Історія з грифом "Секретно": Острів свободи за колючим дротом

Володимир В’ятрович
ГУЛАГ став місцем зустрічі дисидентів із повстанцями. А вже на середину 1976 року шеф українського КГБ фактично визнав власну безпорадність у боротьбі з "островом свободи" і перемогу політв’язнів.

ТСН.ua продовжує серію публікацій із циклу "Історія з грифом "Секретно".

Нагляд за поведінкою дисидентів у таборах засвідчив, що вони не лише не відмовляються від своїх поглядів, а навпаки, стають більш радикальними в антирадянських поглядах. Між іншим, цьому сприяли їхні зустрічі в ув'язненні із учасниками визвольного руху попереднього періоду - членами ОУН та вояками УПА, що на початку 1970-х добували своє довголітнє ув’язнення.

Дисиденти, за інформацією чекістів, налагоджують зв’язок між засудженими, що перебували в різних таборах, "також намагаються прокладати канали зв’язку з волею, закордонними націоналістичними центрами і формуваннями, вишукують можливості передачі цими каналами тенденційної та антирадянської інформації і справити ворожий вплив на своїх однодумців, які перебувають на волі".

Іван Світличний
Іван Світличний, заарештований 12 січня 1972 року. Фото – Архів СБУ.
КГБ відзначав, що в’язні Євген Сверстюк, Іван Світличний та Олександр Сергієнко перебирають на себе роль організаторів "ворожих" виступів, при цьому активно контактують із прибалтійськими, закавказькими та єврейськими націоналістами. Вони, зокрема, готують різноманітні протестні послання і намагаються передати їх за межі табору.

"У засудженого Сергієнка вилучено ворожий документ, так зване "Послання Раді національностей Верховної ради СРСР і Організації об’єднаних націй", який з його участю підготовлений групою українських, прибалтійських та закавказьких націоналістів і містить різкі антирадянські випади проти КПРС, органів радянської влади, злісні наклепи на національну політику в нашій країні, який по суті закликає до активної боротьби з радянським устроєм і розділення Союзу РСР на так звані національні держави".

У доповідній за вересень 1973 року зафіксовано висловлювання Івана Світличного про те, що табір - це "єдиний острів свободи, який існує в нашій країні". Схожі думки подавали у своїх спогадах про табірне життя й інші ув’язнені.

Олександр Сергієнко
Олександр Сергієнко, заарештований 12 січня 1972 року. Фото – Архів СБУ.
Така активізація учасників руху опору в таборах непокоїла органи безпеки. Вони зрозуміли, що навіть після ув’язнення протистояння з дисидентами не закінчилося, почався новий його етап, до якого "стражі порядку" не були готові. Адже головна зброя - залякування тюрмою та табором - була використана, проте не дала очікуваного результату.

Для вироблення нових механізмів впливу на ув’язнених проведено спеціальну нараду. "З ініціативи Комітету держбезпеки України, - читаємо у повідомленні від 27 вересня 1973 року, - з санкції КГБ Союзу РСР у даний час у Києві проводиться робоча зустріч зацікавлених органів, у тому числі представників 5-го Управління КГБ при Раді Міністрів СРСР, КГБ Мордовської АРСР і Управління КГБ у Пермській області, у ході якої розробляються додаткові заходи, спрямовані на розкриття та припинення антирадянської діяльності засудженими, що залишилися на ворожих позиціях".

Проте, як свідчать повідомлення, поведінка в’язнів не змінилася. "У ході оперативних заходів по засуджених об’єктах справи "Блок", - читаємо у доповідній від 3 червня 1975 року, - що проводилися нами спільно із зацікавленими органами, КГБ встановлено, що незважаючи на заходи профілактичного і виховного впливу, більшість цих осіб продовжує твердо залишатися на ворожих позиціях".

Зокрема, з ініціативи Івана Світличного в’язні організували 8 березня надсилання в різні інстанції скарг із вимогами звільнити засуджених за антирадянську діяльність жінок. Більше того, вони вирішили продовжити свою видавничу діяльність і підготували три номери самвидавного журналу "Вісті з архіпелагу ГУЛАГ", який передали на волю.

