Історія з грифом "Секретно": Останні дні імперії: гаряче літо 1991-го очима КГБ

ТСН.ua продовжує цикл "Історія з грифом "Секретно": українці отримали чіткий термін для розгортання власних сил, аби завадити появі "оновленого" СРСР: 20 серпня 1991 року.

ТСН.ua продовжує серію публікацій із циклу "Історія з грифом "Секретно".

Початок розповіді про 1991 рік очима КГБ читайте тут.

Українські націонал-демократи отримали чіткий термін для розгортання власних сил, аби завадити появі "оновленого" СРСР. 20 серпня 1991 року готувалося підписання нового союзного договору. Час, що залишився до цієї дати, був насичений активними діями з метою підняти масштабний громадський протест. Існували небезпідставні побоювання, що в Україні, якщо ситуація складатиметься невигідно для влади, повторяться вільнюські події.

Щоб протистояти можливому силовому сценарію, націонал-демократичні партії створюють власні охоронні, а в лексиці КГБ "незаконні воєнізовані", формування. Місцеві ради засновують різноманітні муніципальні та народні дружини, що діють паралельно з міліцією, активно обговорюється питання про створення української національної армії. "Даних про наявність у перерахованих вище структурах зброї, — читаємо у звіті за 15 червня, — Комітет державної безпеки не має. Разом з тим, виходячи з форми і спрямованості їхніх дій, при ускладненні соціально-політичної ситуації в республіці вони легко можуть озброїтися і трансформуватися в бойові загони". Протягом гарячого літа 91-го КГБ неодноразово повідомляв керівництво країни про воєнізовані групи та їхні вишкільні табори.

Доповідна держбезпеки від 25 липня 1991 має дуже промовисту назву: "Про спроби створення паралельних структур влади". У ній ідеться про творення громадянських комітетів, які мали взяти на себе владу у випадку кризової ситуації. Причому зазначалося, що структури таких комітетів діють не тільки в областях Західної України, але й у Черкаській області, творяться в Одеській, Чернігівській, Сумській областях. Тож обидві сторони протистояння — стара комуністична влада і демократична опозиція — були налаштовані вкрай рішуче.

Окрім референдуму 17 березня, який мав легітимізувати єдність СРСР, Михайло Горбачов вирішив заручитися активною зовнішньою підтримкою. Тези про необхідність збереження Союзу публічно висловили його колишні непримиренні вороги — керівники Великобританії, Франції, Німеччини. Останнім рішучим ударом по "внутрішніх ворогах СРСР" мало бути озвучення позиції головного супротивника "імперії зла" — Сполучених Штатів Америки. Влітку важка американська політична артилерія була спрямована на українську владу.

У повідомленні від 30 липня йдеться, що від дипломатичних кіл США стало відомо про відвідання Києва Джорджем Бушем (старшим) "на "особисте прохання" Президента СРСР з метою відповідно натиснути на українське керівництво і схилити його до підписання союзного договору". Керівник служби безпеки із забезпечення візиту американського президента, за твердженнями КГБ, заявив: головною метою візиту до Києва було "стримування дальшої дезінтеграції СРСР".

Відповідно, під час візиту жодних зустрічей з національною опозицією чи інших кроків, які могли б підважити думку про лояльність США до єдиного СРСР, не було. Більше того, у своєму виступі у Верховній Раді Джордж Буш говорив не лише про демократію і ринкову економіку, але засудив відродження націоналізму. Один із членів делегації Білл Кілл (майже за Тарантіно) наголосив, що відносини США з Україною напряму залежатимуть від підписання республікою союзного договору.

Тож українці чітко зрозуміли, що у своєму прагненні до незалежності можуть сподіватися лише на себе та Господа Бога. Через кілька тижнів після візиту Буша спрацював другий варіант.

Михайло Горбачов, який заручився підтримкою наймогутніших зовнішніх союзників, раптом отримав удар зсередини країни. 19 серпня під звуки "Лебединого озера" населення СРСР дізналося про створення "Государственного комитета по чрезвычайному положению" (ГКЧП) і перебирання ним влади в країні.

Схоже, москвичі не попередили про свою ініціативу київських "партайгеносе", тож для українських комуністів ця новина була не меншим сюрпризом, ніж для решти населення. Швидко отямилися чекісти, які вже 20 серпня доповідали, що КГБ, МВД та військові взяли ситуацію в Україні під контроль, випереджаючи можливі антивладні виступи незадоволених ситуацією національних сил. Проте в цілому, на думку доблесних чекістів, "зміст документів керівництва ГКЧП і застосовувані ним заходи сприймаються в різних прошарках населення в основному позитивно. Обстановка в трудових колективах республіки спокійна".

Ситуація змінювалася за лічені години. 20 серпня опівдні починається масовий протестний мітинг у Москві, який згодом поклав край спробі перевороту. Тим часом українське КГБ повідомляє: цього дня в республіці відбувається загострення політичної ситуації, зокрема через діяльність української опозиції, котра виступила на захист московських протестантів.

Тоді ж "Народна рада" (опозиційна група у Верховній Раді) виступила з вимогою проведення позачергової сесії парламенту. Наступного дня, 21 серпня, в Москві відбувся перелом, і спроби ГКЧП встановити владу цілком провалилися.

В Україні тим часом розпочинаються мітинги з вимогою виходу зі складу СРСР. Тому в повідомленні КГБ за 22 серпня вже читаємо, що "населення республіки з великою тривогою і турботою слідкує за ситуацією в країні, засуджує авантюрні дії групи державних осіб, що пробували здійснити державний переворот".

Поразкою комуністів і їх дезорієнтацією негайно скористалася національна опозиція. 24 серпня 1991 року на позачерговій сесії Верховної Ради голосуванням ухвалено документ, написаний Левком Лук'яненком — колишнім політв'язнем, засудженим свого часу радянською владою до смертної кари. Ухвалений тоді документ під назвою "Акт проголошення незалежності України" став початком нового періоду української історії.

Це сталося несподівано і для тих, хто все життя боровся за незалежність, і для тих, хто всіляко цьому заважав. Несподівано, але невипадково — акт 24 серпня став результатом не тільки активної діяльності національно-демократичного руху з кінця 1980-х років, але й багатолітньої боротьби кількох поколінь українців. 1 грудня 1991 року на референдумі українці підтвердили цю "невипадковість", зробивши її незворотнім фактом історії.

P. S. Із заяви президента США Джорджа Буша 25 грудня 1991 року: "Сполучені Штати вітають історичний вибір на користь свободи, зроблений новими державами Співдружності. Незважаючи на потенційну можливість нестабільності і хаосу, ці події явно відповідають нашим інтересам".

P. P. S.: "Борітеся — поборете, Вам Бог помагає!"

_________________________________________

Читайте також:

Історія з грифом "Секретно": Останні дні імперії. 1991-й очима КГБ

Події вирішального, 1991-го року, подані крізь призму документів КГБ, так, як бачили їх чекісти.

Залиште свій коментар

Аватар
Залиште свій коментар

Коментарі до посту

Останні Перші Популярні Разом коментарів: