Холод

Юрій Андрухович© vasyltereshchuk.blogspot.com
Поет Микола Холодний був леґендарний. Його віршів не існувало у друкованому вигляді, їх переказувано усно, а звірити з оригіналом змоги не було. З яким іще оригіналом – із самим автором? А де його знайти? Він що, справді десь є?

"На стрімкім териконі / ти мені віддалась / у робочу, у чорну суботу  /І дивився на нас / весь Донбас, весь Донбас / припинивши роботу!" – ці рядки поета Миколи Холодного в наших товариствах середини 1980-х цитувалися чи не найчастіше. Микола Холодний був леґендарний. Його віршів не існувало у друкованому вигляді, їх переказувано усно, а звірити з оригіналом змоги не було. З яким іще оригіналом – із самим автором? А де його знайти? Він що, справді десь є?

Тому, наче в народних піснях, з'являлися всілякі паралельні версії – "крутім териконі", а не "стрімкім", "полишивши роботу", а не "припинивши". Другою найчастіше згадуваною строфою того ж поета була

От якби стрястись такій біді,

щоб на нашу хату бомба впала,

ти без рук лишилася б тоді

і мене б ногами обіймала.

Омріяна бомба падати ніяк не хотіла, проте бомбами ставали вірші.

Про Миколу Холодного багато розповідали. Начебто завжди був самітником. Ні з ким надовго не сходився, всім був чужий і незрозумілий. У дитинстві начебто наступив на протипіхотну міну, чудом зацілів, але півлиця так і лишилося спалене. Тому його обличчя багатьом здавалося маскою. Масок він, зрештою, таки справді не цурався. Він ними оперував.

Під кінець 60-х років він начебто заявився наофіційно-помпезний Шевченківський вечір у масці Шевченка. Ану, мовляв, правнуки погані, зізнавайтеся, кому ви тут попродавалися.

У відкритому листі до Мао Цзедуна він начебто просив надати йому політичний притулок у КНР. У відкритому листі до Рональда Рейґана він начебто просив про те саме – але у США.

У 70-х була ще історія з іншим великим і недрукованим поетом – Григорієм Чубаєм. Холодний на той час заробляв свій шматок хліба сторожуванням у садовому кооперативі. Натоді це стало відомою практикою. Несистемні літератори сторожували в садах, пародійно іменуючи це "садовою школою поетів". За вантажівку яблук Холодний домовився з військовим пілотом, що той підкине його до Львова. Тож на Чубаїв день народження він урочисто прибув військовим літаком, у шоломі й захисних окулярах. З оцього місця в леґенді починалися суперечності. Скажімо, яким саме типом військового літака. Винищувачем? Бомбардувальником? Другий пасував Холодному більше, тож перемагала бомбардувальна версія.

Потім настали часи, коли цензура якось так без жодного указу згори наче б сама собою зникла. Твори Миколи Холодного почали видаватися книжками. Батьківщина-ненька ласкаво амністувала ще одного блудного сина.

Сумно, але я жодного разу не перетнувся з ним особисто. Певний час, ближче до середини 1990-х, ми з ним листувалися. Він надіслав мені велику добірку своїх найновіших віршів, і я тоді ж опублікував їх у франківському "Перевалі". Серед них були й цілком хуліганські, як наприклад:

Щось багато балакаю я.

Ну, кінчаю. Ти чуєш? Кінчаю.

І на тебе в кущі солов'я

доручаю.

Бив по кулях більярдних

без промаху я,

по дірках у куточках скучаю.

Покажу тобі, мила, кия –

і кінчаю, кінчаю, кінчаю.

Саме цей твір згодом отримав нашу Премію Бу-Ба-Бу "За найкращий вірш року". Ми проголосували за нього одностайно, це траплялося вельми рідко. Пан Микола виявився єдиним лауреатом цієї премії за всю історію її 12-річного існування, що його ми так ніколи й не зустріли.