Оксана Мешко
Оксана Мешко, мати Олександра Сергієнка, заарештована 13 жовтня 1980 року. Фото – Архів СБУ.
Органи безпеки відзначали особливу активність в організації протестів Євгена Сверстюка, Ігоря Калинця, Зиновія Антонюка та Євгена Пронюка.

Лідером українських політв’язнів вони вважали Івана Світличного, тож усіляко намагалися скомпрометувати його. "У березні цього [1975] року, - писали чекісти, - Світличний призначений на посаду бібліотекаря з урахуванням тієї обставини, що серед в’язнів панує думка про призначення на цю посаду осіб, які користуються підтримкою органів КГБ. Для закріплення схожих підозр через адміністрацію ВТК Світличному робляться незначні поступки, прощаються незначні порушення режиму утримання".

Перебування дисидентів в ув’язненні мобілізувало українців у вільному світі і спонукало до масштабної роботи, спрямованої на поширення інформації про радянські репресії. Для підтримки в’язнів представники української діаспори організовували масову розсилку на їхню адресу листів та телеграм. Чекісти підрахували, що протягом 1974 року на адресу ув’язненого у Володимирській тюрмі Валентина Мороза надійшло близько 1000 телеграм і 1300 листів. Наступного, 1975-го, року до дня його народження у квітні отримано 430 телеграм і 230 листів. За кордоном створюються комітети захисту політв’язнів, до роботи яких українці діаспори намагаються залучити державних та політичних діячів інших країн, "деякі засуджені обираються членами "академій", "клубів", офіційно запрошуються для читання лекцій чи на викладацьку роботу в університети США, Канади, ФРН".

Тим часом в ув’язненні з ініціативи Василя Стуса, В’ячеслава Чорновола та Зиновія Антонюка 30 жовтня 1974 року запроваджено відзначення у таборах Дня політв’язня. Щоб завадити його проведенню, наступного року напередодні цього дня КГБ вирішив етапувати Василя Стуса, Василя Лісового та Стефанію Шабатуру до Львова та Києва для проведення з ними виховної роботи.

Та зірвати відзначення не вдалося - 29 жовтня Стус та Шабатура оголосили про початок наступного дня одноденного голодування. Те саме, за повідомленням КГБ, зробила 30 жовтня 21 особа в Дубравному ВТЗ (у тому числі об’єкти "Блоку" Чорновіл, Світлична та Овсієнко) та 14 осіб у Володимирській тюрмі (у тому числі Валентин Мороз).

КГБ не полишав спроб "перевиховати" протестантів за допомогою погроз, фізичного впливу та пропаганди. У доповідній керівнику КПУ Володимиру Щербицькому голова КГБ УРСР Віталій Федорчук інформував, що за 1975 рік до Дубравного і Скальнинського виправно-трудових закладів, де перебувала більшість ув’язнених дисидентів, було здійснено 13 виїздів оперативних співробітників, які провели 117 розмов із в’язнями, а також "гастролі" чотирьох пропагандистських груп з участю "висококваліфікованих лекторів, викладачів суспільних наук вузів".

КГБ, як і інші радянські установи, намагався вразити керівництво країни кількісними показниками своєї роботи, камуфлюючи таким чином відсутність прогресу у "перевихованні" інакодумців.

Василь Стус
Василь Стус, вдруге заарештований 14 травня 1980 року, живим на волю уже не вийшов. Фото – Архів СБУ.
Тож і через два роки чергова пропагандистська група зіткнулася з тим, що "екстремістськи налаштовані об’єкти справи "Блок" Світличний, Сверстюк, Пронюк, Лісовий, Калинець, Марченко, а також їхні однодумці Глузман, Гриньків, Сапеляк, колишні бандоунівці Басараб, Верхоляк та інші демонстративно відмовилися бути присутніми на лекціях та бесідах, покликаючись на те, що виправно-трудовим законодавством не передбачено обов’язкової участі засуджених у політико-виховних заходах. Вказані засуджені допускали образливі та провокаційні висловлювання на адресу представників пропагандистської групи. Так, під час проходження групи по території колонії колишній бандит ОУН Верхоляк, звертаючись до них, вигукнув: "Дивіться, панове, на колючий дріт і запам’ятайте, що це чекає ваших дітей".

