Хочу Дракулу!

Юрій Винничук© УНІАН
Минулого разу я говорив про рагулів. А цього разу хочу повести мову про культуру. Хоча звідки у рагулів культура?

Це парадоксально, але в радянський час я міг значно частіше побачити по телевізору українську оперу чи український концерт, виступи народних ансамблів, аніж зараз. Особливо це стосувалося часів перебудови і перших років незалежності. А потім якось так хутенько ми перескочили на мильні латиноамериканські опери, а з них – на російські. І ось уже хтось вирішив, що українців просто таки мусять до глибини душі хвилювати долі „крємльовскіх жон”. Перекручена на догоду новим кремлівським віянням, лізе до нас історія „страни савєтав” і стає дорогим та рідним СМЕРШ...

На свята нам наввипередки пропонують русскіє пляскі і русскіє воплі. Погрожують якимись новими „кумирами та ідолами”, які більше скидаються на ідіотів. І всі вони чомусь московські. Цікаво, чи згадає хтось цих „ідолів” за років п’ятдесят?

Українського гумору просто не існує. Є тільки „крівоє зєркало”, „камєді-клаби” і „квартали”, а ще всюдисущий Міхаїл Задорнов, як він сам себе рекламує – „єдінствєнний русскій юмаріст”, який з особливою насолодою лаха дере з дурного хахла і його не менш дурнуватої мови. Ну, я не уявляю собі, щоб артиста, який ображає національну гідність француза, крутили на всіх каналах Франції. А тим часом саме такими є коронні жарти Задорнова, який уже давно нічого сам не пише, а мирно пасеться на широких лугах інтернету.

Яких моральних авторитетів постійно пропагує Савік Шустер? Як не Віталія Коротича, про якого тут давно забули, то Володимира Яворівського, якого давно ніхто не читає. А „вєлікій русскій поет Євґєній Євтушенко”? Йосип Бродський, либонь, в труні перевернувся від цих слів. А публіка плескає і вірить, що чує справді великого поета, віршовані агітки якого не мають жодного стосунку до справжньої поезії.

Чому я змушений дивитися винятково „раждєствєнскіє” ігрища Пугачової, а не чудову різдвяну програму Тараса Чубая?
Чим займається Національна рада? А Міністерство культури?

Такий ненависний декому Джордж Сорос публікує щороку звіт про кошти, які виділила його фундація на той чи інший проект. Куди йдуть кошти Міністерства культури або „Просвіти” – таємниця вкрита мороком.
Та й чого тут дивуватися, коли культурою у нас керують якісь винятково випадкові люди. Найгірша роль, зіграна Богданом Ступкою, – саме посада міністра культури. Потім на сцену вискочила співаюча україночка, пострибала, пострибала, наробила скандалів і зникла. Найбільше її досягнення у культурі – ремонт власного кабінету. Ну, і трудовлаштування членів дорогої родини.

Наступний міністр вийшов з могили. Точніше з музею „Могила Тараса Шевченка”. Однак на Дракулу він зовсім не скидався, хоча якраз Дракула найбільше пасував би на міністра культури. Нагадаю, що історичний Влад Дракула навів такий порядок у Валахії, що загублений гаманець міг лежати на дорозі тижнями в чеканні свого господаря. Та це й не дивно, бо за крадіж карали на горло.
Зараз розкрадання державних коштів не карається навіть відрубуванням пальця. А шкода. Я б навіть на громадських засадах зголосився бути асистентом ката. Зрештою, я і сам не раз хвацько рубав голови курам.

Новий міністр культури не здивував нічим. Колишній масовік-затєйнік, організатор театралізованих дійств, фестивалів і концертів, обклав себе такими самими, як і він, випадковими дорадниками і заступниками, масовиками й авантюристами, які поняття культури розуміють досить приблизно. Але за державний кошт радо на чолі з міністром культури і туризму вояжують по закордонах. Користі від таких вояжів для нашої культури жодної, зате шаровий туризм розвивається на славу.
Людина, яка в своєму інтерв’ю для „Літературної України”, щойно посівши омріяне крісло, жодного разу не вжила слів „письменник” і „література”, вже тоді викликала у мене певні підозри і сумніви: а чи взагалі щось читає наш професійний тамада?

Та не минуло й року, аж гульк – воно й проявилося. Узявся міністр культурно-просвітницькі видання, такі як «Культура і життя», «Українська культура», «Український театр», «Музика», «Театрально-концертний Київ», «Пам’ятки України» та інші, роздержавлювати й виводити з держбюджету. Йдеться про часописи, які ніколи жодного прибутку не давали, а втративши державну підтримку, безнадійно кануть у Лету. І є ж бо очевидні приклади: журнал „Театр” у Росії, якого пустили у вільне плавання. То він і булькнув під воду. Більше, бідачка, не виплив.
І ось уже самі діячі культури нарекли нашого масовика варваром, а його діяльність «справжнім бандитизмом» (заслужений діяч мистецтв України Юрій Богдашевський). „Вовкун і вівці” називає свою статтю в „Дзеркалі Тижня” Олег Вергелес.

Та, вочевидь, ми просто приречені на усіх цих зальотних гастролерів у ролі міністрів культури. Адже ця парафія безапеляційно належить так званим демократичним силам, мужні представники яких бачать культуру винятково у вигляді корита. Скільки наші писателі-депутати не волали про Розстріляне Відродження, про забуту спадщину, а так і досі нічого завдяки їм видано не було. Зате себе, коханих, не забувають і на свою писанину гроші з культури деруть. Чого вартують тільки щоденники Леся Танюка у 60-ти грубезних томах! Бабла пішло неміряно, але шукати ці епохальні щоденники у наукових та університетських бібліотеках, а понадто у книгарнях марна справа.
Дракулу! Дракулу хочу!

Дізнавайтеся головні новини першими — підписуйтесь на наші push-сповіщення.
Обіцяємо повідомляти лише про найважливіше.

Відправити другу Надрукувати Написати до редакції
Побачили помилку - контрол+ентер
Останні Перші Популярні Всього коментарів: 6
  • Винничук Ю. Винничук Ю. 22 вересня, 23:45 Згоден 1 Не згоден 0 Усі розвинуті країни підтримують культурницькі видання для інтелектуалів, бо це те, що лишиться і через сотні років, на відміну від глянцевої попси. В Англії за державний і спонсорський кошт лише поетичних журналів видають понад 200. У нас жодного. Бо і влада, і наші мільйонери цікавляться лише спортом. У той час як звйозди естради жирують від пуза, їздять на дорогих автах і хизуються своїми апартаментами, люди культури й науки живуть на межі бідності. Але саме вони через століття представлятимуть нас майбутнім поколінням, а не гаріки, білики, казловскіє і магілєвскіє. Скількох спортсменів античності можете ви назвати? А скількох філософів і письменників? Отож бо й воно. відповісти цитувати Дякуємоспам
Вибір редакції