Хоч щось позитивне

Сергій Жадан (Фото: Антона Пайсова)© ТСН.ua
Більшість новин культури в нашій країні нагадує хроніку корабля, що невпинно йде на дно. Але, виявляється, правильний підхід розбиває міфи про відсутність інтересу з боку публіки.

Переважна більшість новин культури в нашій країні нагадує хроніку корабля, що невпинно йде на дно. В цьому випадку навіть позитивні набутки вітчизняного мистецтва, як то вихід нових книг чи музичних альбомів, вдалі гастролі чи переповнені зали на концертах, все одно розглядаються, перш за все, в контексті того, скільки цьому кораблеві залишилось тонути.

А вже коли мова йде про підбиття якихось підсумків чи вимальовування перспектив – тут уже просто руки опускаються, оскільки складаються ці підбиття та вимальовування в єдину безкінечну книгу скарг, без пропозицій. Всі давно знають, які в нас проблеми з книговидавництвом та загалом із книжковим ринком, всі вже звикли до проблем із форматом на радіо та тіві, ніхто не дивується, коли припиняють своє існування щоразу нові фестивалі та культурні проекти. Все це і складає, за великим рахунком, особливості вітчизняного культурного середовища. І я, кажучи відверто, зовсім не перебільшую.

Тим більш несподіваною видалась минулого року інформація про майбутній поетичний фестиваль "MERIDIAN CZERNOWITZ", присвячений 90-річчю з дня народження Пауля Целана. По-перше, було незвично почути не про закриття якогось старого фестивалю, а про заснування нового. Підозріло якось. По-друге, дивно було, що організатори сповіщають про подію, яка має відбутись за рік. Як правило, наш літературний менеджмент працює в режимі "сьогодні оголошуємо – завтра запрошуємо". Ну, і по-третє, якось все це далеко від Києва, з його грошовими потоками й інформаційними джерелами. Чесно кажучи, сумніви роїлись до останнього, і не було жодних підстав вважати ці сумніви безпідставними.

Але, виявляється, навіть в українських культурно-фінансових реаліях можуть бути приємні винятки. По-перше, фестиваль таки справді відбувся, і відбувся саме так, як і планували організатори. А запланували вони цілі поетичні химери та примари, як то "надання за допомогою світлової проекції будівлі нинішнього кінотеатру "Чернівці" її первинного вигляду – старовинної синагоги Темпль", чи проведення "вечірки електронної музики "Електропоезія" за участі ді-джеїв з України, Австрії, Німеччини та Швейцарії". І це вже не говорячи про поетів, із тих таки України, Австрії, Німеччини та Швейцарії, котрих запросили організатори.

По-друге, вразило, як природно вписався фестиваль в тіло міста – всі ці біл-борди на вулицях, читання в ресторанах та старому кінотеатрі, відкриті мікрофони, відчинені двері, заповнені зали. По-третє, сама чернівецька публіка, а також усі, хто спеціально приїхав, аби послухати німецько- та українськомовну поезію. До цього мені здавалось, що в Україні така кількість адекватних слухачів може бути лише у Львові під час Форуму видавців. Виявилось, не лише. Виявилось, що поезія здатна ще викликати інтерес, якщо пропагувати її грамотно й займатись її промоцією професійно. І ось про це хотілось сказати окремо.

Президент фестивалю Святослав Померанцев говорив потім посутні й важливі речі – і про два роки підготовки до акції, і про команду, яка складалась із п'ятдесяти чоловік (достатня кількість, аби заповнити який-небудь зал під час якого-небудь виступу), і про сто тисяч доларів, котрі склали фестивальний бюджет. Все це вірно, але є ще один момент, знаковість якого в цьому випадку важко переоцінити – дуже важливо, аби організацією поетичних фестивалів не займались поети. Та й не лише поетичних фестивалів – будь-яких культурно-мистецьких заходів та ініціатив. Адже, так чи інакше, – проблема культурного менеджменту в наші країні аж ніяк не поступається глобальністю та невичерпністю згаданим вище проблемам книговидання. І займаються промоцією культури переважно самі ж її творці, що значно применшує шанси на загальний успіх.

Натомість, як виявляється, правильний підхід та послідовна робота зі спонсорами розбивають всі міфи про відсутність інтересу з боку публіки, про неактуальність літератури як такої, та неконкурентоспроможність вітчизняної літератури зокрема. Виявляється, можна навіть співпрацювати з міністерством культури. І вибудовувати нові й цілком привабливі візії наших містах, викликаючи до них інтерес із боку "європейської спільноти". А наші міста можуть, виявляється, викликати інтерес не лише з огляду на дешевий алкоголь та проституцію. Одним словом, у мене все це викликало неабияке піднесення. Головне тепер, щоби фестиваль не накрився до наступного року.

І ще, так само головне. Зрозуміло, що ближчим часом у нас не буде нормальної та повноцінної культурної політики. Не буде жодних притомних програм та ініціатив, не буде партнерської співпраці незалежного мистецтва з державними інституціями. Не буде навіть людей, які би могли це зініціювати. Буде тривати жорстке взаємне ігнорування державної машини й культурного середовища.

І в цій ситуації надзвичайно важливою є саме поява незалежних осередків, котрі би брались поєднувати непоєднуване, заповнюючи своєю діяльністю пробіли в культурно-мистецькому просторі. Дуже важливою є поява осіб, котрі брались би не за будівництво саун та спа-центрів, а за проведення літературних акцій. Чи, принаймні, намагались би це поєднувати. Бо з нашою культурою інакше не вийде. Хочеш мати в своєму місті поетичний фестиваль – сам знайди спонсорів і запроси поетів. І можеш не сумніватися, що вони приїдуть.

____________________________

Читайте також:

Не про політику

Хотілося б, аби якомога більше людей якомога скоріше зрозуміли – коли тебе позбавляють твого теперішнього і твого майбутнього, це вже стосується не політики, а твого життя.

Дізнавайтеся головні новини першими — підписуйтесь на наші push-сповіщення.
Обіцяємо повідомляти лише про найважливіше.

Відправити другу Надрукувати Написати до редакції
Побачили помилку - контрол+ентер
Останні Перші Популярні Всього коментарів: 1
Вибір редакції