Історія з грифом "Секретно": Заблокована країна: 1972 рік

Історія з грифом "Секретно": Заблокована країна: 1972 рік

Володимир В'ятрович

Відкриті суди дали змогу не лише дисидентам публічно заявити про свою незгоду із режимом, але й владі належно оцінити їх відвагу - роками таборів та заслань.

ТСН.ua продовжує серію публікацій із циклу "Історія з грифом "Секретно".

Хвиля арештів, що стартувала на початку 1972 року, продовжувалася. 18 травня заарештовано Надію Світличну, яку спершу викликали на допит стосовно діяльності її брата Івана, а згодом і її саму звинуватили в антирадянській діяльності. 6 липня заарештовано дисидента Євгена Пронюка, через три дні - його колегу Василя Лісового.

Продовжувалася ретельна обробка затриманих, в якій використовувалися і залякування, і обіцянки. Каяття інакодумців було надзвичайно важливим для чекістів і розглядалося як обов’язкова передумова придушення руху опору в Україні.

Врешті КГБ отримав важливий результат: 7 липня 1972 року в "Літературній Україні" опубліковано заяву "На терези совісті" за підписом заарештованого в лютому поета-шістдесятника Миколи Холодного. Після публікації його звільнили з тюрми, він виїхав до Вінниці, де почав працювати вчителем. КГБ уважно спостерігав за реакцією на заяву в середовищі дисидентів і констатував, що переважно вона викликала несприйняття, а очікуваних чекістами змін у поведінці не відбулося.

Василь Лісовий, заарештований у 1972 році. Архів СБУ.
2 серпня 1972 року в листі органів безпеки до керівника Компартії В.Щербицького подавалася отримана оперативним шляхом інформація про поведінку засуджених у в’язницях, зокрема їхня реакція на заяву Холодного.

Іван Дзюба заявив: "Я не піду ніколи на шлях зради. Хай мене судять. Зате вийду з ув’язнення з чистою душею".

Зі слів Євгена Пронюка: "Мені добре відомо, чим займалися корифеї української інтелігенції Світличний, Чорновіл, Сверстюк, Дзюба та інші. Їхні ідеї я цілком поділяю і підтримую. Мене заарештували за мої вільні думки".

Євген Сверстюк: "Я ніколи, за жодних обставин просити помилування не буду. Я залишаюся й надалі стоятиму на своїх позиціях у національному питанні. Свою діяльність буду продовжувати. Я буду боротися проти існуючого ладу".

Заарештована художниця Стефанія Шабатура заявила, що збирається "відсидіти свій термін із гордістю".

Незламність дисидентів засвідчили і перші суди над арештантами 1972 року. Протягом 31 липня - 2 серпня у Львові відбувся один із них - над поетесою Іриною Калинець. Вона зізналася у виготовленні та поширенні самвидаву, проте винною себе не визнала. Не менш зухвало поводилися деякі свідки - Ігор Калинець, Богдан Горинь та Галина Савронь відмовилися давати свідчення, назвавши суд незаконним. Тим часом під судом протестували родичі та близькі засудженої, одного з них "за порушення громадського порядку" ув'язнено на 15 діб. Сама Ірина Калинець отримала значно жорсткіший вирок - 6 років колонії і 3 роки заслання.

Через два дні відбувся відкритий суд над ще одним дисидентом зі Львова - Іваном Гелем. Він також не визнав себе винним, оскільки озвучені звинувачення злочинами не вважав. Надане йому останнє слово підсудний використав для пропаганди своїх ідей і звинувачень суддів: "Судити мене, - заявив він, - у вас немає права ні юридичного, ні морального, ні історичного. Найвищим законом і судом для мене є Бог, Україна, моя незламана і незаплямована честь. Я - син України, і в своєму серці пронесу як найсвятішу ношу долю мого народу, його біль, тривоги і муки. Я жалію лише за одним: дуже мало зробив, щоб глибше і ширше порушити ці ідеї, винести їх у широкий світ України і голосом усього народу втілити у життя. І все ж я твердо вірю, що недаремно сьогодні тут, що ні тюремні ґрати, ні концтабори, навіть смерть неспроможні убити цих ідей. Вони вічні, як вічний нездоланний мій народ".

Суд належним чином оцінив відвагу Геля - його визнали особливо небезпечним рецидивістом і присудили 10 років позбавлення волі у колонії особливого режиму та 5 років заслання.

За кілька днів КГБ заарештував Ігоря Калинця, який у листопаді 1972 року отримав такий же вирок, як і його дружина - 6 років таборів і 3 роки заслання.

Євген Пронюк, заарештований у 1972 році. Архів СБУ.
Проте в КГБ чітко розуміли, що не жорстокі вироки підсудним, а лише їхня відмова від власних ідей можуть зупинити рух опору, завадити приєднанню до нього нових активістів, спровокованих мучеництвом попередників. Потрібно було каяття не просто одного з учасників руху, а того, хто користувався найбільшим авторитетом. Таким, за оперативною інформацією КГБ, був Іван Дзюба, тож саме на ньому кагебісти вирішують зосередити свої зусилля.

Під час масових арештів 12 січня Дзюба був серед затриманих - його взяли, коли він прийшов у гості до заарештованого тоді Івана Світличного. Проте Дзюбу не заарештували, а лише протягом кількох місяців викликали на допити. З одного з таких допитів 18 квітня він додому вже не повернувся - його заарештували.

Перебування підсудного у в’язниці створювало для КГБ чудові умови для "перевиховання" інакодумця. Роботу органів полегшував фізичний стан в’язня, в якого проявився туберкульоз, а згодом ще й гіпертонія.

Перші кілька місяців не дали жодного результату. За інформацією, отриманою від внутрішньокамерного агента, Дзюба не збирався "іти на зустріч слідству". До роботи з його переконання долучився сам голова КГБ УРСР Віталій Федорчук, який кілька разів зустрічався із в’язнем.

Дзюба відкидав висунуті йому звинувачення в антирадянській діяльності, не вважаючи свою творчу діяльність протизаконною. Натомість кагебісти постійно повторювали, що його робота "Інтернаціоналізм чи русифікація?" використовується найбільшими ворогами радянської влади - українськими націоналістами, які з нього самого творять антирадянський символ.

Літературний критик, який справді ніколи не ставив собі за мету боротьбу із радянською владою, а лише думав про її покращання, не був готовий до цього. "З мене, живої людини, - писав він згодом у спогадах, - робили "прапор", притому не ті, хто був мені справді близький, а ті, хто дуже поверхово розумів мене чи й перекручував мої погляди на свій штиб".

Зрештою, у листопаді 1972 року в доповідній КГБ на ім’я Щербицького зазначалося: "Зі слів Дзюби, він готовий виступити публічно в пресі, по радіо і телебаченню із засудженням своєї злочинної діяльності". Розпочалася кількамісячна підготовка до суду, протягом якої хворий Іван Дзюба утримувався у в’язниці.

_____________________________________________________________________________

Читайте також:

Історія з грифом "Секретно": Операція "Блок". Дія перша

Основу дисидентського руху становили високоморальні люди, слова яких були значущими для суспільства. Їх недостатньо ув’язнити: необхідно було зламати психологічно.

Повʼязані теми:

Наступна публікація