Гордість розпирає груди

Гордість розпирає груди

Роман Чайка

Поки реформи усе глибшають - багатьох державних чиновників тягне постріляти у ближнього свого.

От що би було із нашою вірою, надією та любов'ю, якщо б соціологи плюнули на все і поїхали на море? Але вони, як і всенародно обрані депутати, працюють у поті чола навіть у розпал літа і футбольного чемпіонату світу. От нещодавно КМІС оприлюднив свій замір лібідо електорату щодо свого Гаранта та його Партії. 38% закохані у Президента, 39% – у його партію. Ну, це ще далеко не Росія, але динаміка путінської терапії достатньо позитивна. Є шанс, що держава скоро одужає від помаранчності, українізації та інших галіційських недуг. Як сказав би прем'єр Азаров: "Вєрной дарогой ідьотє, таваріщі!".

Міністр юстиції Лавринович вже навіть мріє, як на місцевих виборах 31 жовтня, коли партія регіонів отримає найбільші фракції у місцевих радах Львівщини, Тернопільщини та Франківщини, мільйони закоханих у свого Гаранта громадян скасують на референдумі ту незрозумілу політреформу 2004 року. Тоді регіонали усі проголосували за парламентсько-президентську форму правління та обрізання повноважень президенту. Але хто ж не помиляється? Час виправити цю помилку і прибрати смішне слово "парламентська" щодо України і Верховної Ради. Її функції вже давно звелися до роботи поліграфічного комбінату, який друкує необхідні закони і кодекси. Один референдум, один крок - і ми щасливо заживемо у президентській монархії.

На шляху влади до покращення нашого життя вже сьогодні раптом виринув віце-прем'єр з гуманітарних питань Семиноженко. Цей радянський співець розвиненого совка і оновленого Совєтського Союзу, борець з українським дубляжем та Інститутом національної пам'яті вирішив ще й контролювати багатомільйонні потоки гуманітарної допомоги і вивести їх з під контролю нашої податкової. Такого антирадянського кроку та "западла" митникам і податківцям від Семиноженка ніхто не чекав. І настала неминуча справедливість – віце-Семиноженка відправили у відставку менше, ніж за хвилину напруженої парламентської діяльності. Ще ніколи вертикаль влади не була такою ефективною та стрімкою.

А поки життя веселішає, а реформи усе глибшають - багатьох державних чиновників тягне постріляти у ближнього свого. Певно від спеки та адреналіну. Якщо заступник одеського мера Вахтанг Убирія стріляв у повітря, розганяючи на сміттєзвалищі рейдерів Маркова, то вже наступні "ворошиловські" стрілки повели прицільний вогонь по рухомих мішенях. Суддя Дарницького суду Києва Євген Вовк розстріляв із табельного пістолета сільського тракториста у сільському барі. А мер дніпропетровського міста Терновки Євген Бондар, який забавлявся на пляжі річки Вовчої у Павлограді тим, що з рушниці пострілював по скляних пляшках, а опісля розстріляв із травматичного пістолета місцевого хлопця, який осмілився зробити зауваження самому меру.

Спільними у цій літній стрілянині є офіційні версії міліції: тракторист напав на суддю із вогнепальною зброєю, і той самооборонявся до останнього набою; і 22-річний хлопець на пляжі напав на мера, озброєного рушницею та пістолетом і той також ледве самоооборонився. Якщо найголовніший поліцай Могильов каже, що міліція щодня діє законно і демократично і всі йому вірять на слово, то чого б це сумніватися в офіційних версіях його "орлів та дятлів" на місцях. Версії судді та мера взагалі вже двічі змінилися: то трактористи були п'яні, а суддя тверезим у барі сидів, то тверезий мер із сім'єю купався, а за новим сценарієм – тверезий мер із знайомою жінкою в купальнику від хуліганів утікав. Кому повірить українське правосуддя: столичному судді та всенародно обраному меру, чи п'яному трактористу і "бухому" сільському "хулігану"?!

