Християнин і борець. На світлу пам'ять про Івана Геля

Іван Гель. 1937-2011© Тиждень
Проти ночі 16 березня відійшов у засвіти Іван Гель. Людина, яка протягом півстоліття була зразковим прикладом християнина, політзека та громадського активіста.

Проти ночі 16 березня відійшов у засвіти Іван Гель. Людина, яка протягом півстоліття була зразковим прикладом християнина, політзека та громадського активіста. Він не любив слова "правозахисник", і не вважав свою підпільну роботу у 1960-1980-х роках дисидентством. Він був націоналістом, який продовжував національно-визвольну боротьбу – хай і в інших історичних умовах.

Гель – це самвидавні книжки, недарма його називали "Іваном Тиктором", за аналогією з найуспішнішим друкарем довоєнної Галичини. Гель – це ціла інфраструктура спротиву, всі ланки якої не були розкриті. Гель – це відродження греко-католицької церкви. І, врешті решт, Гель – це надзвичайно інформативні та цікаві спогади. Фрагменти, які пропонуються читачам TSN.ua, друкуються вперше.

Про себе і батьків

Я – Іван Гель, по-батькові – Андрійович, народився 17 липня 1937 року, село Кліцко Городоцького району Львівської області, з селянської християнської греко-католицької родини.

Батько, маючи 17 років, пішов добровольцем в Українську Галицьку Армію, брав участь у бойових діях проти поляків, у 1950 році був арештований як станичний підпілля ОУН. Мати Февронія, з роду Тершаковців.

Мій вуйко – Зеновій Тершаковець (Федір) – крайовий провідник ОУН і командир УПА-Захід.

Про босі ноги, горілку і хрестини

…Коли я народився, то на моїх хрестинах не було ні краплини горілки. Була бочка пива, яку кум поставив, і вперше – то було 1937 року – грав грамофон – віяння прогресу, а не троїста музика сільська.

Коли я приїжджаю в село, то мені розповідають: "Іване, ти за німців вже не ходив босий, ти взутий ходив". В селі ходили всі босі.

Про партизанів і довгого язика

…Ми всі тоді розумілися на зброї. І тут один каже: "Наші партизани мають довгу зброю, щоб далеко дістати". Я кажу: "Ти що, хлопці мають автомати "шмайсери" і ППШ, і ще такі десятизарядні карабіни". – "Та що ти, мають довгі такі зі штиками".

"Ні, що ти мені розказуєш, у нас учора вночі були, то що, я не видів, яку вони мають чи що?". А вчителька десь збоку була і чула це. Завжди, коли приходили партизани до хати, то заслонялися коцами, одіялами вікна, і тільки тоді засвічувалася лампа, бо світла ще, електрики, не було. І коли вони приходили, то мама мені завжди голову до подушки: "Спи, повернися туди", до стіни, щоб не бачив, що в хаті робиться, бо дитина ще.

А тут мене будять, мама каже: "Іванку, вставай, партизани прийшли". Я зірвався, а той, який завжди мене брав на руки, суворо підходить до мене: "І ти хотів бути партизаном? Ти зрадник!". А я кажу: "Який зрадник? Я є партизан". – "Ти зрадник, ми тебе будемо зараз судити. Що ти в школі говорив? Ти казав, яку партизани мають зброю. Ти нас видав?".

Мама каже: "Та він ненавмисно, він не хотів". А тато мовчить, дивиться теж так строго на мене. [Повстанець] Черемха каже: "То відрізати йому язика, щоб не міг москалям нас продавати". А я раз – і під перину заховався, і вже з плачем, маю ж вісім років. Вони мене дістають, а я вже ногами відбиваюсь, не даюся.

Нарешті я сам виходжу: "Ну то судіть, я не був ніколи зрадником". А тато мовчить, а потім уже каже: "Але будьте справедливими – то перший раз, і я думаю, що він не зрадив навмисно, він помилився".

Тоді встає командир боївки, що брав мене на руки, і каже: "Я вважаю, що це була його ненавмисна зрада. І хоч це величезна і непростима дія, але на перший раз ми повинні дати йому можливість виправитися. Завтра сюди до хати доставлять грипс. Знаєш, отам у лісі є сосна? Завтра маєш підійти туди, доставити грипс і решту, що передадуть. На цей раз ми тобі прощаємо, але щоб знав: усе, що тут робиться в хаті, і все про що в хаті говориться, навіть якби тебе під тортурами допитували, ти не маєш права сказати. Ти зрозумів?".

Про юнацькі муки сумління

Ми були зачаровані минулим і не могли вирватися з цього зачарованого кола, вже в нових умовах сформулювати адекватну до обставин програму дій, знайти відповідні форми боротьби. Той, хто пробував сформувати групу, боївку, організацію (назвім це як завгодно) за структурною будовою підпілля, стикався з низкою проблем не тільки організаційного, а насамперед морально-етичного характеру.

Скажімо, кого слід визнати найлютішим ворогом, який підлягає ліквідації? Хто повинен виносити вироки, брати на себе відповідальність судді? Хто візьме на свою совість виконання вироків?

Аналогічних питань виникало багато. Отож, хоч підсвідомо та емоційно наші руки й тягнулися до автомата й гранати, розумово в той же час зброя вже не сприймалася як виключний і ефективний засіб боротьби.

Про "психологів" з КГБ

…У камери нас завжди саджали за психологічною несумісністю – разом педант і неряха, віруючий і атеїст, росіянин і українець, німецький поліцай і єврей. Все це змішували, щоб у камері завжди було нагнітання. В ізольованому, герметичному просторі людський фактор і несумісність важить дуже багато. То в КГБ тюремники власне за тим принципом, тільки навпаки, розміщали.

