Хочеш про це поговорити?

Сергій Жадан (фото Антона Пайсова)© ТСН.ua
Нам не потрібен жоден зовнішній ворог, жодна рука Москви чи бабло Нью-Йорка – всі наші проблеми природно виникають із наших життєвих принципів та моральних переконань.

Цього разу проблеми почались ще на під'їзді до кордону. Автобус був напівпорожній, пасажирів можна було чітко поділити на дві групи: одні сприймали всю цю подорож доволі легковажно й зацікавлено, а інші боялись митного контролю. Видимих причин боятись у них не було, проте вони боялись. Боялись, чи не везуть часом зайвого алкоголю, чи не забули викласти зайвий тютюн, чи все гаразд у них із візами, чи в доброму гуморі нині прикордонники, чи вдало стали сузір'я над дахом їхнього автобуса, чи не відвернулось від них провидіння, і чи залишилось у долі для них фарту. Одним словом, мало з якої причини може боятись прикордонників український громадянин.

І ось, як це зазвичай буває при перетині державного кордону, хтось перший, скоріше за все – водії, запустили ідею, що, мовляв, добре, було б зібрати якусь невелику суму, кишенькові гроші, по п'ятірці з рила, для митників. Щоби ті не звертали на нас особливої уваги і швидко пропустили. Бо почнуть шукати – обов'язково щось знайдуть, адже не може такого бути, щоби зовсім нічого не знайшли, адже в кожного з нас, якщо добре покопатись, можна знайти щось заборонене, тож краще все-таки не копатись, краще зібрати ці нещасні копійки і зекономити свій час та свої нерви. Що ж ми, не поважаємо себе, що ж ми, не можемо собі дозволити?

Натомість інша частина пасажирів несподівано запротестувала. Мовляв, що за фігня? Гроші, звісно, невеликі, але з якої радості заохочувати цих, і без того розжирілих, хабарників? З якої радості платити їм за те, що вони мають зробити швидко, легко й безкоштовно? З якої загалом радості підтримувати корупцію? І ось тут почалася сварка. Перш за все почали обурюватись ті, хто боявся. Мовляв, що ж ми, через якихось жлобів, яким шкода для рідної митниці кількох мідяків, будемо ніч ночувати на кпп? Що ж ми, через ці жлобство та легковажність ризикуємо викликати гнів та немилість митників? Що ж ми тепер, будемо як лохи чекати, доки ці гнів та немилість минуться і перед нами відчиняться таки брами шенгенської зони? І священний трепет проймав їхні серця, трепет зневаги та обурення, запалював їхні очі, переганяв кров і натягував нерви, які й без того дзвеніли на сухих прикордонних вітрах. 

І після довгих перекрикувань та взаємних звинувачень, після всіх закликів до совісті та досвіду, після всього цього нервового бовтання свідомості в нейтральних водах, вони зібрали таки необхідну суму, з почуттям чесно виконаного обов'язку передали її водіям і, в'їхавши на територію прикордонного переїзду, благополучно застрягли там на п'ять годин.

Мені завжди видаються дитячими та інфантильними спроби моїх співвітчизників перекласти відповідальність за всі свої проблеми на когось стороннього, на якісь міфічні потойбічні сили, котрі сплять і бачать уві сні, яку би ще западляну підкинути довірливому українському народу. Натомість, не полишає враження, що більшість проблем невтомний український народ створює собі сам, з тим, щоби потім їх, ці проблеми, героїчно долати. Та й хто зможе позмагатись із цим народом у створенні побутових негараздів, економічних катастроф та політичних парадоксів! Хто зможе переплюнути українців у їхньому намаганні намахати самих себе! Кому до снаги витримати той рівень соціального дискомфорту та світоглядної ірраціональності, котрий характеризує трудові будні українців!

Нам не потрібен жоден зовнішній ворог, жодна рука Москви чи бабло Нью-Йорка – всі наші проблеми природно виникають із наших життєвих принципів та моральних переконань, підкріплюючись отриманими нами в житті знаннями, навичками та рефлексами. Як можна боротися із корупцією в країні, де вона, корупція, є етнографічно-унормованою національною рисою? І головне, навіщо боротися з тим, що всіх, за великим рахунком, влаштовує. Це те саме, що боротися з власним хропінням – навіщо боротися з тим, що тобі не заважає.

Тому про яких зовнішніх ворогів ви говорите? Перш ніж боротись із зовнішнім ворогом,спробуйте спочатку переконати сусідів не смітити в під'їзді. Думаю, вам буде чим зайнятись ближчі кілька років. І це з урахуванням, що ви теж припините там смітити. Хоча, зрозуміло, простіше звинуватити в цьому яких-небудь манкуртів із яничарами – і переконливіше буде, і прибирати, врешті-решт, не доведеться.

Вже поночі, коли всі ліміти часу й запаси терпіння було вичерпано, янголи митниці підняли свої шлагбауми і освітили їм дорогу гарячими зірками. Сил сваритись і щось доводити одне одному не лишалось, автобус викотився на чорний польський асфальт, і всі ці завбачливі та досвідчені пасажири глибоко й втомлено заснули, залишаючи кордон своєї солодкої країни, віддаляючись від неї все далі й далі, і лише зрідка здригаючись уві сні від самої думки, що хочеш не хочеш, а доведеться таки повертатися назад.

____________________________________

 Читайте також:

Нумерація вагонів

Залізниця є певним дзеркалом революції, себто чітким відображенням суспільного життя, і той соціальний розлам, котрий пройшов суспільством, просто не міг оминути вагони, вокзали та каси.

Дізнавайтеся головні новини першими — підписуйтесь на наші push-сповіщення.
Обіцяємо повідомляти лише про найважливіше.

Відправити другу Надрукувати Написати до редакції
Побачили помилку - контрол+ентер
Останні Перші Популярні Всього коментарів: 10
  • Львів Львів 25 серпня, 21:09 Згоден 6 Не згоден 0 Я їжджу за кордон доволі часто, і завжди водії збирають гроші на хабар прикордонникам - ЗАВЖДИ .Але в підсумку (здавали чи не здавали ) ми стоїмо на кордоні 5-6 годин (деколи стояли і 8-9 годин ) .Так для чого давати ці хабарі !!!???? а потім ще звинувачувати владу в корупції,якщо більшість така сама ,як та корумпована влада ??? Я грошей на хабар на кордоні чи десь ще принципово не здаю і закликаю не робити цього так само й інших людей,краще купити дітям цукорки ,чим підгодовувати корупцію а потім бідкатися та жалітися собі в тряпочку, в якій поганій державі ми живемо . відповісти цитувати Дякуємоспам
Вибір редакції