Ще півроку тому ми дивувалися, що новини на каналах "Росія" чи НТВ наші сусіди завжди починають повідомленнями, що сказав Мєдвєдєв і що подумав Путін. А нині і у нас нічим не гірше. Перші особи не розчаровують. Лише за останніх півроку усі міжнародні візити та офіційні протоколи держчиновників, які навіювали сон та нудьгу, стали воістину феєричними подіями в культурному житті країни.

Серед міжнародних шоу нашого Гаранта "цейлонська вистава" була чи не найвдаліша. Нашого Лідєра на ній ідентифікували табличкою "Його Высокоповажність Віктор Янукович. Саме так – через російське "ы" та українське "і". Для початку офіційної церемонії шрі-ланкісту Махінді виконали дефіле по доріжці у ритм їхнього гімну. "Його Высокоповажність Махінда Раджапакса", а саме так офіційно означили інтелектуали зі служби протоколу Адміністрації Президента цейлонського гостя, замість гордо вистояти під державні гімни двох держав, мусів ходити за Желєзним Господарем у ритм свого національного гімну. Наша "Высокоповажність" краще попадала ногою у такт цейлонської музички. Вздовж доріжки стояли офігівші солдатики – гвардійці, які змушені були в один голос ревіти "здра....ааа...аааа..аааа", перекрикуючи гімн Шрі-Ланки. А потім різні індуси з офіційної делегації Шрі-Ланки у ритм свого гімну трясли руку нашому. Напевно для того, щоб індуси у відповідь не познущалися над українськими державними символами, гімн України взагалі не виконували.

Найважче нинішнім керманичам зрозуміти парадокс, чому знаний з дитинства цейлонський чай, з якого не слабенький чайфір виходить, вирощують на якійсь Шрі-Ланці. Там у тій Шрі-Ланці чи то Цейлоні, до речі, нещодавно успішно завершилась "політреформа" і їх президент Махінда Раджапакс, якого Янукович назвав "Раджалаксом", нещодавно розігнав острівний парламент, а лідера опозиції заарештував. Оскільки в ході цейлонського візиту на Банкову нічого важливого так і не підписали, то можливо відбувся хоча б обмін демократичним досвідом?

Демократичним досвідом ділилася українська влада і з держсекретарем США Гілларі Клінтон. З поваги до американської дами наш Президент її назвав навіть "генеральним секретарем". Гарант конституції запевнив заокеанську даму, що то він так часами змахує на жорсткого лідера, але в душі він пухнастий демократ і ліберал. І свободам громадян ніщо не загрожує.

Те, що українська демократія розвивається запевнив європейців на ювілейному самміті "Спільноти демократій" у Кракові наш міністр закордонних справ Грищенко. По-перше манера спілкування міністра, який завжди говорить на публіку так, що усі відчувають: "Цей міністр – Граф Монте-Крісто, а решта – органічне добриво", переконає навіть затятого песиміста. По-друге, аргумент міністра Грищенка повалив з ніг навіть спадкових демократів Старого Світу: "Політики, як з числа причетних до влади, так і з опозиційного табору, частіше, ніж в інших розвинених демократичних країнах, беруть участь у ток-шоу в прямому ефірі, які за популярністю переважають інші телевізійні програми". Оскільки Юля і Ко з'вляються у Шустера і в Кісєльова в телеящику – значить у нас більше демократії, ніж у якихось європах, де таких пацанів і ток-шоу навіть не має. Це було сильно. Є кому відстояти українську демократію. Вперше за державу "нє обідно"!

____________________________

Читайте також:

Уже лушеє і вєсєлєє

Демократія нічого не вартує, якщо сама не вміє себе захищати. Бойовий загін захисників української демократії з кожним робочим днем лише посилює наш захист.

Повʼязані теми:

Наступна публікація