Очевидно, відважна поведінка ув’язнених справляла враження і на їхніх охоронців. На думку чекістів, існувала загроза, що поширювана дисидентами пропаганда може вплинути і на них. Аби завадити цьому, здійснювалася спеціальна робота: "Для підвищення політичної пильності офіцерів і солдат, які несуть охорону державних злочинців, у ряді військових частин були прочитані лекції з цих питань і проведені бесіди".

На середину 1976 року стало зрозуміло, що ситуацію в таборах змінити не вдається. Віталій Федорчук звертається до керівництва комуністичної партії з пропозицією розосередити політв’язнів. "Враховуючи складну оперативну обстановку в місцях ув’язнення осіб, засуджених за націоналістичну, сіоністську та іншу антирадянську діяльність, а також труднощі в організації з ними в цих умовах оперативної та профілактично-виховної роботи, вважали б за доречне розглянути питання про розосередження зі Скальнинського та Дубравного ВТЗ частини ув’язнених, що стоять на ворожих позиціях по виправно-трудових колоніях із посиленим режимом утримання на території союзних республік".

Тож, звітуючи про важку ситуацію у таборах, шеф українського КГБ фактично визнав власну безпорадність у боротьбі з "островом свободи" і перемогу політв’язнів, зламати яких чекістам не вдалося ні пропагандою, ні погрозами.

Тим часом на волі знову почав підводити голову рух опору. У листопаді 1976 року в Києві створено Українську громадську групу сприяння виконанню Гельсінських угод (Українська Гельсінська група). Серед її активістів - як нові люди, так і активні учасники попередніх етапів дисидентського руху, зокрема Василь Стус та В’ячеслав Чорновіл, які вийшли на волю 1979 року.

Новим була зосередженість на правозахисній діяльності, вимогах до влади дотримуватися взятих на себе зобов’язань щодо прав і свобод громадян. Учасники правозахисного руху наголошували на виключно легальних способах діяльності. Проте це не врятувало їх від репресій влади - 39 з 41 члена УГГ були ув’язнені. Серед них - 76-літня Оксана Мешко, Василь Стус та В’ячеслав Чорновіл.

Тиша, що запанувала в СРСР у першій половині 1980-х, сприймалася чекістами як їхня остаточна перемога над рухом опору. Та це було лише затишшя перед бурею - у другій половині цього десятиліття влада змушена була почати так звану перебудову, а з кінця 1980-х на волю виходять засуджені дисиденти. Поступово розгортається масовий національно-демократичний рух, який покладе край існуванню СРСР та його, здавалося б, непереможної спецслужби - КГБ.

_______________________________________________________________________________

Читайте також:

Історія з грифом "Секретно": Заблокована країна. 1973 рік

Наприкінці червня 1973 року КГБ підбив перші підсумки майже дворічної реалізації операції "Блок", за якою тепер проходили 35 осіб і перевірялися ще 563 особи.

Дізнавайтеся головні новини першими — підписуйтесь на наші push-сповіщення.
Обіцяємо повідомляти лише про найважливіше.

Відправити другу Надрукувати Написати до редакції
Побачили помилку - контрол+ентер
Останні Перші Популярні Всього коментарів: 8
  • Гість Гість 24 березня, 10:51 Згоден 5 Не згоден 1 -[-div class=quotation-]--[-span class=nick-]-Українка-[-/span-]- -[-span class=date-]-Сьогодні, 10:42-[-/span-]- -[-span class=text-]-Для когось важлива СВОБОДА у всіх її проявах, а комусь ковбаса за "рубль двадцать"! Хтось читає Ніцше і Сократа, а комусь достатньо читати назву на пляшці горілки!-[-/span-]--[-/div-]-100% і радіти перемогам Шахтаря в ЛЧ коли в країні скоро просто вимруть від голоду (або емігруюють) основна частина населення яка знаходиться за межею бідності! відповісти цитувати Дякуємоспам Петро Петро 25 березня, 19:32 Згоден 7 Не згоден 0 Вони боролися. А ми 20 років не хочемо зрозуміти що сила в єдності. 46 міліонів кинули на коліна, забирають нам мову, культуру обертають в донетцкіх рабів. Як нам тепер дивитися в очі тому Сверстюку або Калинцю. Може вже час встати з колін. Подумаймо за своїх дітей і внуків. цитувати Дякуємоспам
Вибір редакції