Історія з грифом "Секретно": Post-Чорнобиль: спершу інформація, а радіація потім

Історія з грифом "Секретно": Post-Чорнобиль: спершу інформація, а радіація потім

Володимир В’ятрович

Інформаційна блокада довкола Чорнобиля протрималася майже рік. Тоді КГБ виявило, що для поширення "потрібної" інформації за кордоном можна використовувати й "клятих капіталістів", для яких правда про аварію була незручною.

ТСН.ua продовжує серію публікацій із циклу "Історія з грифом "Секретно".

"На Чорнобильській атомній електростанції сталася аварія, яка призвела до ушкодження одного з реакторів. Впроваджуються заходи з ліквідації наслідків аварії. Постраждалі отримують допомогу. Створена державна комісія". Ці слова звичним суворим голосом оголосила ведуча інформаційної програми "Час" о 9-тій годині вечора 28 квітня 1986 року.

Для мільйонів телеглядачів, які таким чином вперше дізналися про вибух на ЧАЕС, ці слова нічого не пояснили. Оприлюднені скупі дані, з яких неможливо і приблизно уявити масштаби катастрофи, не стали виявом бажання радянської влади бодай щось розповісти громадянам. Кремль просто не міг більше відмовчуватися - кілька годин тому Швеція, фахівці якої зафіксували на своїй території підвищену радіацію, звернулися до Москви з вимогою дати пояснення.

Протягом усього часу ліквідації наслідків аварії влада намагалася жорстко контролювати будь-яку інформацію про неї. Звісно, під благородним прикриттям боротьби з поширенням паніки. Проте через тижні і місяці після вибуху людей вбивала не паніка, а відсутність елементарних відомостей, які могли попередити багато нещасть.

7 травня 1986 року співробітники КГБ в своєму донесенні відзначали низький загальний рівень поінформованості людей про заходи захисту від радіаційного опромінення. "В цьому виявляється слабка робота засобів масової інформації, – читаємо тут. – Якщо говорити про висвітлення подій, то слід відзначити, що викликає сумнів, наприклад, показ по телебаченню низки сюжетів. В полі під Чорнобилем стоїть голова колгоспу і запевняє, що колгосп перевиконує плани посіву. Це звичайно добре, але питання полягає в тому, чи буде придатним цей урожай в їжу. Якщо ґрунт не заражений радіоактивними речовинами, то сказати треба було власне про це, а краще за все утриматися від показу сумнівної якості сюжетів, які викликають двояке тлумачення".

Тому в подальшому і утримувалися від показів сюжетів, від публікації статей, від поширення найменшої реальної інформації. В повідомленнях КГБ періодично зустрічаємо звіти про "проведення попереджувально-роз’яснювальних бесід з особами, які допускають поширення брехливих чуток".

Тож офіційні ЗМІ мовчали, або інформували частково, всі інші джерела були звинувачені в поширені неправдивих відомостей: інформаційна блокада довкола аварії трималася майже рік.

Тим часом на Заході, починаючи від 28 квітня 1986 року, піднімається справжня інформаційна хвиля про аварію в Чорнобилі (Перше інформаційне повідомлення в програмі ABC News). Якось реагувати нове "демократичне" керівництво Кремля почало майже через рік після вибуху.

23 лютого 1987 року ЧАЕС відвідали американці - професор Гарвардського університету Уїлсон Роберт і кореспондент газети "Лос Анжелес Тайм" Робер Шпір. "Зі слів Уілсона, – інформували кагебісти, – метою їх поїздки є об’єктивне висвітлення подій на станції в теперішній час. В процесі проведених контррозвідувальних заходів були отримані дані про спроби іноземців зібрати інформацію про радіаційну обстановку безпосередньо на станції та прилеглій зоні". Тож журналісти могли прогулятися по території станції, може навіть дещо пофотографувати, але не отримати інформацію про радіаційний фон.

Використовуючи звичну для себе тактику, чекісти організовували поїздки в Чорнобильську зону "правильних" закордонних журналістів. "6 квітня, – звітував КГБ, – вахтове поселення "Зелений мис" по лінії партійних органів відвідали два кореспонденти комуністичних газет Франції і Данії, які прибули з метою підготовки матеріалів для заперечення розгорнутого буржуазними засобами інформації пропагандистського галасу довкола аварії на ЧАЕС у зв’язку з річницею, що наближається".