Він помер у березні 2006-го, в Острі Чернігівської області – там, де й жив протягом кількох останніх десятиліть. Офіційний медичний висновок свідчить про смерть від гострої серцевої недостатності. Втім, не так давно я отримав листа від його близького знайомого. Той стверджує, що Миколу Холодного вбили. Є люди, які тієї ночі начебто чули його крики. Поки що вони бояться про це свідчити, бо в убивстві начебто замішана місцева влада, з якою пан Микола активно воював.

Я свідомо вживаю так часто оце "начебто". Ми нічого не знаємо напевно. Ми, напевно, нічого певного вже й не дізнаємося. Навколо кожного з нас непробивна стіна людської байдужості. Недаремно перша самвидавна збірка Миколи Холодного називалася "Крик з могили".

Кілька днів тому виповнився рік, як не стало ще одного українського письменника – Олеся Ульяненка. Здається, від тієї ж таки серцевої проблеми. Як і Микола Холодний, він жахливо не любив, а правильніше сказати, соромився нав'язувати себе іншим. Самою вже назвою свого роману "Сталінка" він влучив у те місце, з якого ми досі не можемо вибратися.

Однак дещо ми таки можемо. Наприклад, згадувати і пам'ятати – і Миколу Холодного з його криком, і Олеся з його серцем, і багатьох-багатьох інших. Мені здається, що завдяки нашому згадуванню їм у ці спекотні серпневі дні, можливо, вже не буде так потойбічно і холодно.

________________________________________________________________________________

Читайте також:

Тут вам не Лондон

Дякувати Богу, це не в нас палає, а в Лондоні. У нашому ж суспільстві не існує ні еміґрантів, ні безробітних, ні бідних. Немає тих, хто міг би жити на соціальну допомогу від держави. Кого рівень соціальних виплат, рівень зарплат і загалом рівень життя міг би хоч якось хвилювати.

Дізнавайтеся головні новини першими — підписуйтесь на наші push-сповіщення.
Обіцяємо повідомляти лише про найважливіше.

Відправити другу Надрукувати Написати до редакції
Побачили помилку - контрол+ентер
Останні Перші Популярні Всього коментарів: 10
  • Артемов Артемов 23 серпня, 09:03 Згоден 10 Не згоден 10 Ты восхваляешь даже таких, Андрухович?! хвалиш гордых писателей, которые за свою жизнь ничего тяжелее хуя в руках не держали, никогда не работали, жили вечными содержанцами (у родителей, жен, садовых кооперативов), но гордо несли третьесортные памфлеты против властей, или просто сюреалистические картины ушатанного водкой сознания. ты таких хвалишь? так вот откуда взялись жаданы с иренами-карпами, со всеми их грязой пошлятиной и матюками! выходит, что даже в 70-80 гг уже восхищались подобными идеями описания того, что является личностным и интимным. ну ладно, если вы в своих кругах этим бредите, но зачем же издавать книги с моментами (ебля и матюки) неприсущими украинской культуре, как достойные детального внимания. если ты, Андрухович проплаченый провокатор, то к тебе претензий нет. но коли претендуешь на статус писателя, то имидж дотошного эссэиста, навязчиво нечистоплотного в образности и словесности не дает тебе называться ни писателем, ни поэтом украинского культурного народа відповісти цитувати Дякуємоспам Аліса Аліса 27 серпня, 13:29 Згоден 1 Не згоден 0 Назвіть будь-ласка декілька своїх улюблених авторів. Справді цікаво. Бо я почала у голові перебирати найвідоміші твори світової літератури, так усюди або "ебля", або "матюки", або сцени жорстокого насилля. Ну і, звісно ж, більшість авторів "за свою жизнь ничего тяжелее хуя в руках не держали". цитувати Дякуємоспам Сергій Сергій 23 серпня, 12:05 Згоден 4 Не згоден 0 Вас не вистачає нашій літературній критиці. Конструктивність, аналіз, текст. Пишіть ще. цитувати Дякуємоспам
Вибір редакції