Історія з грифом секретно: Тарас Боровець. Занепад отамана

Володимир В'ятрович
Лише через чверть століття після того, як отаман залишив рідну землю, чекісти нарешті зітхнули з полегшенням - він не повернеться.

На початку 1943 року на Волині про себе впевнено нагадали бандерівці. Оговтавшись від подій другої половини 1941 року, перейшовши через тривалі дискусії та підготовку, оунівці почали розгортати тут власні збройні відділи.

Опираючись на розлогу мережу осередків, які забезпечували військові підрозділи матеріально та інформаційно, бандерівці швидко наздогнали у розвитку формування Тараса Боровця. Наявність чіткої політичної програми, підготовлених кадрів військовиків та підпільників стали додатковими перевагами.

Отаман "Тарас Бульба" змушений був піти на переговори з керівництвом ОУН(б) на Волині, відкривши таким чином для себе третій - дипломатичний - фронт. Здавалося б, саме на цьому фронті досягти домовленостей буде найлегше, адже обидві сили боролися за одну мету - незалежну Україну. Проте ця простота виявилася оманливою, і врешті невдалі перемовини спровокували конфлікт, який остаточно вибив Тараса Боровця з політичної арени України.

Вдалося домовитися про використання об'єднаними відділами назви "Українська повстанська армія". Проте питання командування нею стало головним каменем спотикання - Тарасові Боровцю пропонували взяти на себе керівництво об'єднаним штабом, тоді коли він готовий був йти на злиття лише за умови, що стане командиром армії.

Переговори, які тривали з січня до травня 1943 року, явно затягалися, і час грав не на користь отамана. На момент завершення перемовин бандерівці вже мали на території північної Рівненщини сили, які не поступалися бульбівським. Але їхні підрозділи творилися на значно ширших теренах Волині і Полісся, а згодом, улітку 1943 року, з'явилися і в Галичині та Карпатах.

Захопившись переговорним процесом, Тарас Боровець пропустив момент, коли став нецікавим союзником для своїх візаві. Ситуацію погіршила також загибель у бою з німцями Василя Івахіва, одного з керівників бандерівців на перемовинах, налаштованого на мирне вирішення проблеми.

Дмитро Клячківський - "Клим Савур", наступник Івахіва, вважав переговорний процес вичерпаним. Схоже, у цьому його підтримував тодішній провідник ОУН Микола Лебедь, якого Тарас Боровець згодом вважатиме чи не найбільшим ворогом. Врешті остання призначена зустріч не відбулася, і сторони звинуватили одна одну у зриві переговорів.

20 травня 1943 року бандерівці поширили листівку "Українці", підписану Головною командою УПА, в якій закликалося підтримати українських повстанців і гнати "від себе різних атаманчиків-анархістів".

Почалася інформаційна війна між обома таборами, яку Тарас Боровець програв і в результаті змушений був відмовитися від назви "Українська повстанська армія". 20 липня він видав наказ про перейменування своїх загонів в Українську народну революційну армію (УНРА), помстившись таким способом бандерівцям і використавши їхню назву з 1941 року.

Проте влітку 1943 року не обмежилося інформаційною війною між бандерівцями та бульбівцями. Перші виставили ультиматум воякам Боровця: "До дня 8.9.1943 12 години перейти зі зброєю в відділи УПА. По цім терміні уважатиму відділи "Бульби" за ворожі та буду змушений силою підпорядкувати наказам Головної команди УПА".

У деяких місцевостях відбулися сутички, але вони не набули серйозних масштабів. Таким чином на осінь 1943 року бандерівцям вдалося об'єднати різноманітні повстанські групи в єдину повстанську армію і уникнути повторення помилок отаманів 1920-х років.

Зважаючи на це, у жовтні 1943 року Тарас Боровець видав наказ про розформування загонів УНРА, припинення ними відкритої збройної боротьби і перехід у підпілля. Але отаман не полишав віри, що вдасться повернути свої сили. Зробити це він знову вирішив за допомогою німців, з якими пішов на переговори.

Проте і цей дипломатичний крок закінчився трагічно - 1 грудня його заарештували і відправили до концтабору Заксенгаузен. Там він був поміщений у камері №78, поруч у 73-й сидів інший лідер визвольного руху - Степан Бандера.

Боровця звільнили 19 жовтня 1944 року. Його, як і інших ув'язнених керівників українського руху, німці намагалися використати на завершальному етапі війни для мобілізації українців. В останні місяці Другої світової створено Українську національну армію, яку очолив генерал Павло Шандрук.

Тарас Берговець_3
ТСН.ua
Тарас Боровець знову у війську, весна 1945 року. Фото з архіву 1945 року. Фото з архіву Центру досліджень визвольного руху
Його наказом з 17 березня отаман Тарас Боровець був призначений командиром групи "Б", яка мала готувати партизанські кадри і перекидати їх за допомоги німців в Україну для розгортання антирадянської боротьби. Проте всі ці плани так і залишилися на папері - не минуло й двох місяців, як Німеччина капітулювала.