Дуже швидко чекісти усвідомили: для поширення потрібної їм інформації можна використовувати не лише ідеологічних союзників, але й "клятих капіталістів", для яких правда про масштаби аварії була фінансово незручною.

"Відповідно до рішення Інстанції, 24 квітня цього року в 30-ти кілометровій зоні ЧАЕС знаходилася знімальна група американської телекомпанії "СіБіЕс" в складі керівника Московського бюро Ендрюса Вайта, телеоператора Річі Джозефа, звукооператора Роучал Колін, які взяли інтерв’ю у директора ЧАЕС, провели кінозйомку об’єкту "Укриття", роботи підрозділів МО СРСР з дезактивації території ЧАЕС, процесу прийому лікарями станційного медпункту, пункту дозиметричного контролю на виїзді із особливої зони... Знімальна група зацікавлена у висвітленні ліквідації аварії у вигідному для нас світлі у зв’язку з наміром власників атомних станцій Заходу довести безпеку їх подальшого використання".

Через кілька місяців від початку організованих вояжів закордонних журналістів у Чорнобильську зону в КГБ із задоволенням констатували, що більшість публікацій в іноземних медіа після квітня 1987 року "мають об’єктивний і доброзичливий характер". Цьому, очевидно, сприяло бодай часткове відкриття інформації, на якому постійно наголошували керівники країни.

Але чекісти були більш відверті в своїх документах і писали, що нова якість інформації в західній пресі "пояснюється зацікавленістю західних монополій, в зв’язку з тим, що матеріали про події на ЧАЕС викликали масовий рух серед населення їх країн з вимогами заборонити будівництво об’єктів атомної енергетики".

Протест проти приховування страшної правди наростав не тільки за кордоном, але і в самому Радянському Союзі. Після першої річниці аварії співробітники КГБ звітували про свої активні дії зі стримування демонстрацій: "В контакті з партійними і радянськими органами, опергрупами МВД і особливих відділів КГБ СРСР, адміністрацією організацій в зоні проведено комплекс оперативних, організаційних, попереджувально-роз’яснювальних заходів з метою завадити антигромадським та іншим небажаним діям в день річниці аварії на ЧАЕС, в період поминальних свят з традиційним відвідуванням цвинтарів, а також святкування міжнародного Дня солідарності трудящих. В результаті надзвичайних ситуацій не допущено".

Проте вже дуже швидко стало зрозуміло, що блокувати витік інформації про Чорнобильську аварію стало неможливим.

Керівництво країни, марно намагаючись це робити, цілковито дискредитувало себе в очах людей. Кремль не викликав вже ані поваги, ані навіть страху. В результаті спроби Москви приховати правду про катастрофу та її наслідки посилили опозиційний національно-демократичний рух в Україні. До його учасників долучилися "зелені" – активісти боротьби проти забруднення навколишнього середовища. Врешті, побудована на брехні імперія впала.
П.С. У січні 1994 р. Верховна рада України прийняла Закон "Про державну таємницю", який заборонив засекречування будь-яких відомостей про стан навколишнього природного середовища та екологічні катастрофи. З того часу відкрито доступ до документів, що проливають світло на трагедію 25 років тому. В 2001 та 2006 роках розсекречено унікальні документи КГБ, які використанні при написанні цієї та двох попередніх статей. Ці матеріали тепер доступні через інтернет для всіх охочих:
http://www.sbu.gov.ua/sbu/control/uk/publish/article?art_id=49046.
http://sbu.gov.ua/sbu/control/uk/publish/article?art_id=39296&cat_id=53043

_________________________________________________________________________________

Читайте також:

Історія з грифом "Секретно": "Что это означает?", або боротьба СРСР з радіацією

Десятки років СРСР тренувався на уроках цивільної оборони в очікуванні атомної війни з капіталістичним Заходом. Як засвідчила ядерна атака зсередини, готовність до дій в критичній ситуації була близькою до нуля.

Повʼязані теми:

Наступна публікація