Ідьот война біґбордная, біґмордная война

"Юлю і того другого, як він – Ющенка якраз добре купували, а цей стоїть нікому не потрібний", – нарікає продавчиня бурштинових картин. Виявляється, на Волині дуже популярне мистецтво викладати картини або фотографії камінцями бурштину.

"У нашому магазині затарюються всі, хто хоче красивий подарунок зробити, – веде далі продавчиня. – І оце, як тільки його на президента обрали, в Рівному замовили майстрам декілька картин. Хотіли, мабуть, чиновникам презентувати, головам усяким, мерам.

Зробили – а його ніхто й не забрав. Неліквід значить. От Юля коли була, ніколи тут не залежувалась. А цей стоїть, лише покупців відлякує. Думають, що ми провладні, то й бойкотують. А цей тут ще й посміхається! Жоконда. Треба б його вже сховати".

Люди на Волині не соромляться казати те, що думають. Як для українців, то риса, погодьтеся, рідкісна. Це не Львів і не Донецьк, і до Києва тут ніби й ближче.

Але, крім зовсім уже відчайдушної молоді, до столиці ніхто не прагне, у кожного є своя маленька твердиня. Хай навіть у вигляді крамниці з бурштиновими картинами.

А може, річ не в географії? Може, в тому, що всі митці і загалом якось причетні до мистецтва люди так чи інакше схильні до вільнодумства?

Цей рік почався з гарних новин – по всій країні, в усіх без винятку її реґіонах, у містах, містечках і селах успішно відбулася неоголошена й весела мистецько-політична акція.

Тож зовсім не мав рації мій дорогий друзяка Роман Чайка, коли у своїй недавній і в цілому дуже правильній колонці написав, що "заплямовані фарбою "біґ-морди" – це по-хуліганськи скучно".

По-перше, не по-хуліганськи, а по-партизанськи. Хуліганові ж усе одно, чию пику мазати. А партизан, народний месник, діє осмислено і вибірково. Вони нам вибіркове правосуддя, а ми їм вибіркове фарбометання.

Оголосили власному народу війну – отримаєте у відповідь партизанку. А на війні всі засоби хороші. Тут не те що фарба – тут і гівнометання було б цілком виправдане.

По-друге, аж ніяк не скучно, Романе. Нічого ж собі скука! За кожною заляпаною фізією – твердість руки і точність кидка.

І громадянська мужність художника. Якщо про цю акцію судити в категоріях сучасного мистецтва, то експерти ще скажуть своє слово про її колажно-палімпсестичний характер.

А ми звернімо увагу на цілком унікальне схрещення актуального живопису з екстремальним спортом. Екстремальним, до речі, "нє па дєцкі" – тим, кого за цим ділом упіймали б, світив би не просто штраф чи суд, чи всяке таке, а й, чого доброго, катування та ув'язнення. Кого-кого, а цих нинішніх яничарів ми добре знаємо!

Брата рідного насмерть заб'ють, а наказ начальника справно виконають. Ні, не скучно з цим, Романе, зовсім не скучно.

А ще, крім усього іншого, це – адекватна відповідь народу в так званому діалозі з владою. Промовляєте до людей велетенськими головами з біґ-бордів – будьте готові до влучних реплік у відповідь. Біґ-морди в нашій країні – це таке собі "низходження влади в народ", створення міфу про те, що влада з людьми, що "вони з нами".

Що вони і про нас пам'ятають. З біґ-бордів вони нас люблять і вітають зі святами. Це єдиний канал зв'язку між нами й цими великоголовими інопланетянами.

"Я пишаюсь історією України", – каже біґ-бордовий президент, і ось уже мешканці Тернопільщини можуть спати спокійно. "Слава ветеранам Великой Отечественной", – і Донбас уже зітхає з полегкістю. "Вітаю з Різдвом", "Люблю наш рідний край", "Помагай вам Боже", "Щасливо оставатися".

Росіяни нарекли свого ґаранта президентом Твіттеру, а наш – безумовний чемпіон біґ-бордів. Зауважте: чемпіон світу, а не України. Навряд чи північнокорейський колеґа його в цьому перепльовує, пацан іще.

Ех, влаштувати б нині виставку з усіх тих забруднених площин! Різноманіття кольорів і відтінків, патьоків і плям, тенденції й напрямки, боротьба шкіл і стилів. Чим диктувався вибір фарби? Синьої, червоної, зеленої.

А той волинський дід, що його єдиного з-поміж усіх учасників акції таки загребли, мазав коричневою. Я думаю, що це було найгеніальніше рішення.

Гидотнішого кольору за коричневий з відомих причин не буває. Отакий він, той дід-герой, дід-партизан, народний художник України.

І не загребли б його ні за що, якби не типова, на жаль, українська історія: на кожного героя свій зрадник. Це ж яким покручем треба бути, щоб таку святу людину закласти органам? Громадяни, допоможіть викрити зрадника!

Тим часом популярна в Бобруйську і Сиктивкарі письменниця ГГ зробила з біґ-бордового приводу і свою заяву.

От якби, мовляв, на біґ-бордах поруч із непорочним ликом президента були зображені всілякі християнські символи, то ніхто б їх заляпувати не посмів.

Це все кляті чиновники, як завжди, не все до кінця продумали, уточнила вона. Так що очікуймо: невдовзі з'явиться в оновленому вигляді, весь в хрестах і куполах.

Ех, нескоро ми ще цього неліквіду позбудемося.

__________________________________________________________________________________

Читайте також:

Венера плюс

Єдине, з чим у них попервах виникають проблеми, то це із сексом. "Моїй мамі в Італії спершу так тяжко прийшлося, там же всі чоловіки не по-людськи кохаються", – розповідала одна з моїх читачок.