиту, та поява значних протиріч між окремими пріоритетами в економічній політиці, насамперед в бюджетній сфері (оборонні та інфраструктурні проекти і соціально-економічні витрати);   
  • формування довкола Росії поясу відверто недружніх для неї держав (Україна, Молдова, Грузія), на територіях яких Кремлем було інспіровано утворення сепаратистських анклавів (тобто виникнення того самого "санітарного кордону" проти якого постійно боролися СРСР та РФ);
  • збільшення значення китайського фактору для РФ в усіх аспектах;
  • виникнення напруги у відносинах з Туреччиною, внаслідок змін у балансі сил в Чорноморському регіоні та відновлення клімату недовіри у стосунках зі Швецією;
  • підвищення побоювань щодо вірогідних експансіоністських намірів Кремля серед країн, які межують з нею в Арктиці (Канада, Данія, Норвегія, Фінляндія, Ісландія, Швеція, США);   
  • зростання загроз безпеці РФ на її південних кордонах, найбільш реальною з яких є дестабілізація ситуації в Афганістані та Центральній Азії після очікуваного виведення контингенту Міжнародних сил сприяння безпеці (МССБ) з цієї країни у 2014 році;
  • виникнення необхідності підтримання відносно високого рівня російської військової присутності у Автономній Республіці Крим, Придністров'ї, Осетії, Вірменії, Таджикистані і Киргизстані;
  • формування міжнародного іміджу Росії, як країни-агресора (країни, представника "іншого світу"), негативне ставлення до росіян за кордоном.  

Найбільш небезпечним для Російської Федерації є те, що своїми недолугими діями її керівництво, втілюючи так звану "Доктрину Путіна", фактично зруйнувало те, комфортне безпекове середовище, яке іще досить недавно сприймалося нею як щось звичайне і вічне.

Усе це виглядає як відверта авантюра на тлі того, що у 2012-2013 роках Росія постійно позиціонувала себе у якості твердого прибічника післявоєнної міжнародно-правової системи.

Вочевидь, кремлівська верхівка, перебуваючи у полоні власних ідеологічних догм, і відверто насолоджуючись окремими успіхами у міжнародних справах (Сирія, Іран, Сноуден, перемога над Брюсселем в грудневій "битві за Україну"), вирішила, як свого часу Германська імперія напередодні І Світової війни, що "один удар броньованого кулака" вирішить усі внутрішні та зовнішні проблеми. Чим це закінчилося для цієї імперії, яку до речі називали ліберальною, добре відомо з історії.         

Можна констатувати, що сьогодні Росія опинилася у мабуть найбільш складному геополітичному становищі за увесь час свого існування з часів Кримської війни 1853-1856 років. Не виключається й крах головного модерного кремлівського проекту – Росія, як новостворений "полюс світу"/держава-цивілізація зі своїми "унікальними, консервативними цінностями", та її можлива подальша дезінтеграція.

Темп нагромадження негативних чинників наразі прогнозувати досить важко, однак навряд чи можна ставити під сумнів наявність сталих тенденцій, які свідчать про суттєве  погіршення міжнародного становища Російської Федерації, остаточного знищення буферу безпеки навколо її кордонів (зокрема можна згадати, що за радянських часів кордони СРСР надійно прикривали держави-члени Варшавського договору). 

Вочевидь, вже у наступні роки російська влада буде змушена у терміновому порядку здійснювати заходи з метою виправлення ситуації. Чи вдасться їй вирішити це надскладне завдання – покаже майбутнє.

Для України це означатиме подальше посилення непередбачуваності і агресивності з боку путінського режиму. Слід очікувати й на добре організовані і сплановані провокації Кремля по дестабілізації ситуації у нашій державі, збільшення кількості і формату спроб, спрямованих на уповільнення курсу на європейську інтеграцію.

Відповіддю на цей виклик має стати початок системних дій Києва на упередження можливих агресивних акцій з боку Москви.

Механізмом такого упередження повинен стати постійний моніторинг дій російської влади у зовнішній та внутрішніх сферах, їхній усебічний аналіз, збір даних, необхідних для актуальних національних потреб України, та прогнозування можливих дій Москви у різних ситуаціях.

Слід також продовжити курс на усебічне поглиблення відносин з тими союзниками України, які мають політичну волю та відповідні можливості і можуть, у разі необхідності, надати нашій державі дієву допомогу.  

Богдан Яременко      

Відправити другу Надрукувати Написати до редакції
Побачили помилку - контрол+ентер
Всього коментарів: 0
Вибір редакції