Про щорічне голодування

...Підходило десь десяте грудня – День прав людини, прийнятий ООН. Ми завжди з Левком Лук'яненком [вирішували] добровільно – будемо голодувати. Навіть ішлося про те, скільки будемо голодувати – добу чи три. А часом хтось починав, припустимо, восьмого грудня, а продовжував аж до п'ятнадцятого – скільки витримував або скільки домовлено було.

Десятого грудня всі українці, як правило, голодували за винятком деяких, хто не міг або просто були такі, що й не голодували. Треба було з усіма домовлятися, а потім я мав шифром у листі написати, що буде п'ятнадцять [учасників]. А ще краще, якщо вдавалося, перелічити прізвища всіх – тоді для кагебістів це був особливий удар. Бо вранці оголошуємо голодівку, а сьогодні ж радіо "Свобода" починає говорити про це. І то для них був удар, вони шукали серед своїх витоку інформації, а його не було.

Про примусове годування

…Як ця процедура проходить? Приходять два такі мордовороти-наглядачі в камеру, скрутять тобі руки, а ти вже не маєш сили упиратися, бо ти вже... ну, після 15 діб людина вже ледве ходить, до 22-х діб ще ходить. Вони скручують руки, руки назад і одягають наручники або зв'язують поясом.

Потім або разом з ними приходить фельдшер: "Раскройте рот". Ти не розкриваєш рота. Він тоді починає давити [показує на обличчі], а наглядачі тебе тримають ззаду за руки. Ти мимоволі відкриваєш рота, а він тобі в рот встромляє роторозширювач – такі кліщі, що коли натискаєш, то вони розкриваються. Рот майже повністю розкривається, тоді він бере кліщами за язика, якщо ти сам не виставляєш. Але, як правило, бо то є примусове кормління, то ти не хочеш, щоби тебе кормили, то він бере за язика, витягує язик, голову наглядач тримає однією рукою назад, а ще як борюкаєшся трохи, чиниш опір, то потім уже знесилюєшся майже зовсім. Тоді беруть лійку, шланг.

Та їжа що то є? То є зварена нарідко манка з доданими 30-50 грамів цукру. Манка, зварена на воді або на якомусь, може, бульйоні, я не знаю, смаку не відчуваєш, але вона така рідка, що її можна заливати. І той шланг намазують чимось слизьким і опускають до шлунка. І тоді з горнятка в лійку виливають манку, і ти чуєш, як там потепліло. Два таких горнятка влив – то є 900 грамів. Тоді знімає роторозширювач, знімає з язика ті кліщі, наручники знімають, і гуляй.

Про близькість до Бога

Після двадцяти діб голодівки, коли ти взагалі лежиш непорушний, людина наближається до Бога, до такого відчуття, що ти й справді розмовляєш в прямому розумінні, звертаєшся до Бога і починаєш говорити такі речі, що тобі найбільше або болить, або чого ти найбільше хочеш, або просиш Бога, щоби тобі додав сили, і ти відчуваєш, як... Ну, не просиш так, як просить бабка чи як просиш, коли в церкві молишся: "Господи допоможи там мені зробити те", а так ніби йому пропонуєш…

Мені важко той стан передати, але це є відчуття, я кажу, - ти розмовляєш, ти себе почуваєш Богом або сином Божим, або просто людським сином, який досяг якихось вершин. Далі починається таке відчуття, що ти пересилив самого себе, і в чомусь наближаєшся до досконалості.

І чим більше ти голодуєш, чим більше стаєш легшим фізично, стаєш досконаліший і духовно. Я ніколи не мав таких відчуттів, як під час голодівки – ні до, ні потім.

Про безкомпромісність Василя Стуса

…1981 року зустрілися в карцері. Ми тиждень, може, вісім діб, може, шість, були спільно в одному карцері. Сідали на дерев'яну підлогу. І Василь [Стус] великий, отак зігнеться, як козак Мамай, сяде, і ми говорили.

Кажу: "Василю, безкомпромісність – то є основа нашого тут буття, але агресивна безкомпромісність – то є дорога до смерті". А він каже: "А може, я, Іване, хочу".

Я ту розмову дуже добре запам'ятав, і мене вразило, що Василь через якісь причини у певний період втратив життєвий стержень. Там усі вважають себе смертниками; одні хапаються за те, щоби вижити, інші не хапаються, продовжують [гнути] свою лінію, але не прямують до смерті прямим, так би мовити, шляхом. А Василь на повному серйозі, на повній, так би мовити, внутрішній відвертості, сповідальності, сказав: "А може, я хочу померти".

І коли мене забрали, то Василь жив, але вже не боровся за життя, тобто не намагався вижити будь-якою ціною.

Про самвидавні книжки

…Я видавав отакі книжки: Михайлові [Гориню] "Листи з-за грат", [Валентинові] Морозові "Серед снігів", Чорноволовий "Український вісник", п'ять "Вісників" я передруковував, "Вивід прав України", "Україна і українська політика Москви" [Мирослава Прокопа], Зеня Красівського "Невольницькі плачі", "З приводу процесу над Погружальським", збірку Миколи Холодного "Крик з могили" і статті, які були. І "Відкритий лист матері Щербань" Василя Симоненка. Я друкував "Що таке поступ" Івана Франка – то він блискуче громить у 1903 році Леніна, а перед тим Маркса і Енгельса. Він каже, що якщо прийняти за основу те суспільство, яке хоче створити Ленін в Росії на основі Маркса і Енгельса, то це означає відкинути суспільство на 150 років назад.

Дізнавайтеся головні новини першими — підписуйтесь на наші push-сповіщення.
Обіцяємо повідомляти лише про найважливіше.

Відправити другу Надрукувати Написати до редакції
Побачили помилку - контрол+ентер
Останні Перші Популярні Всього коментарів: 3
Вибір редакції