Тарас Боровець разом із іншими командирами УНА здався в полон американським військам і став жити на окупованій ними частині Німеччини. Йому так і не судилося більше повернутися на рідну землю. Хоча тут його чекали - 13 серпня 1945 року НКВД оголосило Боровця у всесоюзний розшук, ще через три тижні чекісти завели на нього агентурно-розшукову справу, в якій накопичували усю можливу інформацію про отамана.

Тривалий час спецслужба не знала місце перебування Боровця, і побоювалася, що він продовжує підпільну діяльність на Волині. Підозри НКВД посилювалися тим, що тут досі діяли закладені "Тарасом Бульбою" підпільні ланки УНРА. Останню інформацію про їх ліквідацію знаходимо в чекістських документах 1949 року.

Лише в 1950 році "органам" стало відомо, де отаман. В одному з інформаційних повідомлень МҐБ згадується про існування спеціальної української школи при американській розвідувальній школі в Західній Німеччині. Серед її викладачів - Тарас Боровець. У 1953 році радянська спецслужба отримала інформацію, що він із групою товаришів виїхав до США, де зустрічався з шефом ЦРУ.

"Під час перебування у США, - читаємо в повідомленні, - Боровець відвідав Вашингтон, де мав бесіди з Алленом Даллесом. Виїзд вказаних осіб до США нібито пов'язаний з веденням переговорів про організацію повстанської діяльності в Україні-.

Тож славний отаман намагався повоювати на фронтах ще одної війни - "холодної". Своєю невгамовною активністю він забезпечив до себе увагу чекістів ще на багато років.

Тарас Берговець_2
ТСН.ua
Тарас Боровець дає інтерв’ю для радіо "Голос Канади", 1953 рік. Фото з архіву Центру досліджень визвольного руху
Лише 1969 року, тобто коли Тарасові Боровцю виповнився 61 рік, КҐБ зняло отамана із всесоюзного розшуку. "У ході проведених оперативних заходів — читаємо у висновку чекістів, - встановлено, що Боровець Т. Д. у даний час проживає в м. Нью-Йорк (США), є в поважному віці. У зв'язку з тим, що даних про його можливу висадку на територію Радянського Союзу немає, відповідно до наказу № 0080 КҐБ при Раді Міністрів СРСР від 17.5.1965 пропоную всесоюзний розшук Боровця Тараса Дмитровича, як встановленого за проживанням за кордоном, припинити".

Лише через чверть століття після того, як отаман залишив рідну землю, чекісти нарешті зітхнули з полегшенням - він не повернеться.

Завершився розшук легендарного отамана, але не закінчилося його життя, що перетворилося на важкі будні емігранта. Щоби заробити на життя, він знову взявся за важку фізичну роботу - став кочегаром. Коли забракло для цього сил - сторожем у будинку в Нью-Йорку. Доживав віку на самоті, бо не мав родини - лише племінницю в Канаді.

Одного разу на вулиці Тарас Боровець впав і знепритомнів, прокинувся у шпиталі. Оскільки не мав грошей для перебування там надалі і не мав родини, до якої міг повернутися, поліція відвезла його до старечого будинку. Тут спаралізований, рухаючись на інвалідному візочку, він провів свої останні дні.

15 травня 1981 року Тарас Боровець помер. Похований на православному кладовищі в Саут-Баунд-Бруку, де і є його могила – неподалік від місця спочинку Миколи Лебедя. Доля об'єднала колишніх суперників, між якими було багато несхожого і яких об'єднувала справжня любов до України.

right

Могила Тараса Боровця у Саут-Баунд-Бруку, США (Фото з архіву Центру досліджень визвольного руху)

_____________________________________________________________________________

Читайте також:

Історія з грифом секретно: Тарас Боровець. Зоряний час отамана

У час, коли, здавалося, втілилися в життя всі мрії, їх зруйнувала жорстока реальність. 33-літній Тарас був ще надто молодим та енергійним, щоб жити спогадами про минулі подвиги. Тому він знову починає будувати власну підпільну структуру. 

Історія з грифом секретно: Тарас Боровець. Отаман, загублений у часі

В архіві СБУ збереглися цікаві агентурні повідомлення від жовтня 1940 до травня 1941 року, за якими методи розбудови Боровцем підпілля може відтворити навіть сучасний читач, не кажучи вже про чекістів.

Дізнавайтеся головні новини першими — підписуйтесь на наші push-сповіщення.
Обіцяємо повідомляти лише про найважливіше.

Відправити другу Надрукувати Написати до редакції
Побачили помилку - контрол+ентер
Останні Перші Популярні Всього коментарів: 4
  • Австрійський сирота Австрійський сирота 21 жовтня, 00:26 Згоден 7 Не згоден 4 Хай з Богом спочиває Прости йому Боже всі прогрішення добровільні й недобровільні що у слові і в ділі свідомі й несвідомі що в думці і помислі що в день і вночі Помолімся за його душу Більшої нагороди спочилий раб Божий не може отримати відповісти цитувати Дякуємоспам
Вибір редакції