І де ідеологія

Сергій Жадан

- А про що буде розмова? – Запитав я його при зустрічі. – Що ти маєш на увазі?

- Ну, - відповів він, подумавши, - про те, чи потрібно Україні вступати до митного союзу.

- Може краще про літературу поговоримо? – Запропонував я невпевнено.

Дискусія виявилась жвавою. Ще б - усі учасники її тією чи іншою мірою були причетні до "українського питання". І хоча всі вони жили тепер "тут", видно було, що так чи інакше знаходяться в темі. Сказати всім їм було що.

Я в цьому випадку, приїхавши безпосередньо з України, мав забезпечувати повноцінність діалогу. Щодо ідеології в мене була доволі упереджена позиція, про що я й висловився від самого початку – мовляв, яка ідеологія?

Ідеологія це брехня, тиск і маніпуляції, тож будьмо прагматиками й поговорімо про поезію. Втім, решта учасників слабко відреагували на цю заяву й розмова все одно завелась про ідеологію. Про митний союз, щоправда, мови не було, але дискусія і без того виявилась доволі жвавою.

По-перше, відразу ж означились два непримиримих табори – з одного боку, грубо кажучи, ліберал-демократи, з іншого, кажучи не менш грубо – націонал-патріоти. Розмова, зрозуміло ж, відразу зайшла про Київську Русь та імперські комплекси. Говорили про Івана Грозного й гетьмана Мазепу, про національну ідентичність іамериканський імперіалізм, про війну в Грузії та помаранчеву революцію.

Все так чи інакше зводилось до того, що без ідеології ніяк не можна, оскільки відмова від ідеології, не залежно від того йдеться про глобалізм чипанслов'янство, призведе до того, що зникне сенс розмови взагалі. Оскільки так чи інакше, всі наші дискусії, всі світоглядні протиріччя, комплекси, рефлекси та інтенціїзумовлюються виключно великою ідеологічною машиною, котра жене нас щоранку на барикади, мов на шкідливу, але потрібну всім роботу.

Ідеологія наповнює нас, мов курців сигаретний дим, заводить нас, як будильники, й тримає в бойовому стані. Ми керуємося нею, роблячи закупи в супермаркетах, вибираючи книги до читання й влаштовуючи своє особисте життя. Ідеологія висипається нам із кишень і бовтається на дні горняток із рештками чаю, відморожується в наших холодильниках і прогрівається на наших балконах.

Ми говоримо, пам'ятаючи про неї, й мовчимо, маючи її на увазі. Тому який може бути повноцінний діалог? Яка конструктивна співпраця й прагматичний підхід? Нерви, емоції та шаленство формують нашу поведінку та наші звички. Ми є всього лише втіленням та віддзеркаленням тих ідеологічних штампів, стереотипів та настанов, котрими нас свого часу старанно й ретельно нафаршували. І говорити в цій ситуації про поезію, це те саме, що говорити про плани на вечір на поминках улюбленої бабусі.

І ще в якийсь момент я помітив таку річ, що вони насамперед не можуть домовитись між собою. Ніби живуть в одній країні, говорять однією мовою, більше того – говорять про ті самі речі, а ось домовитись не можуть принципово й кардинально, займаючи давно насиджені зручні місця з різних боків надійно вибудуваної барикади.

"Що мені це нагадує?" - подумав я. Мабуть, це зовсім не відрізняється від подібних діалогів у нас. Із цим "ми" з "ними" невимовно й безнадійно подібні. Ми так само намагаємося порозумітися, говорячи постійно про необхідність діалогу й пошуку спільних знаменників, розуміючи під діалогом перш за все можливість переконати ближнього свого у своїй власній правоті, перетягнути його на свій бік, або, в гіршому випадку, висловити йому все, що ти думаєш про нього та його ідеологічну базу.

Ми теж не можемо позбутися всього того баласту, яким нас вантажили всі ці роки. Нам і діалог жоден не потрібен – навіщо нам діалог, коли в нас є можливість кричати? Навіщо нам порозуміння, коли в нас є чіткий образ ворога? Навіщо нам говорити про літературу, коли можна поговорити про комплекси? Одним словом, з діалогом не вийшло. Та й про митний союз я теж нічого не зрозумів.

_____________________________________________________________________________

ТСН.ua

Сергій Жадан

Стіни, вікна, паркани

Харків - місто особливе. Стіни його будинків завжди були наповнені таємними знаками та прозорими натяками більшої чи меншої художньої вартості. Можливо саме тому вуличне мистецтво виглядає тут природно й ненав'язливо.